Завдяки діяльності цієї жінки сотні, а може і тисячі євреїв, змогли уникнути арабських репресій і повернулися на свою історичну батьківщину – Ізраїль. Про це – у програмі "Спецслужби" на 24 каналі.

Цікаво Найпотужніша приватна армія світу: вражаючі факти про Blackwater у США

Шула народилася в Аргентині у 1917 році у родині релігійних сіоністів. Становище її родини у суспільстві було не з найгірших, тому Шула відвідувала різні гуртки, навчалася у престижній школі й ніколи не знала, що таке бідність.

Виховували її за всіма канонами традиційної єврейської родини. Вона ще змалечку розуміла, що її народ мусить боротися за виживання. Хоча тоді ще й не здогадувалася, що стане однією з тих, хто рятуватиме цей народ.

Шумаліт Коен
Шумаліт Коен / Фото з сімейного архіву

В часи, коли Шула була ще дитиною, про створення Ізраїлю навіть і не йшлося. Потужних арабо-ізраїльських протистоянь не існувало, але всі прекрасно розуміли, що рано чи пізно євреї опиняться під ударом.

Зі всіх боків оточені арабами, без власної країни, вони – легка мішень. Але тоді Шула думала зовсім не про те. Попереду було легке та безпечне дитинство. Коли їй виповнилося 16, батько видав її заміж за ліванського бізнесмена.

Життя почало налагоджуватися. Подружжя переїхало у Бейрут, столицю Лівану. Там поселилися у єврейському кварталі. Зростаючи серед однодумців, Шула перейнялася незалежністю єврейського народу.

Початок кривавих сутичок між Палестиною та Ізраїлем

Після Першої світової почали зароджуватися перші ідеї самовизначення народів. Арабські націоналісти почали боротися з євреями. Єврейські націоналісти – з арабами. Прилітали гранати і в сторону британців, яких обидві сторони конфлікту трактували за окупантів.

А потім – Друга світова. Англія покинула Палестину, розділивши її на 2 частини. Поки араби висловлювали своє невдоволення (різними методами), євреї оголосили про наміри створення держави Ізраїль.

Відтоді почалися масові протистояння, зародження Mossad і криваві сутички між двома народами, які не вщухають і до сьогодні.

Головне протистояння в питаннях незалежності і повної ліквідації євреїв точилося між Палестиною та Ізраїлем. Однак арабські країни радо підтримували таку ідею. Тоді ж Mossad і почав вербувати євреїв у всіх країнах, де вони живуть.

Ідея насправді досить проста, але від того не менш геніальна. За принципом Єврейського Агентства, ізраїльська спецслужба мала очі та вуха практично у всіх куточках світу. Можливо, саме це і допомогло євреям отримати перемогу в Шестиденній війні.

Читайте також Надурив сирійські війська та політичні еліти: шпигун Елі Коен, який змінив хід історії

Хоч би що там було, а однією із тих, хто працював із Mossad, була Шуламіт Коен. Вона жила в Лівані, який на той час зарекомендував себе як мультикультурна держава. Там араби спокійно вживалися і з християнами, і з євреями, і з іншими релігійними представниками.

А от те, що палки в колеса вставляли арабські націоналісти – це вже зовсім інша історія. Шула Коен відіграла у ній чи не ключову роль.


Шула написала мемуари, роздавала інтерв'ю, але жодного разу не розповідала про те, як саме стала шпигункою і почала працювати на Mossad. У дослідників є кілька версій.

► Одні вважають, що вона сама написала лист ізраїльським агентам і заявила про готовність стати однією із них.

►На думку інших, у 16 років вона вже працювала на Mossad, а її шлюб і 7 дітей (рідних, до речі) – це всього лише прикриття.

Як було насправді – невідомо. Але відомо, що наприкінці 1940-х років вона прийшла на прийом до ліванського чиновника. За словами Шули, для того, аби організувати вечірку, потрібно було отримати дозвіл від місцевої влади.

Доленосний лист Коен

І от сталося так, що вона здружилася із місцевими урядовцями. Ті запросили її на вечірку. А там – чи не найвищий бомонд Лівану: генерали, військові, політики.

Всі вони говорили про те, як та коли планують напасти на Ізраїль. Тоді ж вона і вирішила написати лист. Хоча він, як стверджувала шпигунка, був адресований зовсім не "моссадівцям".

Я написала листа англійською. Але так, ніби він адресований кузену. Там невидимим чорнилом описала все, що чула про план, у найменших деталях. А в рядку "адреса" я просто вказала Єрусалим,
– запевнила Коен.

А далі її біографію писали вже дослідники. Мовляв, після того листа з нею оперативно сконтактувалися представники Mossad в арабських країнах і тоді ж з'явилися перші завдання.

Із самого початку вони не були пов'язані із переправою євреїв у безпечні місця. Шула спеціалізувалася на зборі інформації про військові потужності палестинців. Вона збирала інформацію про ситуацію на кордонах, робила доноси про плани військових.

На відміну від більшості агентів спеціальних технік передачі повідомлень її не навчали. Якщо вірити дослідникам, повідомлення вона передавала найпримітивнішими методами. Вже ближче до початку 1960-х вона отримала сучасніші за тими мірками апарати.

У знайомстві із різними посадовцями чималу роль відіграли і зв'язки чоловіка. Він часто брав Шулу із собою на різні бізнесові зустрічі. Її описували як високу, темноволосу, голубооку жінку, що виважено і водночас легко підтримує будь-яку розмову.

Шула Коен з чоловіком
Шула Коен з чоловіком / Архівне фото

В принципі, не дивно, що завдяки своїм якостям вона пізніше налагодила зв'язки навіть із міністрами. Цікаво, що вона настільки майстерно випитувала потрібну їй інформацію, що ні в кого і не виникало підозр у тому, що Коен працює на ізраїльську розвідку.

Зазвичай вона ставила всього кілька питань, а потім вже сама спрямовувала співрозмовника у потрібне їй русло.

Та найбільшу славу і визнання в Ізраїлі їй принесла зовсім не розвідка у військовій сфері, а її робота із євреями, що проживали в арабських країнах. Вона таємно допомагала їм переїжджати у безпечніші місця. Адже напруга між двома народами постійно наростала і говорити про свою приналежність до єврейського народу в арабському світі було щонайменше небезпечно.

У Шули були люди навіть у прикордонній службі, які допомагали їй роздавати людям фальшиві паспорти чи будь-які інші документи. Це робилося для того, щоб у разі провалу операції внизу була так звана "м'яка подушка". Аби був механізм, що дозволяв викрутитися із ситуації.

Зверніть увагу Заплатила життям за кохання: як легендарна танцівниця Мата Харі стала шпигункою

Однак зв'язки і налагоджені шляхи переправок євреїв були не завжди. Перші рази доводилося пересуватися вночі – протягом конкретного відрізка часу. До того, як Шула підкупила ліванських прикордонників, робити це можна було тільки тоді, коли мінялася зміна.

Вона робила це все настільки майстерно, що жодного єврея так і не вдалося перехопити. А саму Шулу жодного разу не упіймали при перетині кордону. І це при тому, що приховати групу євреїв було далеко не найскладнішим її завданням.

З часом за допомогою Mossad вдалося налагодити зв'язки на кордоні. Перевозити людей стало легше. Але про всяк випадок існувало ще 2 варіанти. Перший – піший перетин кордону в місцях, де кількість патрулів обмежена. Добиралися завалами і руїнами.

Шумаліт Коен
Шумаліт Коен врятувала багато життів / Колаж 24 каналу

Другий спосіб – море.Аби уникнути перевірок документів, люди таємно пробиралися у вантажні відсіки кораблів і в коробках добиралися до пункту призначення.

Власний салон краси та інформація від повій

Крім всього цього, Шула відкрила свій салон краси. Вона одразу зарекомендувала його як заклад для елітних людей. А частими клієнтами там, звичайно ж, були жінки найвищих посадовців ліванської столиці, а не рідко і самі посадовці.

► Існує ще така версія, що Коен збирала інформацію завдяки повіям, але точних даних немає. Частина дослідників вважають, що такого в арабських країнах бути не могло.

► Інші ж навпаки – кажуть, що унікальну інформацію, яку добувала Коен, приносили їй саме повії. Адже тільки їм вдавалося розговорити втомленого військового чи політика, випитати у нього все в деталях.

Наприкінці 1950-х років у Лівані почали роботу над створенням власної спецслужби. Там вже були відомства, що займалися розвідкою, але реальної користі з них було мало. Тому, з'явилося "Друге бюро" – військова розвідка країни.

До речі, на початках їхньої діяльності вони були настільки бідним відомством, що гроші на покупку, наприклад, машини, довелося вибивати близько 3 місяців. Ну і це вже не кажучи про спеціальне обладнання чи забезпечення.

Оскільки новостворений орган не мав зв'язків практично ніде і ні з ким, доводилося викручуватися із ситуації самостійно. Першою під приціл агентів потрапила Шула Коен. Адже стало зрозуміло – всі плани, які військові обговорюють при ній, не збуваються.

До Шули підіслали агента-коханця

Аби остаточно підкріпити фактами всі здогадки про ізраїльську агентку, до неї підіслали чоловіка, який сьогодні фігурує в документах як Саймон. Він зблизився із Шулою. Став їй не тільки добрим другом, але й коханцем.

Ліванські агенти знали про неї все: коли вона йде з дому, коли приходить, що і коли їсть і навіть що любить одягати. Але при тому – жодного факту про роботу на Ізраїль.

Всі арабські країни хотіли моєї смерті. Ніхто із ліванських високопосадовців чи адвокатів не брався б за мою справу. Ніхто б мене не захистив. Логічно, адже тоді з їхніх пліч полетіли б голови,
– пояснила Коен.

Ліванські агенти дізналися достатньо багато про роботу Шули Коен. Однак інформації все одно було замало, аби затримати її. Поки вони не засікли її за передачею повідомлення через радіозв'язок. Тоді дороги назад вже не було, та ліванці не поспішали.

На той час агенти Mossad добре зарекомендували себе у світі. Найбільше силу відомства відчували на собі саме араби. Досвід воєн і різних сутичок з ізраїльськими підрозділами показав, що Mossad, коли йдеться про безпеку їхнього народу не зупиняться ні перед чим.

Тому перед тим, як затримувати Коен, ліванці ретельно складали план її захоплення. Здавалось би, можна просто зайти в її помешкання і пов'язати. Тим паче, що біля неї крутився їхній засланий агент, який знав про цю жінку все. Але було два нюанси.

Перший – в разі провалу спецоперації Шула може утекти і тоді вони ніколи не дізнаються, яку саме інформацію вона злила в Ізраїль. Другий був пов'язаний зі страхом перед Mossad. Ліванці щиро вірили у всі міфи, які гуляли світом про ізраїльську агентуру.

У 1961 році її таки арештували. Пов'язали прямо в квартирі у Бейруті. Раптово постукали у двері, а коли вона відчинила, на неї вже націлили кілька стволів. Утікати було марно, Шула не опиралася арешту.

Вона смиренно пішла за спецпризначенцями, усвідомлюючи, що за звинуваченнями у шпигунстві проти Лівану та арабських країн її, скоріш за все, стратять. Точно так само думали і ті, хто її затримував. Та спочатку потрібно було вибити інформацію.

Катували, але не до смерті

Шулу Коен катували протягом кількох тижнів. Тримали в камері-одиночці, лупцювали палицями і підвішували за ноги до стелі. І це при тому, що вона відповідала на усі запитання слідчих без жодних вагань. Тобто потреби у таких діях абсолютно не було.

Але тут ключову роль зіграв інший факт. Вона шпигунка, ще й єврейка. За це їй і дісталося. Але закатувати її до смерті не планували. Спочатку мали провести суд, аби отримати якомога більше інформації.

Потім оголосити про її арешт на всю країну, аби підвищити авторитет новоствореного відомства. Ну й, звичайно ж, похизуватися тим, що ліванська агентура обскакала Mossad. А це – неабияке досягнення в роботі арабських спецслужб.

Шулі винесли, здавалось би, безальтернативний вирок – смертна кара. Втрутилася Франція, яка на той час була важливим союзником для обох країн. Наприклад Ізраїлю, з 1961 по 1967 рік Париж постачав зброю, співпрацював у питаннях ядерної зброї.

А щодо Лівану – французи допомагали і їм стати на ноги, насамперед – у питаннях дипломатичних. Досі невідомо, чи то французи втрутилися в судові справи самі, чи їх про це попросили ізраїльтяни, але вирок замінили на 20 років ув'язнення. Але і цей термін Шула не відсиділа.

Після звільнення з арешту, чи скоріше полону, Коен жила відносно спокійним життям. Проте її постійно турбували журналісти із проханнями про інтерв'ю. Але за всю історію роботи із Mossad вона так і не розповіла, як туди потрапила, хто її завербував чи про специфіку своєї роботи.

Агентка Шула Коен
Шула Коен у літньому віці / Фото Flash 90

Новини про Шулу Коен з'являлися рідко і тільки тоді, коли ставалося щось і справді важливе. Наприклад, коли у 2007 році у день незалежності Ізраїлю вона запалила один із 12 факелів. Чи в 2010 році, коли їй надавали звання почесної громадянки країни.

Читайте також Полювання за Адольфом Ейхманом: як євреї помстились "архітектору Голокосту"

У травні 2017 року Шули Коен не стало, вона померла у віці 100 років. Так і не розповівши, скільки життів їй вдалося врятувати. Дослідники вважають, що рахувати потрібно у сотнях, а може і в тисячах.

Проте точну кількість, ми вже, ймовірно, і не дізнаємось. Але одне відомо точно: Шуламіт Коен завжди жила за принципом "Не питай, що твоя країна може зробити для тебе, запитай, що ти можеш зробити для своєї країни".