Японія поступово переглядає свою післявоєнну безпекову модель на тлі загострення ситуації в регіоні та зростання впливу й агресивних намірів Китаю. Мовиться про широку трансформацію підходу до оборони країни, що включає нові правила щодо експорту озброєнь та навіть переосмислення своєї ролі у підтримці союзників по регіону.

24 Канал проаналізував зміни в Японії щодо експорту летальної зброї, оцінив реакцію союзників і противників Токіо, а також з'ясував чи варто очікувати прямої взаємодії в оборонній галузі між Україною та Японією.

Розібратися в складних процесах оновленої політики Токіо допоміг колишній дипломат, публіцист, редактор Укрінформу та один із небагатьох японських експертів, хто вже понад 10 років системно розповідає про Україну японською мовою – Хірано Такаші.

Читайте також Японія готується відбивати атаки "Шахедів"? У Terra Drone розповіли, як допоможе бойовий досвід України

Тривалий час Японія залишалася найцікавішим виключенням серед розвинених держав у галузі оборони. Країна з надзвичайно сильною економікою, розвиненим технологічним сектором і при цьому фактично нульовою присутністю на глобальному ринку озброєнь. Втім, схоже, що обрана кілька місяців тому прем'єрка Санае Такаїчі вирішила цю позицію радикально змінити.


Прем'єр-міністерка Японії Санае Такаїчі / Фото AFP

Рішення уряду Такаїчі фактично демонструє одну з ключових норм, встановлених у Японії по завершенню Другої світової війни, а саме обмеження на експорт летальної зброї. Кабінет міністрів схвалив нову систему, яка розділяє оборонну продукцію на "летальну" і "нелетальну" та відкриває можливість продажу першої союзникам, які мають з Японією відповідні угоди про передачу оборонного обладнання та технологій, і виключно за погодженням Ради нацбезпеки Японії.

Рішення Санае Такаїчі та її уряду досі викликає суперечки в японському суспільстві, і згідно з різними опитування громадьскох думки, близько 50% японців виступають проти цього рішення. Раніше експорт був обмежений всього п'ятьма конкретними категоріями, які використовувалися здебільшого у пошуково-рятувальних операціях або ж розмінуванні. Тепер ці рамки скасовано, що відкриває шлях для постачання кораблів, літаків, ракет та інших оборонних систем.

Втім, деякі обмеження формально залишаються, зокрема досі діє пряма заборона на продаж зброї країнам, які перебувають у стані конфлікту, тобто очікувати різких змін щодо України наразі не варто. Однак навіть тут уряд Такаїчі залишив собі простір для маневру, передбачивши "виняткові обставини", коли ця заборона може не враховуватися, якщо мова йде про національну безпеку самої Японії.

Власне, підставою для таких гострих рішень стало погіршення безпекової ситуації в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, зокрема нарощення впливу Китаю та посилення загроз з боку КНДР. Японський журналіст Такаші Хірано прямо вказує на відставання Японії у військовому відношенні, що також прямо впливає на здатність країни до самооборони.

До теми Як війна змінює Японію і чому підтримка України – це більше, ніж зброя: інтерв'ю з Такаші Хірано

Хірано Такаші

Колишній дипломат, публіцист, редактор "Укрінформ"

Раніше Японія фактично була найпотужнішою силою в регіоні – навіть попри юридичні обмеження щодо армії. Але сьогодні ситуація зовсім інша. Японія вже поступається Китаю, який швидко нарощує військовий потенціал і не виключає силового сценарію щодо Тайваню. Ігнорувати це Японія просто не може, бо йдеться про ризики для всього регіону. Тому це не лише про експорт зброї – це загалом про зміну підходу до безпеки.


За правління Кім Чен Ина з 2011 року кількість ракетних випробувань у КНДР збільшилась майже втричі / Фото AFP

Водночас, Північна Корея продовжує ракетні випробовування, і фактично запускає балістику в бік Японіїї. Ракети під час цих навчань, звісно, падають у море, однак часто в небезпечній близькості від японського узбережжя. Російське вторгнення в Україну при цьому прямо демонструє, що повномасштабні конфлікти вже давно вийшли за межі теоритичних розрахунків та перетворились на реальну загрозу, яку треба враховувати вже зараз.

Змінилася також міжнарожна обстановка загалом, що вимагає більшої кількості озброєнь. Війни в Україні та Ірані зміщують і відволікають ресурси Заходу, і часто коштом постачань в Азію. Розраховувати виключно на американський чи європейський ВПК сьогодні ризиковано, отже Японія прагне шляхом відкриття експорту розширити та модернізувати власні виробництва, які раніше закривали виключно внутрішній попит.

Хірано Такаші

Колишній дипломат, публіцист, редактор "Укрінформ"

Дуже важливий момент, що Японія не намагається діяти повністю самостійно чи відмовлятися від союзників. Мовиться про доповнення існуючих гарантій безпеки. Бо в нинішній ситуації в регіоні лише на союзи покладатися вже недостатньо – тому Токіо шукає додаткові інструменти стримування.

У цьому сенсі Японія рухається за логікою, яку вже давно використовують США та європейські країни, коли оборонна промисловість перестала бути забаганкою або чимось на "чорний день". Сьогодні навколо цього крутиться левова частка загального технологічного прогресу, а розвинений ВПК також зафіксувався як інструмент ширшого геополітичного впливу.

Токіо прямо формулює свій намір, як експорт техніки "країнам-однодумцям", формуючи мережу партнерств у регіоні та на Заході. Мова вже йде про 17 країн, зокрема Філіппіни, Індонезію, а також Австралію з якою минулого тижня Токіо підписало велику угоду на постачання військової техніки, фактично найбільшу в сучасній історії країни.

Європа відреагувала на розворот Японії в питанні експорту зброї швидко та вкрай позитивно. Європейці взагалі не вбачають у цьому небезпечного "мілітаризму", і навіть навпаки розглядають Токіо як ще одного ключового гравця, здатного розвантажити перегріту систему безпеки Заходу.

Серед ключових причин – війна Росії проти України, а також США та Ізраїлю проти Ірану, які швидким темпом вичерпують виробничі можливості Вашингтона. Сьогодні глобальний попит на зброю настільки високий, що союзникам доводиться шукати альтернативних постачальників. У цьому контексті Японія вже не просто черговий експортер, а потенційно – критичний.

Німеччина, Франція, США та регіональні партнери відкрито привітали зміну японської політики, підкреслюючи, що вона "посилює колективну оборону". Париж пішов ще далі, і прямо заявив, що вітає у зміні експортної політики Японії вдосконалення "стратегічної автономії".

Втім, для України ситуація досі лишається у підвішеному стані. Японія має велике виробництво ракет до американських систем ППО Patriot, критично важливих для захисту від російської балістики, однак постачати їх не може навіть за нового законодавства.

Ба більше, на відміну від 17 країн партнерів, Україна досі не має з Японією угоди про трансфер оборонного обладнання та технологій.

Хірано Такаші

Колишній дипломат, публіцист, редактор "Укрінформ"

Теоретично існує виняток – якщо Рада національної безпеки Японії визнають ситуацію "особливою" і приймуть відповідне політичне рішення. Але це дуже вузьке вікно можливостей, і японський уряд у таких питаннях діє максимально обережно. Розраховувати на це як на реалістичний сценарій – складно.

Натомість Хірано Такаші підкреслює, що в перспективі ситуація може змінитися, зокрема, згадує заяву заступника голови Офіса Президента Ігоря Жовкви, який прямо заявив, що робота над підписання відповідної угоди вже йде. Та попри те, що з боку Японії поки не пролунало відповідного підвердження, сам факт такої заяви на високому рівні дозволяє сподіватися на реальні зміни щодо співпраці між Києвом та Токіо в оборонній галузі.


Ігор Жовква виступає на VI форумі Україна-Японія, 4 лютого 2026 року / Фото Центр "Нова Європа"

В цьому випадку мова йде не лише про допомогу Україні як таку, де Японія вже сьогодні займає перші позиції у гуманітарних сферах та нелетальному обладнанні. Сьогодні українські дрони є безумовним лідером на ринку зброї, а сам Жовква також раніше заявляв про зацікавленість з боку Японії в українських розробках, зокрема морських безпілотниках.

Однак, перемовини можуть тривати ще дуже довго, а сама фіналізація угоди – затягнутися, якщо не виникне нагальної критичної потреби тут і зараз. Отже Україна навряд чи напряму отримає зброю від Японії найближчим часом. З іншого боку, Токіо може згодом вирішитися здійснити опосередковані постачання через Європу або ж взяти пряму участь у фінансуванні європейських програм з військової підтримки України, на кшталт PURL.

Водночас, відносини між Японією та Україною не стоять на місці. Хірано Такаші звертає увагу на підписання міждержавної угоди про захист інформації та наголошує, що це може стати першим кроком на шляху до подальшого розширення співпраці між Україною та Японією.

Хірано Такаші

Колишній дипломат, публіцист, редактор "Укрінформ"

Йдеться про чутливу, зокрема розвідувальну, інформацію, що стосується військової сфери. Це дуже хороший крок з боку Японії, який значною мірою відповідає її інтересам, адже вона зацікавлена отримувати такі дані від України. Україна, зі свого боку, готова до співпраці й має підстави розраховувати на більше у відповідь. Наскільки Японія готова йти далі – відкрите питання. Але сама угода вже створює важливу базу для майбутньої співпраці у сфері безпеки й оборони.

Реакція Пекіна на зміни до японських законів про експорт зброї була миттєвою та передбачувано – вкрай негативною. Китайське МЗС заявило про "серйозну стурбованість" і звинуватило Токіо у відході від виключно "оборонної політики". Китай прямо звинувачує Японію у тому, що країна вирішила рухатися до нового "мілітаризму" та навіть провів аналогію з імперським минулим Токіо.

Китай настільки гучний щодо рішення Японії не лише через певну дипломатичну рефлексію. Пекін також вбачає у цьому один з елементів ширшої картини, коли союзники США поступово перебудовують свою оборонну політику для сценарію довгострокового стримування китайських амбіцій в регіоні.

Японія для Пекіна перестає бути таким собі пасивним тилом для американців, і перетворюється на потужну військову силу, здатну діяти самостійно. Особливо це стосується так званого першого острівного ланцюга – стратегічної дуги від Японії через Тайвань до Філіппін, яка фактично обмежує вихід китайського флоту у Тихий океан.

Цікаво, що як Китай, так і Японія прямо пов'язують ці зміни з Тайванем. Ще раніше Санае Такаїчі прямо заявляла, що блокада острова може розглядатися як загроза існуванню Японії, а отже як підстава для прямої участі японських сил оборони у захисті острова.

Цікаво Залізна леді Японії: хто така Санае Такаїчі, яка стала першою жінкою-прем'єром, та що зміниться для України


Від 2022 року Китай відпрацьовує на військових навчання повну блокаду Тайваню / Джерело Focus Taiwan

Для Китаю це, звісно, найбільша червона лінія. Будь-яке розширення ролі Японії у потенційному тайванському сценарії автоматично підвищує ставки та ризики. І саме тут зміни в експортній політиці набувають нового значення, адже вони створюють інструмент, за допомогою якого Японія може підтримувати партнерів не лише політично чи економічно, а вже й матеріально, у військовому відношенні.

Втім, попри різкі заяви китайських дипломатів дуже важливо не переоцінювати драматизм моменту. Японія не здійснює якогось різкого "стрибку" до мілітаризації. Скоріше йдеться про поступову еволюцію, яка триває щонайменше з часів прем'єра Сіндзо Абе. В цьому контексті реформи Такаїчі скоріше логічне продовження курсу на нормалізацію оборонної політики, і аж ніяк не її революція. Втім, навіть такий плавний перехід має свої наслідки.

Перш за все, можна сміливо стверджувати, що регіон входить у фазу хоч повільної, але постійної гонитви озброєнь. Японія збільшує оборонні витрати, Китай вже витрачає більше за всіх у регіоні, Південна Корея нарощує власні ракетні арсенали, а країни Південно-Східної Азії шукають нові джерела постачань зброї. Усі готуються до потенційного сценарію, який ще кілька років тому вважався малоймовірним.

Водночас змінюється і сама логіка підходу до власної безпеки. Якщо раніше Японія намагалася мінімізувати свою роль у конфліктах, то тепер вона будує систему стримування через мережу партнерства. Продаж зброї стає частиною цієї стратегії, певною спробою вбудувати інші країни у спільну архітектуру безпеки.

І на останок, поступово зростає ризик взаємних непорозумінь. Для Японії ці дії вигялдають виключно як оборонні, тобто як пряма реакція на ситуацію в регіоні. Китай на це дивититься як на наступ проти своїх власних інтересів, особливо щодо Тайваню. Така різниця в сприйнятті ситуації часто стає причиною для реальної ескалації.


Прем'єрка Японії Санае Такаїчі під час зустрічі з лідером Китаю Сі Цзіньпінем / Фото Xinhua

Саме тут виникає ключова небезпека для всього регону, яка прямо виникає з будь-якої гонитви озброєнь. Адже навіть якщо жодна зі сторін не планує прямого конфлікту, постійне нарощування військового потенціалу та демонстрація готовності дати відсіч противнику потсупово звужують простір для критичної помилки та збільшують ризик непердбачуваної ескалації.

Натомість, досвід повномасштабного вторгнення Росії в Україну, війни США та Ізраїлю проти Ірану та всі подальші супутні проблеми, вкупі з глибшою інтеграцією Японії у обороноздатність союзників можуть навпаки охолодити агресивні наміри Китаю щодо Тайваню або принаймні змусити їх відтермінувати.