Воякам на позиціях поблизу окупованої Горлівки щастить – осінні зливи досі не перетворили окопи на суцільне болото. Та і на фоні посилення обстрілів по усьому фронту, тут трохи спокійніше.

Читайте також: У Попасній українські військові побили мирного мешканця

Юрій у свої 21 зараз тут за командира. Він лише цього року закінчив військовий виш. Після кількох місяців у ролі командира взводу каже, що службу на передовій уявляв дещо по-іншому. Він нарікає на бюрократію, яка забирає силу-силенну часу. Проте одне з найважливіших випробувань для нього вже позаду.

Я був звичайним солдатом. 4 роки так само ходив в строю. І тут прийшов, мені дали своїх людей і з самого початку я дійсно не знав що з ними робити. Потім з часом зрозумів. Мені допомагав лейтенант, який випустився на рік швидше. З часом я ввійшов в ритм, ввійшов в темп, знайшов оптимальний підхід до людей, як з ними правильно спілкуватися, і тоді мені вже було набагато легше співпрацювати з ними,
– розповідає Юрій.

Бойового досвіду він теж поки набирається, бо попри відносну тишу, ворог тут щоночі підбирається впритул, під прикриттям шуму річки. Річка тягнеться від позицій бойовиків, а також уздовж усього берега на кількасот метрів росте високий очерет. Прикриття для ворожих диверсантів тут майже ідеальне. Тому військові вдивляються в бік ворога щоночі. Бойовики намагаються залишатися непоміченими і бій не приймають.

Якщо розвідник з досвідом, то його можна і не почути. Візуально через прибори можна побачити його, а от почути, дуже мала ймовірність,
– ділиться військовослужбовець гірсько-піхотної бригади Олег.

Ворог тут має ще одну важливу перевагу – терикон. Українські позиції тут для бойовиків немов на долоні. Тож, щоб вберегтися від небезпек військові роблять те, що і на всій лінії фронту – окопуються.