Журналіст 24 Каналу Олексій Печій поділився своїми думками щодо ролі Туреччини у врегулюванні війни в Україні. Також він проаналізував, як Анкара блокує розширення НАТО та чому це турбує країни Заходу.

Зверніть увагу Путін пожалівся Ердогану на Україну: про що говорили президенти Росії та Туреччини

Києву доводиться миритися з тим, що Туреччина зайняла нейтральну позицію щодо війни Росії проти України, хоча і засуджує російське вторгнення.

Сама ж Україна розглядає Туреччину на роль країни-покровительки. Це статус, який дозволить турецькій стороні слідкувати, щоб росіяни дотримувалися Женевської конвенції щодо українських військовополонених та вирішить ще низку питань.

Згідно з Женевською конвенцією, яку постійно порушує Росія, країна-покровителька – це нейтральна держава, яка не є стороною в конфлікті та була призначена стороною, що перебуває в конфлікті, і визнана стороною супротивника.

Така країна може відвідувати місця, де перебувають військовополонені та особи, які перебувають під захистом, а також контролювати розподіл посилок та іншої гуманітарної допомоги, сприяти створенню санітарних зон, контролювати виконання сторонами Женевських конвенцій, виконувати інші функції за дорученням сторін.

Фактично Туреччина могла б тиснути на Росію, аби та поводилася адекватніше, наскільки це взагалі можна уявити. Наприклад, обмін наших захисників з "Азовсталі" та їх подальше перебування у Туреччині можна частково віднести до такого статусу країни-покровительки. Втім, український уряд прагне ці рамки розширити.

Однак для України у таких питаннях є моральна дилема, адже Анкара активно будує економічні відносини з Москвою і не приєднується до західних санкцій проти Росії за її війну проти України.

Наприклад, представник турецького президента Ібрагім Калін заявив, що Анкара не приєднається до західних санкцій з двох причин – вони нібито недієві та зашкодять самій Туреччині.

Туреччина активно намагається посадити Україну та Росію за стіл переговорів, хоча Київ на це і не погоджується. Анкара пропонує бодай локальні перемир'я в Україні, адже не вбачає можливості до повного припинення вогню у найближчі місяці.

Ібрагім Калін заявив, що Туреччина готова до просування локального перемир'я в окремих районах бойових дій між підрозділами ЗСУ та окупантами.

На його думку, малоймовірно, що Київ і Москва будуть готовими укласти "всеосяжну мирну угоду" в найближчі місяці. Але Калин вважає, що висока ціна бойових дій може незабаром змусити їх переглянути цю позицію і погодитися на локальні перемир'я в окремих частинах зони бойових дій.

Він все ще певен, що жодна зі сторін не в змозі виграти війну військовим шляхом на землі. А тому варто почати впроваджувати локальні перемир'я, аби почати шлях до припинення вогню.

Посол України в Туреччині Василь Боднар пояснив, що для України такий сценарій небезпечний. За його словами, Туреччина бачить процес врегулювання війни Росії проти України поетапно: спочатку досягнення перемир'я і лише потім повне виведення російських військ.

Втім, Україна наполягає на іншому сценарії – спочатку звільнення всіх окупованих територій, припинення вогню і лише потім старт переговорів. І, що цікаво, Туреччина розуміє цю позицію та враховує її у контактах із росіянами.

Тобто, сказати, що Туреччина підіграє Москві складно. Попри такий погляд, Анкара не намагається тиснути на Україну, а лише пропонує своє бачення.

Однак є і інше питання у відносинах Туреччини із Заходом, де все частіше почали вбачати саме таке підігрування, навіть, якщо їх немає.

Туреччина має принципову позицію щодо вступу Швеції та Фінляндії до НАТО. В адміністрації Ердогана раптом заявили, що в Анкари не залишається часу для ратифікації заявок Швеції та Фінляндії на членство в НАТО до проведення виборів у Туреччині, які очікуються у травні.

Ібрагім Калін заявив, що ратифікація Туреччиною заявок країн залежить від того, наскільки швидко Стокгольм виконає обіцянки щодо боротьби з тероризмом. Швеція дала обіцянки в рамках угоди з Анкарою. Стокгольм заявляє, що йому потрібно ще пів року.

Як відомо, Туреччина виступила проти вступу Фінляндії та Швеції до НАТО унаслідок їх підтримки Робітничої партії Курдистану. Анкара вважає партію терористичною організацією і наразі проводить проти них операцію в Сирії.

Але в блокуванні вступу Швеції та Фінляндії до НАТО є і більш геополітичний контекст. Західні експерти певні, що поразка Росії у війні проти України та зміна влади в Кремлі – це, звісно, перемога для всього Заходу.

Однак наразі головною проміжною перемогою було би членство в НАТО Швеції та Фінляндії, але таку перспективу блокує Туреччина.

Видання The Washington Post зазначає, що насправді така позиція Анкари – це ще й наслідок внутрішніх проблем в країні, які прикриває Ердоган боротьбою з позицією Швеції та Фінляндії.

Там натякають, що Ердоган, без сумніву, використає важелі впливу, які він має, щоб добитися поступок від своїх союзників по НАТО та, що важливо, збудити свою націоналістичну базу виборців перед виборами в Туреччині. Але чекати, що позиція Анкари різко зміниться після виборів – теж не варто. Адже Ердогану потрібні поступки не стільки від Швеції, скільки від США.

Ердоган розуміє своє положення в НАТО – Туреччина є потужним і незамінним членом Альянсу, який прикриває південний фланг. Швеція та Фінляндія є скромними за розміром країнами – разом вони додадуть менше ніж 2% до загального населення НАТО.

Але з іншого боку, їх вступ у НАТО означатиме серйозну стратегічну поразку диктатора Путіна, адже НАТО стане ближчим до Росії ніж будь-коли. А саме проти цього диктатор і виступав. Ба більше, таке розширення підкреслить глибину безглуздості Кремля в організації кривавого вторгнення в Україну, яка не представляла жодної військової загрози для Москви.

Але є одна вимога Туреччини до Швеції, яку виконати буде найскладніше. Ердоган вимагає, щоб Швеція, чиє курдське населення становить близько 100 000 осіб, розправлялася з представниками Робітничою партією Курдистану (РПК), яка здійснила теракти в Туреччині.

Окрім того, Ердоган вимагає висилки зі Швеції тих турків, які виступали проти його влади. Реалізувати це в рамках європейських законів вкрай складно.

Окремо Ердоган вимагає, щоб скандинавські країни скасували заборону на продаж зброї Анкарі. Заборона також була введена іншими європейськими країнами у 2019 році після того, як Туреччина почала напади в Сирії на курдське ополчення, пов'язане з РПК. Цей пункт Швеція вже реалізувала, відновивши деякі продажі зброї Туреччині.

Але це лише вершина айсберга запитів Ердогана. Адже головна вимога Ердогана стосується США. Анкара прагне отримати від Штатів парк винищувачів F-16 американського виробництва.

Досі Конгрес виступав проти такого рішення, адже свого часу Ердоган порушив угоду і придбав у Росії системи С-300. До того ж Ердогана критикують за порушення прав людини в країні.

У такій ситуації доволі влучно свою позицію озвучила редакція The Washington Post, яка стверджує, що варто піти на певні поступки Ердогану, адже якщо Швеція та Фінляндія не вступлять до НАТО, це на руку лише одному гравцю – диктатору Путіну.