Василь та Сергій – зв’язківці батальйону. Побратими ласкаво називають їх мультяшними іменами – Чіп та Дейл. Мовляв, хлопці завжди прийдуть на допомогу у найнебезпечніший момент і відновлять такий важливий для фронту зв’язок.
Між позиціями доводиться бігати. Бо попри затишшя, а саме так описують ситуацію у Пісках військові, ворог може відкрити вогонь будь-якої миті.
Так званий "тапік" з’явився ще у середині минулого століття. Та навіть зараз це надійний спосіб комунікації між позиціями. Та роботи ще вистачає, бо кулі і осколки постійно обривають дроти.
Василь і Сергій разом з самого початку війни. За плечима досвід у пекельному луганському аеропорті. Василь розповідає – в армії вже четвертий рік.
Попри всі сучасні засоби зв’язку, якими користуються українські армійці, дротовий залишається найнадійнішим. Такий і не заглушиш, і не прослухаєш.
Вдома на Василя чекає дружина і маленька дитина. Хлопець каже – звісно сумує за родиною і хотів би бути поруч із ними. Та наразі дозволити собі таку розкіш не може.
Сергію не дуже подобається говорити про свої заслуги. Хоча похизуватися є чим. У свої 24 хлопець – кавалер ордену "За мужність". Вдома на бійця також чекає дружина. Дітей вони поки не мають, але планують.
Читайте також: Чому в ЗСУ існує дефіцит боєприпасів на третьому році війни