Пропоную поговорити про вирішення наших проблем. Про це заявив Богдан Кротевич з позивним "Тавр", інформує 24 Канал.

Читайте також Як працює маркетплейс CodeUA і які можливості створює для України

Крок 1 – отримання завдання

Завдання достатньо не просте:

  • мінімум – зупинити погіршення ситуації в державі на всіх напрямках: політичному, військовому, соціальному, економічному, культурному та інших;
  • максимум – переламати ситуацію на нашу користь, та виграти війну(я, до речі, оптиміст в цьому плані досі, хоча іноді сам вважаю себе з глузду з'їхавшим через це).

Я б сказав, що в теперішніх умовах це майже неможливо, коли стоїть питання "не програти", але ключове слово "майже", а значить це можливо – таке у нас нелегке завдання.

Далі йде попередня оцінка. У військах тут починаються мапи, схеми, бчс, розвіддані, характеристика поля бою та, по факту, абсолютно вся інформація про спроможності, свої та противника. І насправді основне, що планується, – це час для планування та виконання завдання.

По часу все достатньо просто – на вчора (у нас таке завжди). Так ми входимо в другий крок, де детальніше будемо розбирати, що ж нам робити, фактично перебуваючи в ситуації "заєць перед капканом".

Крок 2 – аналіз завдання

Це найважливіший крок в процедурі. У ньому відкриваємо для себе 17 підпунктів аналізу завдання. Не всі вони підходять для нашого філософського планування, проте деякі з них ми запозичимо та трансформуємо на свій лад. Важливим є те, що ці пункти не виконуються послідовно та часто проходять паралельно. В нашому випадку ми теж так зробимо.

Перший підпункт – аналіз отриманого завдання. Зазвичай повинна бути чітка мета – вийти на визначений рубіж, захопити місто або село, знищити командний пункт тощо. Тут ситуація трішки складніша. Завдання ми визначили собі самі, і воно дещо поверхневе, а значить нам варто перейти до підпункту 3 – визначення конкретних та важливих завдань.

Розподіл завдань достатньо цікавий:

  • визначені завдання – отриманий наказ;
  • непрямі завдання – ті завдання, які не зазначені в наказі, проте необхідні для виконання поставлених завдань;
  • основні завдання – з аналізом списку визначених завдань та непрямих завдань робимо висновок, чим та як ми повинні забезпечити кожне завдання. Цілимось в самий топ: визначене завдання – перемога України у війні.

По суті, війна – це низка помилок, і виграє той, хто робить їх менше. Повірте мені, Росія робить більш ніж достатньо помилок, щоб ми мали змогу її перемогти. Тому я з впевненістю можу сказати, що зараз не Росія перемагає, а Україна програє.

Далі вже непряме завдання – знизити кількість помилок України до мінімума та виправити наявні. В обох випадках спочатку необхідно знайти, зрозуміти та прийняти ці помилки.

Ставка на зовнішню політику виявилася помилковою

Їх, звичайно, безліч, але я спробую відокремити фундаментально основні. Перша проблема витікає насправді з непроблемної ланки – зовнішньої політики. Так, багато де є факапи, безліч напружених моментів, проте фундамент зовнішньої політики міцний, і з цим можна працювати. Можна, звичайно, набагато краще, але порівняно з іншими проблемами не хочу собі брехати – це ще далеко непогано. Зі свого боку, я би ставив ставки все ж таки на Польщу та Велику Британію, проте це тема для дискусії.

Основна проблема, яка є в нашій державі, на мою скромну особисту думку, – це "головна ставка" на зовнішню політику. Якщо цим спочатку займалися президент та міністр зовнішніх справ, то згодом всі просто масово почали ігнорувати внутрішню ситуацію в країні та з приводом та без приводу почали кататись в різні країни – то з політиками зустрічатись, то з акторами та співаками.

З одного боку, це обумовлено залученням грошей в країну, техніки, озброєння та в цілому забезпечення. Але який в цьому сенс, якщо нема контролю за розподілом забезпечення? Не танки виграють війну – війну виграють люди.

Уявіть, що керівник підрозділу забрав начальника штабу, всіх заступників і поїхав збирати кошти на забезпечення, а підрозділ якось сам собі воює на передовій. От щось таке схоже ми маємо станом на зараз, і маємо це вже, мабуть, 2-й рік.

І, мабуть, після невдалої ставки на другорядне завдання, основною проблемою є абсолютно нестратегічне мислення. Все поспіхом, терміново, емоційно – проблеми ми вирішуємо по мірі їх надходження, а не плануючи заздалегідь.

Зауважте Захід так і не зрозумів Путіна і чого йому насправді треба

В умовах війни кожен службовець має лише два шанси

Переходимо до четвертого підпункту – оцінка наявних сил та засобів. Внутрішніх проблем у нас є достатньо.

Морально психологічний стан. Бойовий дух. Якось, перебуваючи в полоні, в карцері, я прочитав досить важливі слова в романі Антуана де Сент-Екзюпері "Південний поштовий": "Вона не вірила. Армія без віри. Армія без віри не може перемогти".

У випадку, коли противник переважає тебе у силах та матеріально-технічних засобах, бойовий дух – це основа. Більш того, основа кожної ланки суспільства від солдата до офіцера, від пересічного школяра та студента, до чесного політика та бізнесмена мільйонера.

Абсолютно кожен з нас – людина, яка має різний мотиваційний ресурс. По суті це як паливо для існування, для роботи, ліки від депресії та бездіяльності. Але зараз національна мотивація тримається на окремих індивідуумах, котрі навіть не є посадовими особами які за це повинні відповідати.

Це є проблемою. Від цього йдуть проблеми з провалом мобілізації, масовим виїздом громадян за кордон, зокрема і самовільне залишення частин та іноді дезертирство.

Одразу чіпляємо підпункт 11 – переформатування завдання – рішення цієї проблеми. Ми любимо створювати безтолкові міністерства, проте необхідні нам не створюємо.

Правильно, мабуть, буде сказати, що за умови, що внутрішня політика спрямована на управління внутрішніми справами країни, забезпечення суспільного порядку, економічного зростання, соціального захисту, розвитку культури, науки, охорони здоров'я та інших сфер життя всередині держави – логічним буде ці обов'язки покласти на прем'єр-міністра. Від себе можу сказати, що по відчуттях, прем'єр-міністр не вирішує нічого в цій країні. Це, мабуть, називається "безініціативність".

В умовах війни можна давати другий шанс, більше шансів – ні, від цього залежить життя мільйонів людей та існування країни. Якщо людина не справляється – її треба міняти.

Я б міг запропонувати створити міністерство внутрішньої політики, призначити міністра туди, але, на жаль, цей міністр не буде мати ніяких повноважень. При найкращих умовах в нас з'явиться людина, відповідальна за інформаційну політику та керуватиме марафоном.

Причини ігнорування внутрішньої політики прем'єр-міністром можуть бути дві – безініціативність або визначені рамки.

Тому я зневажаю всіх хто після того, як їх звільнять – починають нити, мовляв, їм не давали працювати. Не так багато людей можуть створити ці перешкоди.

Кити, на яких стоїть наша перемога

Це означає, що третій пункт "вироблення розвитку подій" може звучати так – постановка відповідальної, ініціативної людини з розв'язаними руками на посаду прем'єра. Переходимо до наступної внутрішньої проблеми з томним початком – The man who sold the world. Умови роботи "системи" та кадрових рішень. І по новій "Аналіз" та "Оцінка".

Зараз кадрова політика, м'яко кажучи, дуже дивна. Кумівство прогресує в 90% політичних (і не тільки) посад, і десь 10% – випадкові люди, які на своїх місцях максимально намагаються, попри всі перешкоди, робити свою роботу віддано. Дивним є також те, що ця інформація у відкритому доступі, але чомусь відверті проросійські діячі досі при владі.

Усі бачать нахабне порушення закону по всіх напрямках, і всі також бачать нахабну бездіяльність. Як це працює для більшості – будь зручним і матимеш кар'єру і змогу існувати при владі, іноді красти та вирішувати свої проблеми. Проте той, хто приймає рішення, мабуть не розуміє, що такі люди не зацікавлені в перемозі, і чим гірше на фронті, тим більше їх зацікавленість буде зосереджена на розкраданні держави для придбання собі маєтків закордоном (план Б).

Цікаво Цивільні мають спотворене уявлення про війну: як тут усе насправді

У мене є сподівання, що більшість оточення центру прийняття рішень настільки прогнивше, що, мабуть, створило умови такого собі ефекту плацебо.

Дійсно, воно так і є. Частина бреше, бо боїться про*рати своє тепле крісло та потрапити в опалу, інші брешуть, тому що дегенерати, треті брешуть, щоб дискредитувати четвертих, а п'яті – ведуть свою гру в "карточний будиночок". Може, десь хтось і розуміє, що так відбувається, проте страх лишитись самотнім та ілюзія міцності фундаменту – не дозволяють приймати серйозні радикальні рішення.

Я можу тільки побажати сміливості та спокійно сказати, що єдиний кому можна довіряти – це український народ, а Україна – це в першу чергу український народ. А український народ – це в першу чергу ті, хто поставив своє життя на кін за захист Батьківщини. Таке не купиш за гроші. Не маючи змоги втекти за кордон та жити на награбовані кошти, молоді солдати продовжують воювати, навіть прекрасно розуміючи весь той тотальний крах, на межі якого ми стоїмо. Таких солдатів сотні тисяч, і їм не страшно.

При призначенні на важливі посади, раджу не дослухатись до радників та заступників, а до тих, кого не купиш, тих, хто вміє сказати неприємні але правдиві речі в обличчя. Взагалі для керівника важливо тримати незручних, але ефективних радників. Та коли вже призначаєте на посади когось – давайте повний контроль над обов'язками і тоді можете питати за дії з цієї людини.

Важко усвідомити, що коли ціла нація стоїть на межі знищення, хтось грає в свої політичні ігри та ставить свої особисті амбіції вище за існування держави.

Помиляються всі, але треба мати велику мужність, щоб свої помилки визнавати. Українці достатньо освічена нація – росте недовіра до державного апарату і від цього зменшується контроль над державою. Західні країни це бачать, бо вони не тупі. Для них це як бізнес-проєкт. Чи варто ставити ставку на бізнес, керівник якого не контролює робітників, а його заступники з'являються кожен день в нових корупційних скандалах?

Прикладом є абсолютно неробоча систему ТЦК, де українця, який не хоче воювати, саджають в підвал, відправляють на полігон, дай Боже, постріляти, можливо провести якесь злагодження, а далі – одразу в підрозділ. Такі солдати отримують поранення по тупості, інші гинуть намагаючись евакуювати перших.

Ми розглянули двох з трьох китів, на яких стоїть наша перемога, – зовнішня політика та внутрішня політика. Їхня опора – маленька голка під назвою "довіра".

Звичайно, печально те, що частина політиків (покидьків в основному) подають висвітлення проблем не як результат провалів їхніх дій, а як причину їх провалу. Мовляв, вони кажуть про корупцію, тому в нас тут з партнерами погано.

Окей, вже частково торкнулися і третього та фундаментального кита – армії.

Мобілізація та рекрутинг повинні бути створені на основі мотивації. Для цього марафон і внутрішня політика повинні бути побудовані на любові до держави та обов'язку її захищати. Після повернення довіри населення – це достатньо просто зробити, достатньо побудувати стратегію інформаційної політики.

Підпункт 4 – оцінка наявних сил та засобів. Було дуже болісно дивитись, як у Верховній Раді виступав головний "м'ясник" армії з проханням підписати мобілізаційний закон без строків служби. Той, по чиїй провині в нас не вистачало військ, жалівся, що нам не вистачає військ зі словами: "Дайте – ми вас не підведемо". Такі генерали, зазвичай, ніколи не воювали в окопах і цей театр для них – звичайна річ.

Вони ніколи не були піхотинцями на війні, що призвело до управління "значками на мапі". Це, своєю чергою, призвело до великих втрат в купі з проваленою мобілізацією. До нестачі військ ми додаємо абсолютне неадекватне перекидання частин підрозділів по різним угрупуванням та створення підрозділів з мобілізованих. На додачу – укомплектовуємо новостворені підрозділи мобілізованих західною технікою.

Цим проблеми не обмежуються. Зараз, щоб бути командувачеи будь-якого напрямку, достатньо знати декілька команд – "провести службове розслідування з приводу втрати позиції", "відновити тактичне положення", "провести наступальні дії". Не важливо, що сил для оборони не вистачає – головне спустити "папірець".

Можна було б почати зі знищення власних амбіцій заради спільної мети. Можливо, колись, буде хоч один генерал, який піде у відставку за власним бажанням через неспроможніть ефективно виконувати свої службові обов'язки. Але поки що всі вважають, що вони виконують їх ефективно.

Єдине правильне рішення

Підпункт 11. Під час планування контрнаступу в 2023 році, більшість генералів зухвало впевнили себе, що вони дійдуть до Криму. Політики, опираючись на думку генералів, впевнились, що внаслідок "блискавичного удару по силах Росії" ми змусимо їх капітулювати, і всі завчасно почали готуватись до виборів.

Замість того, щоб тверезо поглянути на противника, всі резерви пустили на контрнаступ, де успішно стерли декілька корпусів за декілька місяців, після чого корпуси розділили та розкидали по різних напрямках. Десантна операція на лівий берег Дніпра – повна недолугість, хоч задум був, ймовірно, цілком можливий для реалізації.

Відсутність особового складу та некомплект бригад призвели до неможливості ротацій підрозділів. Через багато підрозділів стоять на передовій понад рік. А такі підрозділи – неефективні ні при наступі, ні при обороні.

Висновки та роботу над помилками ми не зробили. У 2023 році така собі бригада одного з корпусів, яка складалася з мобілізованих бійців та недолугого комбрига, провалила контрнаступ на Leopard, не пройшовши на третій день навіть наші бойові порядки на лінії бойового зіткнення. Натомість вогонь вони вели по наших позиціях та іноді штурмували бліндажі в нашому тилу, які ж самі зайняли.

Вище військове керівництво про це знає, але йому це не завадило у 2024 році призначити цього ж самого комбрига командувати новою бригадою, яка вчиться за кордоном та укомплектовується західним озброєнням.

Станом на листопад 2024 року, 12 бригада "Азов" досі не отримала жодного БМП та танку західного зразку. Це попри те, що посольство США підтвердило відсутність заборони на розподіл західного озброєння.

Єдиним, мабуть, правильним військовим рішенням, яке спрацювало, – стало створення бригад наступу зі складу НГУ. Зараз ними затикають діри, через що бригади перебувають на межі повного некомплекту та виснаження. Але ситуацію це не рятує, тільки уповільнює провал.

Після контрнаступу стала зрозуміла проблема нештатних угрупувань типу ОТУ\ТГР. Я пропонував створення дивізії, як мінімум на базі НГУ для прикладу. Проте, на жаль, це зустріло спротив в HQ іншого відомства. Частково від особистих амбіцій, частково від небажання, щоб НГУ показувало результат – що може спричинити питання до керівництва іншого відомства.

Тому бригади НГУ кинули на провальні ділянки, і, наполовину стерши, їх продовжили займатись "пожежо-тушінням".

Розуміння стратегічної оборони нема, підрозділи перекидають з ділянки на ділянку ротами, взводами, батальйонами. Все одно дивізії створять, вже буде пізно, бо бригади мають низьку комплектацію, а при любові ручного керування деяких вищих чинів – дивізії будуть розривати і знову влаштовувати солянку, що є абсолютно анархічним управлінням військ. Але створять, і тут як з деблокадою – невміння подадуть за неможливість.

Це все рефлексії на події які відбувались та відбуваються зараз. Ситуація не критична, вона – катастрофічна. Будьте впевнені, що безліч офіцерів попереджали про неї кожен день при всіх можливостях та зустрічах з вищим військовим та політичним керівництвом.

Прикладом можу привести те, що дійсно масштабний розвиток ударних дронів-камікадзе почався після нестачі артилерійських боєприпасів. Вони стали заміною артилерійським снарядам.

При такій кількості фатальних помилок, ми ще не капітулювали. Це тільки завдяки українським солдатам та волонтерам. Благодійні фонди замість ГУЛа – комплектують ефективні підрозділи, а окремі солдати, сержанти та офіцери розвивають "військові рухи", які своєю роботою закривають прогалини провальних підрозділів. Українці неймовірні в багатьох моментах. Але що ж робити?

У найближчий рік ми не здатні на ефективний контрнаступ

Починаємо знов третій пункт – вироблення курсу розвитку подій.

По-перше варто зрозуміти, що станом на зараз і на найближчий рік ми не здатні проводити наступальні дії. Тому треба перейти до стратегічної оборони. Я маю на увазі застосування бригад, які готуються за кордоном, для ротацій виснажених бригад. Натомість з бригад, які показують результат, створити дивізії, вивівши їх на до комплектацію та злагодження.

Паралельно з цим треба побудувати лінію фронту, спираючись на рельєф місцевості. При побудові лінії оборони, варто звернути увагу на водні перешкоди, що може полегшити ведення оборонного бою. Також варто відмітити, що недостатньо викопувати РОП або ВОП в полі, спираючись на нормативні документи 1943 року, та сподіватись, що його буде тримати піхота.

В умовах щоденних змін підходу ведення бойових дій варто враховувати, що станом на зараз більшість втрат в нашому війську відбуваються не від прямого стрілецького вогню і навіть не від артилерійських обстрілів. Основyа частина цілей уражаються з неба – скидами саморобних вибухових пристроїв та ударами дронів камікадзе. Тому логічно, що відкритий окоп не захищає солдата. В таких умовах окоп повинен бути повністю закритий та замаскований. Оборона з опором на лісисту місцевість – безпечніша та стійка.

Якщо найамбітніша країна на планеті змогла у Херсоні поступитись своїм принципам "ні кроку назад" заради стратегічної вигоди, то я в нас теж вірю.

Те, що насправді важливо

Справа в тому, що зараз у військах відбувається вакханалія пошуку винних за абсолютно кожну втрачену позицію. Через це безліч підрозділів приховують реальний стан справ. Не важливо при яких умовах ти втратив позицію, не важливо скільки ти її тримав, не важливо що вона була недоцільна та неефективна, не важливо скільки ти вбив ворога, або скільки особового складу втратив – тобі прийде розпорядження її відновити.

Управління військами зараз не може бути статутним тільки з однієї простої причини – всі українські підрозділи на межі реальності виконують титанічно важкі завдання проти значно сильнішого противника. При таких умовах статут працює в обидві сторони, а скоріше на адекватний розум, бо насправді у доктринах прописані абсолютно правильні речі. Окрім заміни доктрини для перенесення командних пунктів до переднього краю, вірю в те що доктрину спеціально змінили через мою аргументацію неадекватних наказів. Так от, окрім демотивації, службові розслідування втраченого погребу або ями в умовному селі нічого не принесуть.

Командири угрупувань, тактичних груп, ГШ мали б приходити до комбригів та комбатів зі словами: "Друже, ми просто нереально вдячні за те, що ви, хлопці, тримаєтесь, попри те, що ми все про*ираємо. Чим вам допомогти? Нумо разом думати, як вигідно провести оборону". Я зустрічав декілька таких генералів та полковників, шкода тільки, що їх зазвичай одразу заганяють в рамки.

А поки ситуація з комплектацією не зміниться – інше управління неможливе. Ти можеш вимагати від комбрига виконання завдання, коли ти його укомплектував на 70 – 80%. Якщо юридично, то тими силами, які маємо зараз, – нереально стримувати противника (а сили оборони України стримують, якщо що).

Якщо хтось вирішив пограти в "генерала-м'ясника", то я нагадаю, що ми не можемо дозволити собі так воювати, як мінімум тому, що кількість населення в нас набагато менша.

І от вам стратегія. Вироблені курси розвитку дій, які теж потребують окремого аналізу, порівняння та затвердження.

Повторимо тезисно, щоб нічого не пропустити.

  • Резерви використовуємо для заміни ефективних виснажених підрозділів для ротації та докомплектації.
  • З цих підрозділів створюємо дивізії. Не забуваємо про прекрасну тактику ударів для відтяжки на себе військ з інших напрямків – вона дієва.
  • В ідеалі перевести всі війська на дивізійну систему та замінити ОТУ на дивізії та корпуси. По суті, корпус міняє ОТУ, дивізії міняють тактичні групи, і ми маємо штатних командирів, котрі піклуються про свій особовий склад і забезпечують його матеріально-технічними засобами.
  • Тільки після того, як ми стабілізуємо фронт, виснажимо наступальний потенціал ворога, матимемо декілька бойових дивізій з досвідом штурмових дій, можна проводити наступальні дії. Щоб противник не знав ваш план дій, достатньо пропрацювати 4 – 5 планів наступальних дій і в визначений день задіяти один з них.

А далі буде відврвідна реакція – відновлення здорового рекрутингу, довіра населення до дій влади, внутрішній контроль держави, західні партнери побачать наскільки об'єднана країна та вкладуть у переможців ресурс.

Для цього всього декому з нас треба прибрати власні амбіції. Я ніколи не планував будувати військову кар'єру і, заспокою деяких індивідуумів, – не планую будувати політичну.

Мені не потрібно бути міністром, або народним депутатом. Я давно знаю, хочеш щось зробити – роби. Для цього достатньо бути громадянином України.

Така моя позиція, чи вплине вона на щось? Не маю здогадки. Чи з'явиться в мене більше ворогів серед державних посадовців та совкових генералів? Безумовно, але я здивуюсь, якщо хтось з них досі мене не ненавидить.

Я тішу себе думкою, що десь є якась людина, такий собі молодий українець або українка, котрі трішки раніше, ніж я, зрозуміють помилки, які ми всі робимо. І в свій час вони зроблять все правильно. Бо, насправді, буде заморозка конфлікту чи не буде – не так вже й важливо, війна буде завжди. Доки ми не переможемо, доки не зрозуміємо що між нами та Росією не варто будувати стіну, а варто вирити 50-метровий водний канал. Доки ми не зрозуміємо що не варто дивитись на Захід, а ключ до нашого існування та перемоги є в нас, доки ми не побудуємо систему сильної держави, такої, яку хочемо бачити ми, а не такою, якою нас бачать інші. Ось, що важливо:

  • кадрова політика,
  • внутрішня політика,
  • довіра,
  • армійська реформа.

Уявіть, що все вийде. Не з першого разу, не з другого, десь з третього або четвертого І десь, нехай років через 20, дідами залетимо на Тарханкут, потім на шашлик з баранини на Ай-Петрі, у Магнолію у Воронцовському, на фестиваль в Маріку, я заїду на Петрівку в дім дідуся з бабусею в Донецьку, а потім в Луганськ до пацанів в гості, бо насправді не бував там.

Усе норм буде, цю стіну треба ламати. Але, щоб ламати – треба ламати, а не дивитись як інші за вас все вирішать.