Так само, як і в минулому столітті, коли вбивство в Сараєві дало привід до Першої Світової війни, "на кордонах Європи", як полюбляють зверхньо говорити в її середині, сталася подія, яка започаткувала в 2013 році нову епоху.
Отже, чотири роки тому уряд України, після багаторічної копіткої підготовки, перервав своє наближення до Євросоюзу. Угода, на якій не вистачало лише підпису і яка передбачала асоціацію з ЄС, зближення багатьох стандартів та договір про вільну торгівлю, за тиждень до запланованого підпису була захована до шухляди.
Проєвропейський президент Віктор Ющенко працював на досягнення цієї угоди; його наступник Віктор Янукович, спочатку проросійський, також швидко зрозумів, що вільна Європа є кращою метою, ніж нове підкорення Великому князівству Московському. Україна за "східняком" Януковичем три роки поспіль зберігала курс на Європу.
Ескалація насильства
Проте, потім російський президент Путін вчинив тієї осені такий тиск на Януковича, навіть, вочевидь, погрожував йому особисто, що спромігся в останню мить змусити того зробити розворот на 180 градусів. В дипломатії таке буває вкрай нечасто. Але народ вирішив, що в нього вкрали його майбутнє та вирішив у це не гратися.
Читайте також: Що саме про Україну говорили Путін і Трамп
Переважна більшість симпатизувала Європі. На київському Майдані, на майдані Незалежності, зібралися студенти. Згодом Євромайдан, який налічував сотні тисяч громадян, вимагав, аби Янукович повернувся до обіцяного курсу – або пішов у відставку.
Путін та Янукович забули розпустити народ та обрати новий, як свого часу казав Бертольд Брехт про НДР. Що вийшло? Після місяців протестів по демонстрантах стали стріляти. Почалась ескалація насильства.
Те, що міністри закордонних справ Польщі, Франції та Німеччини (тоді в ФРН міністром був Франк-Вальтер Штайнмайєр) під кулями грали роль посередників, можливо, призвело до того, що загинула "лише" сотня людей. Наприкінці "Революції Гідності", як її сьогодні називають, все було мирно: Янукович всівся в своїй резиденції до гелікоптера та полетів до Росії.
Те, що почалося тоді в Києві, було значущим також і для німецької журналістики. На початку світлини з Майдану нагадували ті, які знімалися перед возз‘єднанням з НДР: "Мирні громадяни демонструють тижнями поспіль" за свою (зрозумілу) мету.
Євромайдан-2014. Беркутівець стріляє по активістам / Фото Getty Images
Але потім почалось насильство – а з ним дивовижна готовність багатьох демонстрантів ризикувати власним життям під європейським зірковим прапором. Європейські цінності – це все чудово та прекрасно, але віддавати за них своє життя? Без мене. Подібні думки були чужими для німецьких бундесбюргерів. Повстання 1953 року в НДР було надто давно.
Коли почалося насильство – захиталась і медійна картинка в німецьких ЗМІ: з демонстрантами, які стріляють у відповідь, ніхто не бажав мати нічого спільного. Тому німецькі мас-медіа відступили на далеку дистанцію – навіть тоді, коли Росія анексувала Крим.
Більш за те: лише в 2014 році відбулося 30 німецьких ток-шоу, присвячених постійному конфліктові між Росією та Україною; як демонструє дослідження, в цих передачах російські дипломати та німецькі "друзі Путіна" були представлені в набагато більшій кількості.
Погрози журналістам
Проте, найгіршим було те, що відбувалося за кулісами. Анонімні спостерігачі надсилали представникам преси, які, за їх вироком, "занадто критикували" Путіна, погрози їх вбити.
До речі, найбільше погроз отримали, насамперед, журналістки; можливо, ті, хто їх надсилав, з культурних причин недооцінили в 2014 році готовність німецьких жінок, в своїй професії йти до кінця. Перед цими колегами з провідних німецьких ЗМІ можна лише зняти капелюха.
Читайте також: "Корисні ідіоти" Путіна в Європі: як Росія дестабілізує Захід
Одна з них – Голіне Атаї, яка розповідала про російсько-український конфлікт для телеканалу ARD. Коли московська кореспондентка Атаї в Німеччині була проголошена "журналісткою року", вона розповіла, які сліди полишила в мас-медіа нова ситуація. Вона також отримувала погрози вбивства, – заявила Атаї в своїй промові, яку можна побачити на Youtube (відео тут). Звичайно, їй страшно. Але "ще страшніше" їй через те, що ворожість та (справжні чи інсценовані) скарги з боку німецьких глядачів на її колег в інших програмах та редакціях запустили "ножиці" в головах.
Пропагандистські скарги
Наприклад, вона більш не може розповідати про російську опозицію "без того, щоб на мене не поскаржилися в Німеччині". Для суспільного телебачення Німеччини такі "скарги на програми" є вельми дошкульними, повними важкої та нудної роботи, випадками.
Страх, сказала Атаї, править німецькими редакціями. Вона закликала кореспондентів німецьких ЗМІ: "Моє найбільше побажання вам: не бійтеся!". От до чого дійшло: журналістка, яка перебуває в небезпечному місці, змушена закликати німецькі редакції "не боятися"!
Ця глава медійної історії, розпочата в 2013 році, мусить ще бути дописана. Одним з багатьох супроводжуючих російсько-українську кризу ефектів є криза довіри в німецькому суспільстві разом з не маючими прикладів дебатами про викладення інформації, правдивість та зваженість. З‘явилися нові феномени – такі, як Fake News. Ну, не такі вже й нові (раніш їх просто називали "брехнею"), але вже точно – цілком нової якості та в цілком новій кількості.
Фейкові новини допомогли Дональду Трампу стати президентом США
Окрім того, невдовзі з‘ясувалося, що що в онлайн-коментарях та соціальних мережах сидять не лише чесні прибічники свободи слова, а ще й вороги свободи, тролі на державній платні та навіть автоматичні боти – машини для створення "суспільної думки".
Першими про російську "фабрику тролів" в Санкт-Петербурзі заговорили фінські медіа – і зробили цим прорив. Минуло аж надто багато часу, допоки – після першого попередження з боку депутатки Бундестагу Марілуїзе Бек, яка опинилася під ударом – було встановлено, що на німецький парламент було зчинено кібернапад, та були вжиті заходи з протидії.
Те, що суспільство потім цілий рік готували до того, що під час виборів до Бундестагу може проявитися російський вплив – це непогана характеристика цього ландшафту.
Читайте також: Путін перевершив всі межі цинізму щодо Сирії, – німецьке видання
Ті, хто полюбляють прогулянки в горах, знають: якщо досить голосно та часто кричати, ведмідь все одно не вийде з лісу, бо він боїться світла. Скоріш за все, одна з найбільших заслуг Анґели Меркель полягає в тому, що вона за кулісами організувала захист від цієї загрози.
Безпорадний уряд
Так само, як в 2014-му великою заслугою лауреата Нобелівської премії миру Обами було зміцнити парою тисяч солдатів НАТО на її східному фланзі, де Альянс, незважаючи на постійні прохання, роками нічого не робив. Принаймні, підручники історії віддадуть належне цьому рішенню.
Але ми ще не підійшли до завершення "воєнної епопеї" тих років. З осені 2015-го до осені 2016-го відбулися три події з новими шоковими ефектами. Відкриття кордонів безпорадним урядом (Великою коаліцією) приніс до Німеччини міграційну кризу. Влітку 2016 – рішення про Брексіт. Наприкінці року – вибори непередбачуваного популіста Дональда Трампа.
Останнє – і на цьому завершується коло київського Майдану 2013 року – відбулося "за допомоги" Росії, хоча розміри та наслідки цієї допомоги наразі ще не досліджені. Те, що керівник передвиборчого штабу Трампа Манафорт мав пару темних справ у Києві, отримував мільйонні "ліві" гонорари від Януковича – чи можна собі уявити щось символічніше?
Свобода Заходу захищається ще й київськими журналістами, які викрили гонорари Манафорта. Коли в п‘ятницю лідери урядів ЄС в Брюселі зберуться до саміту Східного партнерства – їм про це ліпш не забувати.
Автор: Ґерхард Ґнаук
Переклад: Борис Немировський
Джерело: Die Welt