Засекретити інформацію чи пам'ятати щодня: як в Україні та Росії вшановують загиблих військових
Хтось йде з життя через вік, хтось від хвороб чи від нещасного випадку, а хтось гине в бою. В Україні з 2014 року наші Збройні сили зазнають втрат.
Навіть одне забране життя нашого бійця – це безповоротна втрата і велика трагедія. Адже кожен наш військовий або доброволець є безцінним.
Увага Культ Сталіна: росіяни досі перетворюють диктатора на кумира
Втім, війна є війна, і солдати на ній завжди будуть гинути. А нам завжди треба буде проводжати їх в останню путь. Але, як саме проводжають своїх синів і доньок українці й, наприклад, нелюди із псевдореспублік та росіяни, яких на Донбасі начебто "немає"?
Я зібрав купу матеріалу про те, як ховають і проводжають наших захисників і захисниць, і тих, хто воює проти нашої держави. Оприлюднені відео наочно демонструють різницю і ту прірву, що є між нашими народами.
Росіян ховають таємно
Це показує ставлення держав і народів до своїх полеглих. Росіян – ховають таємно, адже на Донбасі їх офіційно немає. У них немає військових почестей, а обставини їхньої загибелі не завжди знають навіть рідні, не те що знайомі або просто російські громадяни.
Кількість загиблих
Якщо ви захочете дізнатися, скільки загинуло українських військових за весь час війни на Сході – вам достатньо буде зайти на сайт нашого Міністерства оборони й подивитися всю наявну інформацію, вона у вільному доступі, її регулярно озвучують ЗМІ.
А от якщо ви захочете дізнатися, скільки росіян загинуло в Україні під час війни – то тут ви не знайдете нічого, крім великої кількості запитань і секретності.
Вшанування пам'яті в Україні
Хоча б раз на місяць я намагаюся заїжджати на Лісове кладовище у Києві, до свого загиблого побратима і до всіх наших, хто там похований. Місце, де ховають солдатів, загиблих в бою, називається Алея слави.
На кожній могилі обов'язково є прапор України. Жовто-блакитний стяг біля кожного хреста і біля кожного імені. Україна не забуває своїх солдатів, Україна не може дозволити собі наплювати на пам'ять про тих, хто загинув в бою, захищаючи свій народ від російської агресії.
Увага Донеччина зустріла захисників: сотні військових зібралися на горі Карачун – фото, відео
Так, в нашій країні багато тих, кому на все це байдуже. Є, наприклад, зірки спорту й естради, які досі бояться сказати правду або просто відмовляються бачити очевидне. Є недобросовісні політики та відкриті вороги в парламенті нашої країни. Але навіть враховуючи все це, є безліч тих, кому не байдуже і хто пам'ятає.
Зал пам'яті
Сьогодні в Україні є "Зал пам'яті", він розташований на території Міністерства оборони України. Там є Дзвін пам'яті: кожен удар по ньому символізує одного загиблого військового нашої країни.
Дзвін пам'яті / Фото Liga.net
Кожного ранку почесна варта йде до дзвону і вшановує полеглих воїнів аж із 1992 року і до сьогодні. За весь рік є лише 33 дні тиші, а решту часу дзвін лунає стільки разів, скільки в цей день загинуло наших воїнів.
У "Залі пам'яті" щодня вшановують загиблих / Фото Liga.net
Пам'ять – єдине, що робить нас безсмертними
Смерть чекає кожного з нас, але по-справжньому мертвими ми будемо тільки тоді, коли з життя піде остання людина, яка пам'ятала нас. Пам'ять – це єдине, що робить нас безсмертними й дозволяє переносити крізь час наш досвід, нашу мудрість, наші помилки та нас самих.
Україна пам'ятає своїх синів і доньок, а росіяни навіть не знають, скільки саме їхніх солдатів загинули, і де вони поховані. Адже місця поховань теж, як правило, є секретною інформацією.
Важливо В Одесі загинув генерал Держприкордонслужби: ще в Криму назвав Росію окупантом
Росія не рахує загиблих
Хочеться побажати нашим сусідам трохи іншого ставлення до своїх же загиблих. На жаль, Росія наслідує свого предка СРСР і ставиться до своїх же солдатів і свого народу, як це було в Радянському союзі – не рахуючи та засекречуючи.
Я вважаю ворогом як державу Росію, так і всіх тих, кого вона підтримує, але навіть за цих умов, мені як людині боляче дивитися на таке ставлення до своїх полеглих. Хоча це і не моя справа.