Замість сплячих режимів – черчиллі та де голлі: яка Європа потрібна світу

Європа палає, поки політики сплять

Більшість західних еліт хочуть прокинутися 2021 року. Щоб було знову комфортно: північні потоки, шалені російські гроші та війна в Україні якось сама собою закінчилася. Цього не буде.

Читайте також Війна – це не лише ракети: як живуть українці в окупації

Старий світ помирає: світові організації беззубі, міжнародне право перестає працювати, а система безпеки та міждержавних відносин летить під три чорти. Ми живемо в час глобальних змін. Світ потребує "черчиллів" і "де голлів". Чи готовий Захід до викликів, які стоять перед ним?

Відповідь очевидна – не готовий. Політичні еліти проґавили момент, коли війна прийшла в саме серце Європи. Так, старий континент уже палає. Радикальні політичні сили всіх мастей – від ультраправих до ультралівих – підіймають голову.

Так звані фермери та перевізники блокують європейську інфраструктуру. Мусульманські фундаменталісти агресивно висловлюють антисемітську позицію. Російська пропаганда заполонила інтернет і соцмережі та просочується в ЗМІ.

"Корисні ідіоти Путіна" за гроші або по дурості займаються підміною понять. Різні "орбани" і "фіцо" відкрито висловлюють підтримку російському диктатору. Це не внутрішньоєвропейські проблеми. Це ретельно спланована Кремлем гібридна війна.

Рішення – консолідація

Україна вже пройшла цей шлях і зараз бореться з наслідками того, що українські еліти вирішили "проспати". Сценарій у Кремля один і той самий: пропаганда, підтримка радикалів і популістів, пошук точок, що розділяють суспільство, і роздмухування конфліктів. Ба більше, Європа теж проходила цей шлях понад 100 років тому.

Кремль практично нічого не змінював у методичках Комінтерну. Просто дістав з архіву, обтрусив пил і знову пустив у справу. Україні відкрилися на це очі 2014 року, а 2024 року країна прокинулася остаточно. Скільки спатимуть західні політики – залежить від європейського суспільства і медіа.

Наразі європейський політикум нагадує "сандзару" – трьох мавпочок: "Якщо я не бачу зла, не чую про зло і нічого не кажу про нього, то я захищений від нього". Таке інфантильне бачення обмежує еліти в інструментах впливу на політику, соціум, ставлення до Росії та саму війну. Це сильно обмежує кругозір і розуміння того, що старе життя кануло в Лету. Західне суспільство не готове до опору, і його, на жаль, ніхто до нього не готує.

Важливо Чого насправді росіяни домагаються обстрілами Сумщини

Україна встояла у 2022 році та чинить опір досі завдяки тому, що суспільство самоорганізувалося і консолідувалося. І завдяки цьому змогло дати відсіч окупантам. У лютому – березні 2022 року у загарбників буквально земля горіла під ногами.

Які лідери потрібні Європі

Дуже яскравий приклад "сплячого режиму" – це Польща і Німеччина. Вони занурилися у внутрішній порядок денний, ігноруючи небезпеку зі Сходу. Вони не змінюють свою структуру економіки, не вдосконалюють свої дипломатичні служби та підходи, не шукають нової політики.

Німеччина, як і раніше, не вірить, що падіння України якось зашкодить європейським країнам НАТО в осяжному майбутньому. А далеке майбутнє – це колись потім, поза її поточною зоною комфорту. Тому й не поспішає давати далекобійну зброю: вона просто не вірить, що Україна може перемогти "страшну і жахливу Росію". Найкраще ситуацію в Німеччині описав ексміністр оборони Великої Британії Бен Воллес: "Не та людина, не на тій роботі й не в той час".

У Польщі все не можуть поділити вплив Ярослав Качинський і Дональд Туск. У своїх передвиборчих іграх вони поставили на кону і майбутнє україно-польських відносин, і безпеку самої Польщі, і її європейське майбутнє.

Польське суспільство розділене і радикалізоване. Достатньо іскри, щоб ситуація розірвала країну. А Кремль завжди готовий люб'язно піднести сірник до цієї гримучої суміші. Якщо не зупинитися, то поляки обиратимуть не між Туском і Качинським, а між Лехом Валенсою і Войцехом Ярузельським. Хоча насправді Польща потребує Юзефа Пілсудського.

Зауважте Не тіньовим флотом, а цілком відкрито: які країни ЄС перевозять російську нафту

Ситуація в Європі зараз нагадує пікіровку Вінстона Черчилля з Невіллом Чемберленом, і ми можемо спрогнозувати результат. Черчилль у 30-ті роки минулого століття на кожному кроці кричав про те, що світ змінився, з'явилися нові загрози й до цього треба бути готовим. У підсумку він увійшов в історію як прем'єр, який привів Велику Британію до перемоги. Чемберлен же намагався залишити все як є – і не пережив Другу світову війну, яку сам же і спровокував.

Основне питання, яке зараз хвилює світ і особливо Україну: чи з'являться в західному політикумі лідери, які перестануть жити електоральними циклами й зможуть повести за собою суспільство, а не бути веденими натовпом.

Скажімо чесно, більшість лідерів на Заході – це популісти. Чи захочуть вони змінюватися? Якщо не готові, то становище Європи загрозливе. Історичний момент вимагає "черчиллів" при владі, "чемберлени" підуть у політичне забуття. Схоже, поки що це починають розуміти тільки Ріші Сунак і Еммануель Макрон.