УЄФА презентувала новий ролик з логотипом до чемпіонату Європи 2024 року, який проходитиме у Німеччині. На логотипі Крим позначений як українська територія. І це викликало неабияке обурення в окупантів.
До теми Кумири можуть стати антигероями: якою буде Україна після перемоги
Росіяни розгорнули скандал з УЄФА
Зокрема окупаційний голова півострова Сергій Аксьонов звинуватив УЄФА в тому, що організація, цитата – "йде на поводу істерик України та антикримських сил". І ця ситуація знов змушує нас замислитись над тим, що відбувається в Криму.
Варто зрозуміти: усі розмови про настрої на окупованих територіях мають один спільний недолік. Ми не маємо звідти притомної соціології. Навіть більше – її й не буде.
Проблема навіть не в тому, що українські соціологи не можуть проводити там заміри. І не в тому, що російська соціологія недостовірна. Проблема в тому, що ідея проводити дослідження на окупованих територіях – заздалегідь хибна.
У ситуації, коли відвертість карана – частина респондентів, звісно, мовчатиме або відповідатиме ухильно. Власне, про це також варто пам'ятати, коли ми намагаємося висновувати про настрої на окупованих територіях на підставі соціальних мереж.
Росіяни розгнівались на УЄФА через український Крим / Скриншот з відео
Узагальнений образ коментатора з Криму та Донбасу доволі простий. Любить Росію, зневажає Україну, чекає на російські прапори над Хрещатиком. До того ж він пророчить крах Євросоюзу, його тішать американські проблеми і засмучують успіхи Ілона Маска. Сперечається агресивно й схильний висловлюватися від імені цілого регіону.
Мешканці ОРДЛО поділились на 2 групи
Дослухатися до такого – велика помилка. Ступінь радикальності людської поведінки в соціальних мережах визначається одним простим чинником. Яка доля чекає на людину, якщо в її регіон повернуться українські прапори?
Ті, кому судилося жити на окупованих територіях, сьогодні поділяються на 2 групи. Одні вже встигли спалити всі мости з Україною. Інші – ні.
Одні встигли повоювати проти української армії. Послужити в окупаційних адміністраціях. Відзначилися мародерством на Донбасі чи розбудовують кар'єру в кримських органах влади.
Інші – живуть у просторі приватності. Не мають жодних справ з адміністративними вертикалями. Зберігають можливість перетнути лінію розмежування. Перші чудово розуміють, що у разі повернення України їм доведеться залишити регіон. Над ними тяжіє загроза кримінального переслідування та судових позовів. Перемога України означатиме для цих людей персональну поразку.
І тому вони не добирають висловів в соцмережах. Хизуються непримиренністю й намагаються звучати якомога радикальніше. Російська окупація – це єдиний їхній шанс на власне майбутнє. З другою групою все інакше. Вони не порушували українські закони. Не порушували присягу – військову або чиновницьку. При чому вони не мусять бути затятими патріотами України.
Читайте також Пощастило з ворогом: Москва зріднила Україну з Європою
Значно важливіше, що в їхньому трибі життя офіційний Київ не знайде жодних ознак злочину. І саме тому вони значно менш активні в соціальних мережах. Тому що зміна прапорів на півострові чи Донбасі не супроводжуватиметься для них необхідністю тікати до Росії.
Хтось із них чекає на повернення України. Хтось просто зосередився на побутовому виживанні. Але їхніх голосів не чути саме тому, що вони не хочуть, щоби їх чули. Вони "пішли під радари" і все, що можуть собі дозволити, – це анонімні акаунти та розмови на кухнях.
Хто говорить від імені окупованих територій
Тому вголос від імені окупованих регіонів говорять тільки ті, хто встиг спалити всі мости. Їм нема куди відступати – і тепер вони завзято підтримують Кремль. У них не лишилося альтернатив – і тепер вони погрожують Україні розправою.
Помилково вважати їх, всіх без винятку, "ботами". Ці люди просто захищають ту дійсність, в якій відшукали для себе місце. Якщо дійсність зміниться – місця для них вже може не знайтися.
Монополію на публічність вони отримали випадково. Тільки через те, що всі інші змушені мовчати. Проукраїнські голоси на окупованих територіях переслідують, а тому проросійські звучать безальтернативним хором. Тому й не варто сприймати їх за виразників спільної думки.
У цьому й полягає особливість ситуації. Ми не знаємо настроїв Криму та Донбасу. Нам не випадає спертися у цьому питанні на соціологію. Ми не зможемо промоніторити соцмережі.
Рекомендуємо Ритуальна пожертва та одіозні лозунги: навіщо на виборах кандидати-шумові завіси та чорні лебеді
Ми можемо тільки складати прогнози й робити припущення – не більше. Саме тому мене так смішать будь-які розмови про "закриту соціологію" та "електоральні настрої". Слово "окупація" містить в собі багато чого. Але чого там точно немає – так це щирості.