Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Євровтома, або Дивний трикутник Україна – ЄС – Росія

15:45, 18 грудня 2016 2831 Читать новость на русском
Колаж Veterans News Now
Колаж Veterans News Now / http://www.veteransnewsnow.com/

У четвер, 15 грудня, під час останнього в 2016 році саміту ЄС у Брюселі лідери Євросоюзу звично продовжили на півроку санкції проти Росії. Це дійство стало вже традиційним, навіть ритуальним, але, коли мова заходить про більш дієву допомогу Україні у справі захисту від російської агресії, європейці, як то кажуть, "позичають в Сірка очі". Чому?

Як завжди, напередодні чергового "санкційного" саміта ЄС російські ЗМІ поквапились відпрацювати номера під назвою "санкції знімуть!". Як завжди, коли зняття не відбулось, одразу ж знайшовся інший привід для переможних реляцій: цього разу ним стало те, що пропозиція про продовження антиросійських санкцій одразу на рік не пройшла через спротив Італії. Ну, справді – це ж перемога! Європа, здається, буде продовжувати санкції раз на півроку, а не раз на рік...

І, як завжди, особливо радіти черговому проявові європейської солідарності щось не вельми кортить. Чого б? Чи то через те, що європейці, паралельно з продовженням санкцій проти Росії, знову затягнули питання про безвіз, а чи то через те, що під час цього ж саміту ледь вдалося відстояти текст угоди про асоціацію? Справді – чому радіти? В Росії полюбляють розповідати про те, що Європа, мовляв, "втомилась від України", але правда полягає ще й в тому, що багато українців почали втомлюватись від Європи. Вони цілком слушно питають: ми четвертий рік б‘ємося на своїй землі з ворогом, який рветься пройти по наших трупах до ваших, європейських теренів. Чому ж ви не хочете допомогти нам в боротьбі, чому ви стоїте за нашими спинами та все обіцяєте та обіцяєте?

Гасіть світло

Погляди європейських політиків сьогодні прикуті також "на Захід" – вони дивляться через океан, на той бік Атлантики. Там, в США, останній супердержаві світу, вирують пристрасті навколо "участі" Кремля в президентських виборах, там обраний президент Дональд Трамп збирає свою команду і кожне нове призначення голосно відлунює по всьому світові – саме ці люди стануть визначати політику США, ба більше – стануть, за словами Трампа, її докорінно міняти. Тож, збираючись на чергові саміти та конференції, вирушаючи з офіційними візитами та виступаючи в себе вдома, лідери країн та урядів Євросоюзу весь час тримають в голові саме американські справи.

Проте, їм все ж таки доводиться повертатися й до східного боку. В Україні почалася третя воєнна зима. Крим залишається не лише окупованим російськими військами – він повільно, але перетворюється на здоровенну військову базу з безліччю різноманітних озброєнь – аж до ракет з ядерними боєголовками. Кримські татари знову на собі пізнають жахи репресій в радянському стилі, а тисячі українських сімей втрачають домівки, змушені покинути рідні міста та села, до яких прийшла війна "а-ля Путін": ница, підла, непроголошена та невизнана.

Втім, відверто кажучи, останнім часом вже якось не віриться, що європейські політики й справді переймаються порушеннями прав людини в Криму чи українськими "внутрішньо переміщеними особами": звичайно, вони готові пролити пару-трійцю сльозинок над долями нещасних, але не вони, не ці долі є більш-менш важливими чинниками під час прийняття рішень.

Це як з жертвами російських бомбардувань в Алеппо: коли все скінчилося і на вулицях розтрощеного міста залишились лежати непоховані мерці – жалісливі європейці на знак солідарності пригасили на годину-другу ліхтарі на Ейфелевій вежі. Поки ж ті люди були живі та чинили відчайдушний опір вбивцям – для них не знайшлось ні пристойної зброї, яка могла б спустити з небес на землю зарозумілого пілота російського бомбардувальника, ані навіть політичної підтримки. А так: ліхтарі пригасили, за загиблими потужили – і совість заспокоїлась. "Ми зробили все, що змогли".


На Ейфелевій вежі погасили вогні на знак підтримки сирійському місту Алеппо

Ото й з Україною – та ж історія. Ні, сперечатися не варто: економічні санкції проти російського агресора – річ правильна, та їх героїчне збереження завдає Кремлю шкоди. Але, коли мова заходить про щось більше – нехай просто про надання українцям безвізового режиму – то тут вже стає аж надто тяжко: то те, то се, нині ніяк, зайдіть завтра. Що вже казати про більш рішучі заходи – скажімо, про надання українцям добрячої зброї для захисту своєї землі? Ось навіть вже три роки як підписану угоду про асоціацію з ЄС голандський уряд не бажає ратифікувати, доки в ньому не буде чітко прописано, що:

а) асоціація не дає українцям права навіть мріяти про членство в Євросоюзі;
б) ні на яку військову допомогу з боку Європи Україна не може розраховувати.

Що ж... якщо, не приведи Господь, коли-небудь розтрощеним російськими бомбами та снарядами, подібно до сирійського Алеппо, виявиться, наприклад, український Маріуполь (а його східні окраїни регулярно обстрілюють з придбаних у воєнторзі російських "Градів" вже зараз!) – певно, голландці на знак солідарності та жалоби на годину-другу пригасять вогні в амстердамському кварталі червоних ліхтарів. Зрештою, мають же серце...

Самі винні?

У Києві розпочинається друга половина президентства Петра Порошенка. На жаль, слід відверто визнати: за перші роки ним та його командою було зроблено куди менше, ніж було потрібно – ні, не так, аби, як стверджують адепти "тотальної зради", зовсім нічого не було зроблено, але можна було досягти значно більшого. Темпи, яких задав Петро Олексійович, ставши главою держави, виявились черепашачими: реформи є, але мало, прогрес є, але крихітний, а так – все неквапно рухається кудись в бік чи то покращання, а чи то завмирання на місці... І скидати відсутність реальної боротьби з корупцією, з повністю гнилою судовою системою, з олігархічною моделлю внутрішньої політики на війну вже не виходить. Бо гаслом "а то Путін нападе!" вже не "відмахаєшся": врешті-решт, Путін напав вже давно, це, як той казав, реальність, що дана нам в почуттях.

Але ще поганіш, що саме цим – крихітною кількістю реформ, впертим небажанням реального зламу забронзовівшого за 25 років незалежності олігархічного ладу і пояснюють європейці свою незацікавленість у допомозі Україні. З одного боку – це цілком можна сприймати, як "відмазку", таку саму, яку використовує дехто в Україні: якщо з Києва чути, мовляв, країна воює, які там реформи, то з Брюсселя у відповідь лунає – мовляв, а чого ж вам допомагати, як ви самі собі не допомагаєте? З іншого ж – як не важко визнавати, але європейці праві: допоки в Україні все розвивається черепашачими темпами, напружуватись на допомогу їй ніхто не стане. Тобто, не виключено, що не стане й тоді, як раптом українська влада візьметься за діло, підперезавшись та закочуючи рукави, але зараз – точно ні.


Згода Нідерландів щодо асоціації України з ЄС залишається під питанням. Прем'єр країни Марк Рютте опинився у непростій ситуації

Загалом, в цьому сенсі вимоги уряду Нідерландів до угоди про україно-європейську асоціацію є показовими. Їх три, при тому ж дві з них – вкрай образливі: записати, що в України нема шансів на вступ до ЄС і що Європа не допоможе українцям у військових справах (цих пунктів в угоді, власне, взагалі не було, але прем'єру Нідерландів Марку Рютте знадобилося, аби Європа підкреслила, що Україна – все одно "чужа"). А от третій пункт начебто маскує перші два: нагадати Києву, що треба ж, мовляв, проводити реформи...

Шефа голландського уряду можна зрозуміти: в березні в Нідерландах відбудуться вибори, так звані "євроскептики" (а насправді – чистісінькі праві популісти) Ґеерта Вільдерса перемогли на так званому "українському" референдумі і тепер треба удавати бурхливий захист від міфічних натовпів українських біженців, аби не відштовхнути власного виборця. Але його приклад – показовий. Вибори на носі не лише в Голландії, а й у Франції та в Німеччині. В США також незрозуміло, що з нового року коїтиметься. На цьому тлі якось активно возитися ще й з Україною – просто несила для багатьох європейських політиків. І той факт, що Україна, власне, захищає собою Європу (й ту ж Голландію в тому числі) від вельми – надто! – близьких та знахабнівших путінських "іхтамнєтов", на загальний настрій європейців поки що ніяк не впливає.

"До ноги!" – не буде

Насправді ж, про те, що асоціація з Євросоюзом не значить вступ до Євросоюзу, українцям розповідали багато, довго та переконливо. Вже скоріш – вона є альтернативою українським бажанням скоріш подати заяву до вступу та сісти до переговорів. Це своєрідне: "Ні, залишаймося краще друзями!". А теперішнє набридле підкреслювання того, що європейська хата – з краю, викликає відповідну реакцію вже, власне, в Україні – як не крути, а українці втомились від європейських хитрощів не менш, ніж європейці – від українських злиднів.

Щоправда, це ніякою мірою не означає тріумфу для тих, хто взагалі не бачить Україну державою, а волів би якнайскоріше перетворити її у Малоросію під російським якщо не владарюванням, то бодай протекторатом. Їх зловісні гигикання про те, що, мовляв, "ну, ось, європейці вас не прийняли, тепер доведеться до Путіна навколішки повзти" – з тієї ж опери, що й "нема такого народу": просто у патріархально-конформістському суспільстві думка про те, що можна бути вільними та самодостатніми без того, щоб обов'язково прибиватися до чиєїсь ноги, взагалі не живе. Так само, як і думка про те, що українці взагалі ні до кого на уклін не квапляться – як же, це ж хохли, вони ж недолюди, без пана не можуть...

Не варто забувати, що це саме українське суспільство, українські активісти втретє і, хотілось би сподіватись, востаннє вирвали свою країну з пазурів чергових "кріпких хазяїв". І "європейський вектор розвитку" – це не бажання прибитись до чиєїсь "ноги", а бажання переробити власну державу так, аби до неї бігли з пропозиціями дружби, а не зверхньо повчали, як і що робити. Це бажання скинути з себе липуче шмаття радянського та пострадянського часів – те саме, яке в Росії нині проголосили "духовним", "скріпним" та ще там яким. Навряд чи українці ще коли-небудь погодяться, аби долею їхньої держави заправляли з-за кордону: чи то з Росії, а чи то з Європи чи бодай Америки. Заради того й починати не варто було.

Тому, певно, як явна незацікавленість Євросоюзу, так івже активна зацікавленість Росії, за "гамбурзьким" рахунком, у внутрішніх українських процесах нічого не змінює. Як кажуть в таких випадках в Україні: "Нам своє робити".

Читайте також: Безвіз скасовується: Україні потрібно не обурюватись, а вчитися бути впертою та егоїстичною

Джерело: 24 канал
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук