2 
Еліти в Росії не є однорідними. Багатьом не подобаються методи другої служби ФСБ з блокуванням інтернету та соцмереж. Це такий собі рух до китайської моделі, до якої там ніяк не дійдуть. Їхні методи вважають старими та дурними. Через них страждає рейтинг Володимира Путіна. І на фоні як серед олігархів, орієнтованих на Захід, так і серед "яструбів" є багато людей, які незадоволені авторитетом ФСБ. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
До теми Росія виробляє достатньо "Шахедів", щоб тижнями атакувати НАТО, – інтерв'ю Андрія Коваленка з ЦПД
Як Кремль використовує Зюганова?
Серед військових теж такі є. Так само там є певний пул блогерів, які орієнтуються на мінцифру в Росії. Через них намагаються пускати обережну критику певних рішень.
Коли Геннадій Зюганов каже про революцію, то це викликає сміх. Усе це є спробами додати несерйозності до думок про протести в Росії. Це – маргіналізація. Хто буде говорити про протест, якщо про нього говорить Зюганов? От якби вийшов хтось популярний – його б сприйняли.
Наприклад, Нагієв. Його відео дуже гарно заходять росіянам. Свого часу він говорив певні обережні речі з критикою влади. Звісно, він не є опозиціонером, але критика з його вуст лунала та при правильній подачі залітала в російський інформаційний простір на мільйони переглядів. Якби умовний Нагієв вийшов і заговорив про це, то підтягнув би за собою якусь аудиторію. Люди повірили б, що якийсь теоретично одноденний протест без бійок є можливим.
А Зюганова навмисно пускають, аби він маргіналізував саму ідею протесту. Усе для того, щоб вона одразу померла.
Загалом Зюганов та очолювана ним КПРФ виконують роль "керованої опозиції" для імітації демократії в Росії та створення видимості політичної конкуренції без реальної загрози владі ("у нас є різні погляди, але всі вони патріотичні"). Головне їхнє завдання – забезпечити стабільність режиму.
Зюганов допомагає утримувати під контролем електорат, який ностальгує за СРСР, незадоволений бідністю, або не сприймає чисто "путінську" ідеологію. Ці люди замість того, щоб виходити на реальні вуличні протести, голосують за КПРФ – тобто нібито проти влади, але в рамках контрольованої системи.
Головного російського комуніста використовують для "безпечного випуску пари": він часто критикує уряд, Центральний банк або деяких міністрів за "лібералізм" та економічні провали, але він ніколи не атакує особисто Путіна та не зачіпає "кремлівські башти" – фундамент путінського режиму. Останнім часом він під контролем Кремля почав активніше говорити про колапс промисловості, "кризи" і так далі, ймовірно, щоб підготувати населення до подальшого затягування пасків через "об'єктивні труднощі".
Його заяви про можливу "революцію як у 1917 році" створюють образ загрози хаосу й підсилюють наратив "альтернатива нинішній владі – нестабільність", що є вигідним Кремлю аргументом проти будь-яких змін.
КПРФ також часто використовують для озвучування найбільш радикальних ідей, які Кремль до певного часу не хоче просувати від імені офіційної влади.
Зауважте На початку травня Путін ухвалить важливе рішення
За яких умов у Росії справді можливі протести?
Протест в Росії стає можливим лише тоді, коли силова вертикаль почне розвалюватися. Так само це було в СРСР.
Зараз мало хто згадує, але потім почалися перші міжетнічні конфлікти в республіках. Це було ще навіть під час існування СРСР: Грузія, Вірменія, Азербайджан. А сталося все це через розвал усієї міжрегіональної силової вертикалі. КДБ в республіках остаточно перетворилася на такі острівці, які не орієнтувалися на Москву. Міліцейська лінія теж. Тоді в них під ковпаком були як національні рухи, так і криміналітет. І почалися розбірки.
Тут те саме. Якщо силова вертикаль Татарстану та еліти увійдуть в змову проти Путіна, то вони зможуть опиратися на підтримку з-за кордону. Теоретично можемо говорити про Азербайджан та Україну. Але це я собі фантазую. Деякі республіки можуть орієнтуватися на китайські спецслужби.
З цими складовими ми можемо говорити про якийсь протест. Адже вони самі будуть режисерами протестних дій у своїх республіках. Але поки що, на жаль, вертикаль російського режиму ще стійка. Протест буде контрольований для маргіналізації самої ідеї. Поки не настав той момент.
Якщо розглядати ширший контекст, то що ще одним ключовим фактором, який став тригером протестів і розвалу СРСР, стало різке погіршення рівня життя, дефіцит. Економічна система перестала забезпечувати базову стабільність.
У сучасній Росії протести можуть статися за умови поєднання кількох факторів: суттєвого посилення санкцій, різкого падіння доходів від енергоресурсів, і як наслідок – граничного обмеження або припинення субсидування регіонів й обвалу добробуту населення до критичного рівня. А також глобальних провалів на фронті, повернення великої кількості ветеранів "СВО" та кратного посилення конфліктів між військовими та цивільними на всіх рівнях, розколу еліт, кризи легітимності й "сакральності" влади і руйнування "фасаду стабільності".
Жоден авторитарний режим не падає без внутрішнього конфлікту. Якщо силовики, регіональні еліти з власними силовими можливостями та сепаратистськими настроями, олігархи, які підтримують ту чи іншу групу у владі, перестануть домовлятися – ризик дестабілізації різко зросте.
Тобто для початку масштабних протестів у Росії потрібне поєднання військової поразки з фінансовим колапсом, що розірве "соціальний контракт" між Кремлем і населенням. Конфлікт еліт, регіональний та етнічний сепаратизм довершать розпад країни-агресорки.
Але наразі в Росії немає критичної сукупності факторів, які запустять найближчим часом масові протести чи розпад держави. Пропаганда і цензура промивають мізки росіянам, попри величезні втрати на фронті. Силові структури стримують будь-яку протестну активність. Ключові групи влади зберігають лояльність Путіну і узгодженість дій, ресурсна база збереглася, населення фрагментоване і адаптується до погіршення умов.