Чому цей закон важливий?

Наразі українське законодавство фактично не пристосоване до покарань за міжнародні злочини. У 2016 році "Центр громадянських свобод", діяльність якого спрямована на підтримку демократичного розвитку та дотримання прав людини в Україні та країнах пострадянського простору, створив робочу групу з експертів із міжнародного гуманітарного права, адвокатів та правозахисників, які розробили проєкт закону.

Читайте також Злочини на Донбасі: підпільна катівня "Ізоляція"

Голова центру Олександра Матвійчук розповідає, що з початком окупації Росією Криму та початком війни на Сході України правозахисники почали документувати воєнні злочини. Основним попитом серед воєнних злочинів була практика викрадення, катування, сексуальне насилля, позасудові розстріли, незаконні утримання на Донбасі, а також політичні переслідування, сфабриковані кримінальні справи та вироки на 20 і більше років на окупованому пів острові Крим.

За словами Матвійчук, головною проблемою залишається "безкарність" за скоєні злочини. На деякі з них, каже експертка, Україна не може вплинути, бо частина території – окупована. Через це там не можна провести жодні слідчі дії, зібрати докази, чи заарештувати людину.

Політики люблять виступати з заявами про те, що злочини проти людяності, воєнні злочини, які були вчинені внаслідок російської агресії, будуть покарані. Але, мабуть, вони мало знають про те, що до ухвалення цього законопроєкту у нашому Кримінальному Кодексі навіть відповідальності за злочини проти людяності не було. Просто їх не було,
– каже Матвійчук.

Голова "Центру громадянських свобод" зазначає, що в національного суду та слідства не було інструментарію, який мав би карати за воєнні злочини та за злочини проти людяності. Зокрема, через відсутність складу відповідного злочину у Кримінальному кодексі України (далі – КК) як підстави кримінальної відповідальності. Також у КК досі не було такої статті як "злочини проти людяності".

Нещодавно Україна відзначала річницю депортації кримських татар. Це злочин проти людяності, який не має терміну давності. В незалежній Україні годилося б провести суд та винести в результаті змагального процесу судове рішення. Це буде перемога в історії над сталінськими репресіями. І це важливо для нащадків, які вижили після цієї депортації,
– додає експертка.

Міжнародні злочини не мають терміну давності

Олександра Матвійчук додає, що воєнні злочини, які були виписані у КК, було дуже складно або неможливо застосувати на практиці. "Я мушу сказати, що, відкривши наш Єдиний реєстр судових рішень, то побачите, що на пальцях однієї руки можна порахувати винесені місцями вироки. Ось така дивна ситуація, що злочини є, а відповідальності за них немає. У КК є стаття, яка має певне посилання. Тобто, там було написано "заборонено вчиняти такі або такі дії, визначені міжнародним правом", – пояснює вона.

На практиці, коли слідчий в руки бере цю статтю, що він має написати у кваліфікації? Статтю "Женевської" чи "Гаазької конвенції"? В Україні майже немає таких слідчих, які оперують такими статтями. Також це не наша правова традиція, бо якщо у Кодексі немає статті, значить немає складу злочину,
– додала експертка.

Голова “Центру громадянських свобод” Олександра Матвійчук / Фото – фейсбук Олександри Матвійчук

Матвійчук каже, що протягом російсько-української війни справи відкривали не за воєнними злочинами, а за воєнно-кримінальними. Однак, саме міжнародні злочини не мають терміну давності.

Зараз когось не можна притягнути до відповідальності, але історія свідчить, що авторитарні режими падають, ситуації змінюються, війни припиняються і злочинці опиняються перед судом. Ми бачили багато прикладів у різних країнах, як це відбувалося,
– зазначає експертка.

Крім того, загальнокримінальні злочини підлягають амністії, тобто повному або частковому звільненню від кримінальної відповідальності та покарання осіб, які їх здійснили. Рішенням про амністію здійснюється главою держави або вищим представницьким органом влади.

Ми зараз в такому складному процесі "Мінських перемовин", де Росія "викручує руки" України та вимагає різні геополітичні поступки. Наприклад, питання амністії. Застрахуватися, щоб амністувати воєнних злочинців не можна було, якраз можна правильно кваліфікувавши ці справи. Тому що існує міжнародний імператив, що воєнні злочинці не можуть бути амністовані,
– каже Матвійчук.

За словами експертки, цей закон дає сигнал людям на окупованій території, які вчиняли та вчиняють злочини, що безкарними вони не залишаться та рано чи пізно можуть понести відповідальність.

30 діб в підвалі так званої "ЛНР"

Євген Шляхтін провів у полоні бойовиків так званої "ЛНР" 30 діб за проукраїнську позицію. Чоловік розповідає, що сам родом із Луганщини. У 2014 році, коли розпочалася так звана "русская весна", був організатором патріотичних заходів. Після того, як Луганськ окупували, до Євгена Шляхтіна прийшло шість бойовиків так званої "ЛНР". Шляхтін зазначає, що ті особи, які вчиняли злочини проти людяності мають бути покарані та понести відповідальність.

Це було приміщення без вікон та якихось людських умов для перебування там. Я зазнав тортур. У першу ніч перебувань у камеру прийшли п’яні бойовики та просто почали добивати дубинками до смерті. Вдарили по голові так сильно, що я аж втратив свідомість. Коли били, я голову прикривав руками, у мене було 6 переломів. Це було дуже важко і боляче. З цими переломами та гематомами нічого не можна було зробити. Ніякої медичної допомоги, звісно, не надавалося,
– пригадує Євген Шляхтін.

Євген Шляхтін був у полоні бойовиків / Фото – фейсбук Євгена Шляхтіна

29 серпня чоловіка викликали на допит та примусили під дулом автомата написати заяву, що він не має до проросійських бойовиків претензій. Потім повернули паспорт і звільнили. "Мені пощастило, що я вижив і не залишився з інвалідністю, але багатьом, на жаль, так і не пощастило. Я хочу, щоб дійсно люди, які скоювали такі важкі злочини рано чи пізно були притягнуті до відповідальності. Бо злочини проти людяності не мають строку давності", – розповів він.

Були відкриті кримінальні провадження щодо мого викрадення збройними формуваннями та велися слідчі дії, але, крім показань, хто скоював ці злочини ми нічого зробити не можемо. Я надав спогади та інформацію, якою я володів. Але їх не можуть покарати, бо вони знаходяться на окупованій території,
– додав Шляхтін.

Інструмент у боротьбі проти Росії

Народний депутат, один з ініціаторів законопроєкту Андрій Осадчук розповідає, що кримінальне законодавство України не було адаптоване до відкритої війни.

7 років у нас виникали юридичні питання у тому, як описувати війну з точки зору розслідувань кримінальних злочинів перш за все учасників бойових дій ворога. Особливо, коли йдеться про те, що злочини відбувалися на українській території. Основне завдання – це те, щоб Україна могла ефективно переслідувати воєнних злочинців, які вчиняли злочини на території України,
– доводить Осадчук.

Політик зазначає, що цей закон має допомогти Україні захищатися у міжнародних судах.

Міжнародні правові процеси вже почалися. Нам точно відомо, що країна-агресор працює з цими питаннями надзвичайно активно, дуже добре в цьому розбираються і приділяють цьому велику увагу. Україна в цьому контексті дуже сильно відстає. Тому головною метою є забезпечити максимальну підготовку України до слухань в Міжнародному суді, в тому числі, щоб ми могли змагатися з росіянами,
– каже народний депутат.

Народний депутат, один з ініціаторів законопроєкту Андрій Осадчук / Фото з фейсбук Андрія Осадчука

27 квітня 2021 року Верховна Рада на позачерговому засіданні ухвалила також закон, який спрощує процедуру спеціального досудового розслідування і заочного засудження осіб, котрі вчинили злочини й переховуються від правосуддя за межами України чи на окупованих територіях. За словами Андрія Осадчука, це дозволить уникнути необхідності забезпечити фізичну явку підсудного в суд, адже через різні фактори це фактично неможливо.

Але це є основним шляхом для міжнародних судів, бо нам треба надавати докази, що не просто якісь люди вчиняли якісь абстрактні злочини. У міжнародних судах, якщо ми хочемо звинуватити РФ, треба говорити про конкретні факти злочинів, які встановлені українськими судами. І ці закони мають допомогти цьому,
– пояснює політик.

Народний депутат зазначає, що цей закон може допомогти покарати окремих злочинців. А також в головній геополітичній стратегічній меті – притягнути Росію як країну-агресора до відповідальності в міжнародних судах.

Що зміниться в українському законодавстві?

  • впровадження кримінальної відповідальності для військових командирів, людей, що фактично діють як командири, та інших начальників за будь-який злочин, скоєний їхньою підлеглою особою, якщо вони знали (або могли знати) про вчинення/намір вчинити злочин;
  • воєнні злочини не мають терміну давності. Це означає, що покарати за них можна і через 50 років;
  • передбачається запровадження принципу універсальної юрисдикції щодо злочинів агресії, геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів, тобто такої дії законодавства про кримінальну відповідальність, яка не пов'язана з місцем вчинення злочину, громадянством, постійним місцем проживання підозрюваного чи потерпілого або шкодою національним інтересам держави. Крім того, винна особа має перебувати на території України й не може бути видана іноземній державі або міжнародній судовій установі для притягнення до кримінальної відповідальності;
  • змінюється мінімальна межа покарання за публічні заклики до акту агресії або збройного конфлікту не міжнародного характеру;
  • прописується покарання за воєнні злочини проти людяності, особи, власності, проти гуманітарних операцій, рухомих і нерухомих цінностей, будівель та центрів, що перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права;
  • Щодо злочинів, які до прийняття цих норм розслідувалися за загальнокримінальними статтями може бути зміна кваліфікації на відповідні види злочинів проти людяності з більш жорсткими правовими наслідками.

За якими статтями в Україні судили до цього?

Є чотири злочини, які вважаються найважчими: воєнна агресія, геноцид, воєнні злочини та злочини проти людяності. В Україні кримінальної відповідальності за них немає. Внаслідок постанови Верховної Ради у 2015 році Україна визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо злочинів Росії й сепаратистів за час агресії. Експертка програми реформування правоохоронної та судової систем UIF Вікторія Мозгова каже, що Україна зобов’язана забезпечили наявність доказів про злочини проти людяності. Для того, щоб це зробити, треба було внести зміни у Кримінальний Кодекс.

"Їх немає і з 2014 року по жодній події ми не можемо зібрати доказів взагалі. Наприклад, на окупованих територіях катували наших військовополонених та наше цивільне населення. Частково ми можемо це кваліфікувати, як воєнний злочин, але це додатково треба кваліфікувати, як злочин проти людяності", – пояснює Мозгова.

Воєнне катування – це коли ти катуєш з метою помсти, залякування, дискримінації. А коли ти просто катуєш, бо тобі це подобається, – це злочин проти людяності. Коли ми не можемо довести, що людина катувала з помсти, ми не можемо засудити людину за катування,
– розповідає Мозгова.

Експертка програми реформування правоохоронної та судової систем UIF Вікторія Мозгова / Фото з Українського інституту майбутнього

За словами експертки, щоб зібрати будь-яку інформацію та докази, спочатку треба відкрити провадження та задокументувати певну статтю Кримінального кодексу.

Ми цього не можемо зробити, бо в нас немає такої статті. У нас втрата доказів з 2014 року йде колосальна. Все, що Україна може робити – це кваліфікувати злочин за схожими статтями у КК. Однак, недоліком цього процесу є строки давності та абсолютно інша міра покарання,
– додала експертка.

Що таке злочини проти людяності та воєнні злочини?

Воєнний злочин

Сам термін з’явився лише в 1945 році у ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, де зазначалося, що такими слід вважати порушення законів і звичаїв війни, що включають вбивства, жорстоке поводження або депортацію цивільного населення на окупованих територіях, вбивство або жорстоке поводження з військовополоненими, вбивство заручників, розкрадання державної або приватної власності, руйнування населених пунктів, що не зумовлене військовою необхідністю. Це серйозні порушення Женевської конвенції від 1949 року та інші порушення законів.
  • Злочини проти людяності – це свідомо скоєні широкомасштабні або систематичні напади на цивільних осіб й на них розповсюджується універсальна юрисдикція. Це означає, що держави зобов’язані переслідувати або видавати злочинця, що ні одна людина, обвинувачена в скоєнні такого злочину, не має права претендувати на звільнення від видачі з політичних мотивів. Також держави зобов’язані допомагати одна одній в наданні доказів по обвинуваченню в такому злочині.
  • Суттєвою є та обставина, що злочинець не має права вимагати захисту, посилаючись на вчинення діянь за наказом "начальника", і що на нього не розповсюджується ніякі закони про позовну давність, що містяться в зібраннях законів будь-якої країни. I ніхто, навіть глава держави, не володіє імунітетом від судового переслідування по обвинуваченню в скоєнні такого злочину.
  • Загальновизнаною є норма Вироку Міжнародного військового трибуналу: "Злочини проти міжнародного права здійснюються людьми, а не абстрактними категоріями, і лише шляхом покарання окремих осіб, які здійснили такі злочини, можуть бути дотримані встановлення міжнародного права".
  • До міжнародних злочинів також відносять геноцид та збройну агресію. Такі злочини підпадають під дію Конвенції ООН про незастосування передбачених законом обмежень до воєнних злочинів та злочинів проти людства.
  • Окремі склади воєнних злочинів передбачені низкою інших документів. Вони містяться у ст. 28 Гаазької конвенції про захист культурних цінностей під час військових конфліктів 1954 року. Окремо слід виділити установчі документи органів міжнародної кримінальної юстиції, зокрема Статути міжнародних та змішаних воєнних і кримінальних трибуналів ad hoc, Римський статут Міжнародного кримінального суду тощо.