В межах європейських дебатів про біженців знову заговорили про країну, яка давно вже вважається для біженців транзитною – про Україну. Все частіш – як повідомляють численні матеріали в пресі – біженці з Туреччини потрапляють через Чорне море до України, аби звідти дістатися Польщі, Словаччини чи Угорщини.

Читайте також: В ООН закликали Україну захистити ромів

Щоправда, зафіксувати їхню кількість в цифрах не видається можливим. Скоріш, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR) відзначало в минулі роки значне їх скорочення: в 2015 році було подано 1433 заяв про надання статуса біженця, 656 заяв у 2016 році та 774 в 2017. Тобто, минулого року було помічено лише вкрай незначне збільшення.

Максим Буткевич з правозахисної організації No Border Ukraine та багаторічний спостерігач міграційних потоків в Україні вважає, що загальне зменшення кількості біженців витікає з того, що наразі кордони з Росією охороняються значно жорсткіше. До початку війни в Східній Україні маршрут через Росію та Україну був для багатьох громадян центральноазіатських країн, афганців, але також – для багатьох пакистанців та китайців найпростішим шляхом до Західної Європи.

Сьогодні кордон з Росією суворо контролюється. А кордони на Заході – з Польщею, зі Словаччиною, з Угорщиною – були модернізовані за допомоги грошей Євросоюзу й також з українського боку піддаються масованому контролю. Контрабанда – в тому числі й контрабанда людей – щоправда, як була, так і залишається актуальною темою.

Українським прикордонникам були виділені значні суми з європейських бюджетів, аби забезпечити їх наймодернішою технікою. Але за цим стоїть бюрократичний та юридичний апарат, який не в змозі впоратися навіть з найменшими викликами. А європейські гроші до установ, відповідальних за біженців, потрапляли лише спорадично та в дуже невеликих обсягах.

Безпечна "третя країна"

І все одно Євросоюз визнає Україну так званою "безпечною третьою країною" – і це визнання Буткевич та численні неурядові та правозахисні організації піддають масивній критиці.

Законодавство про біженців, – каже він, – це, певно, єдиний державний сектор, який після революції 2014 року не зазнав жодної реформи. Наявна система є вкрай неефективною та недофінансованою.

"Такою, в якій дуже часто права рука не знає, що робить ліва. Наприклад, на вимогу Анкари двоє громадян Туреччини, які легально проживали в Україні, були видані турецькій стороні – до того ще, як вони встигли подати протест проти цього заходу. Заяви турецьких відомств про те, що обидва належать до так званого "руху Гюлена", виявилось достатньо", – зазначає Буткевич. – "Щоправда, звична досі практика, коли шукачі політичного притулку з центральноазіатських диктатур або з Росії видавалися до цих країн на підставі ордеру на арешт, припинилася – практика, яку Київ використовував ще кілька років тому. Тоді, наприклад, узбецькі та таджикські опозиціонери, які брали участь в акціях протесту, у великій кількості просто видавалися цим центральноазіатським режимам".

А от що діє й досі – це поширена практика інтернування за умов, які правозахисники змальовують, як катастрофічні. Україна – аж ніяк не безпечна країна для біженців, доходить висновку Буткевич.

Цього ж висновку можна дійти, читаючи звіти UNHCR. Визнані біженці отримують одноразово в перерахунку приблизно один євро "стартової допомоги". Нема жодної підтримки для зйому житла, ніяких інтеграційних заходів на кшталт курсів мови й через це – жодного реального шансу знайти роботу – навіть, якщо статус визнаного біженця дає офіційне право працювати. Буткевич вважає: "Зрозуміло, що ці люди так чи інакше бажають дістатися Західної Європи – і намагаються це зробити при першій-ліпшій можливості".

Джерело: Газета Kurier (Австрія). Переклад спеціально для 24 Каналу: Борис Немировський

Читайте також: В ООН навели моторошні дані про торгівлю людьми