Радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко у розмові з 24 Каналом зауважив, що спроби атак біля Великої Новосілки свідчать про початок цього наступу. Більше про дії ворога на Запорізькому напрямку та навіщо Росія намагається привласнити 2 заводи, які стоять порожні – читайте далі у матеріалі.

Зауважте Ворог штурмує Селидове та наближається до Дніпропетровщини: як змінилася лінія фронту за тиждень

Нагадаємо, що у першій частині розмови ми писали про спротив українців на окупованих територіях, через що росіяни просто таки в агонії. Деталі – за посиланням.

Щодо тимчасово окупованого Бердянська, то є інформація, що росіяни посилюють тиск на мешканців, змушуючи їх отримати паспорти Росії. Встановили дедлайн до 31 грудня 2024 року. За відмову брати російський паспорт ФСБшники катують в підвалах.

Є таке на окупованих територіях, але не в Маріуполі. У Маріуполі не залишилось людей без російського паспорта, і не залишається. Усі розуміють – це умови виживання, давно вже – з самого початку.

Це пов'язане з двома речами – чому в Маріуполі так, а скрізь інакше. Насамперед це зумовлено тим, в якому стані опинився Маріуполь після облоги – повністю розбитий. Люди повністю залежні від гуманітарної допомоги. Росіяни досить чітко окреслили цей процес. Немає російського паспорта – немає ані медичної допомоги, ані гуманітарної допомоги, нічого в тебе не буде.

Тож люди були змушені йти (по російський паспорт – 24 Канал). Ми, чесно кажучи, своїм людям теж сказали це з першого дня – ідіть та отримуйте все це у росіян. Отримуйте паспорти, потім заберете в них гуманітарну допомогу. Більше заберете, менше у них грошей на війну залишиться, раніше закінчаться.

У цьому немає ніякої зради, тому що паспорт сам по собі не зрада. Велике питання, що робить людина в окупації. І тому в Маріуполі відсоток людей, які досі не мають російського паспорта – надзвичайно низький. Я також нагадав би фільтрацію, яка тривала на території Маріуполя майже півтора року. Маріупольців шантажують іншим – незалежно від того, чи є російський паспорт, тебе можуть визнати не громадянином Росії та депортувати.

У Бердянську та окупованій частині Запорізької області ситуація інакша. Люди там не поспішають брати російський паспорт, тому що немає такої залежності й немає сенсу його отримувати. Це не пов'язано напряму з виживанням, з переоформленням чи відновленням житла. Тому там росіяни застосовують катування та погрози.

Якщо повертатись до статусу іноземця, то це вже було. Вони намагались це зробити з червня 2024 року, потім було перенесено на осінь, потім на початок 2025 року. Якщо в тебе лише український паспорт, то ти вважаєшся іноземцем, маєш перебувати не більше 90 днів на території Росії, а після того ти маєш або виїхати, або отримувати візу, або тебе можуть депортувати.

Саме цією депортацією і погрожують всім нашим співгромадянам. Що таке депортація неясно, тому що ніякої процедури немає. Куди вони мають і в який спосіб депортувати неясно. У Донецькій та Запорізькій областях у кулуарах окупаційної влади систематично обговорюється варіант депортації на територію Білорусі.

Це не дуже добрий варіант для наших, тому що незрозуміло, що потім робити нашим українцям в Білорусі, якщо їх просто випруть на межі кордону. Подивимося, як воно далі буде, але є погрози саме про депортацію.

Чому не лютує поки що ФСБ? Тому що великий відсоток людей в Запорізькій області ще не отримали російські паспорти і відмовляються це робити. А застосовувати таку ж фільтрацію, як це було в Маріуполі, росіяни чомусь бояться на окупованому Запоріжжі. Можливо, це пов'язано з близькістю до фронту або іншою системою контролю. Зараз репресії є, але не такі потужні, як на окупованому півдні Донеччини.

Гауляйтер Євгєній Балицький видав "указ" про тимчасову заборону продажу міцного алкоголю в роздріб у низці окупованих районів Запорізької області. З чим пов'язане чергове введення нового "сухого закону"? І чи існує схоже табу на території Маріуполя або в інших містах Донецької області?

У Донецькій області є така заборона. Вона діє майже постійно. Це пов'язано з тим, що росіяни системно п'ють. Новий підрозділ, який заходить на ротацію чи поповнення, завжди шукає, де взяти алкоголь, попри заборону. І завжди є добрі люди, які допомагають їм цей алкоголь знайти.

Щодо Запорізької області. Це пов'язано з підготовкою окупантів до наступальних дій. Паралельно йде зростання кількості особового складу, який завозять на полігони, та зростання резерву у Запорізькій області.

Схожа заборона вводилася на окупованих територіях Запорізької області у 2023 році. Якраз напередодні нашого контрнаступу. У такий спосіб окупаційна влада намагається підвищити боєздатність та зменшити всілякі дисциплінарні проблеми з алкоголем. Для росіян це дійсно емоційна забава. Де вони не воюють, там вони безбожно п'ють. Тому ввели заборону, щоб це хоч якось контролювати. Наскільки вона ефективно діє – велике питання.

До речі Запоріжжя укріплюється: в ОВА розповіли, як будують три лінії оборони області

Я говорив про це з нашими партнерами по Запорізькій області. Вони кажуть, що у 2023 році це не спрацювало. Там просто знайшли інші шляхи продавати вроздріб алкоголь. Росіяни спокійно його купували. Принаймні намагалися.

Знову таки це в черговий раз вказує, що росіяни намагатимуться активізуватися на Запорізькому напрямку. Ці спроби атак в районі Великої Новосілки – це початок цього наступу. Не треба очікувати, що він відбудеться обов'язково біля Роботиного. Вже все почалося, підрозділи почали рухатися.

До речі, цікаво, що завтра росіяни закривають для проїзду дорогу з Бердянська до Токмака. Прикриваються тим, що начебто переганятимуть будівельну техніку. Насправді перевозитимуть велику кількість підрозділів, які до того базувались на полігонах. Їх перекинуть в точки, які набагато ближчі до лінії фронту. Вони на весь день закривають пересування цією дорогою для автотранспорту, щоб ускладнити можливість ураження та фіксації.

За нашою інформацією, росіяни не мають у Бердянську великої кількості важкої будівельної техніки, яку можна перетягнути в Токмак. А в Токмаку немає ніяких інфраструктурних проєктів. Чиста вигадка з будівельною технікою. Тому я думаю, що всі наші очі, вуха, руки і ноги будуть націлені на фіксацію, що там відбувається. Сподіваюсь, що воно не доїде. А що буде їхати – дізнаємося вже завтра чи післязавтра з фінальних звітів.

Повертаючись до вашого питання, чому пішла заборона алкоголю? Вони хочуть збільшити тиск по лінії фронту на Запорізькому напрямку і на півдні Приазовщини.

З'явилися повідомлення від російських ЗМІ, що машинобудівний завод "Азовмаш" та "Азовелектросталь" переходять під крило державної корпорації "Ростех". Що планують робити росіяни із цими заводами?

"Азовмаш" – окрема тема в історії Маріуполя. Там є дуже велика спільнота азовмашівців. Вони досі тримаються разом та зберігають любов до цього концерну; пам'ятають часи, коли він дійсно був великим виробником унікальних цистерн на території колишнього СРСР.

На жаль, так сталося, що концерн був абсолютно розграбований ще до початку навіть Революції гідності. Його розграбували саме ті, хто спочатку організував "російську весну" на території Маріуполя, а тепер фактично керує містом.

Перший гауляйтер Маріуполя і є останнім директором "Азовмашу", який мав би опікуватись поверненням боргів азовмашівцям по їхніх заробітних платах. Там не виплатили шалені гроші. Він займався тим, що розграбовував завод та сприяв російській окупації. На "Азовмаші" вже досить давно не залишилось нічого.

Свого часу Алєксандр Савчук вивів всі активи з "Азовмашу" в інше підприємство, яке називається "Азовзагальмаш", потім він був поділений на ще кілька підприємств. Далі був великий конфлікт в менеджменті з Савчуком. Частина менеджменту відкололась і відкрила завод на території Росії.

Для чого "Ростеху" потрібен "Азовмаш"? Там нічого немає, окрім розвалених стін. При цьому значна частина стін розвалена в природний спосіб на покинутому заводі. У них є потреба привласнити торгівельну марку та назву "Азовмаш". Хочуть перебрати її для продовження випуску цих цистерн та вагонів на колії з шириною, яка використовується на території колишнього СРСР.

У Росії існують заводи, які це роблять. Це ті самі, які були вкрадені з "Азовмашу". Місцями було й гірше. Значна частина інженерів, спеціалістів та інших працівників свого часу так само перейшли на "Азовзагальмаш". Потім після першої "російської весни" поїхали працювати на територію Росії.

Зараз вони планують повернутися вже на територію іншого заводу, який теж має корені з "Азовмашу". Йдеться про "Азовелектросталь". Це велика електротопна піч, яка перебуває на території Маріуполя. Вона майже ціла. Єдина проблема там – потрібно поновити електропостачання у необхідній кількості.

Що вона може робити? Може плавити сталь; випускати цілу номенклатуру різних засобів. Чи можна це робити? Теоретично так. Чи будуть вони це робити? Точно ні.

Якщо подивитися на ринок сталі; білої та чорної металургії і окремо на ринок сталеплавильних виробів на території Росії, то за останній рік, якщо брати з вересня до вересня, сьогодні йде падіння в металургії на не менш ніж 10%. І це лише початок. З урахування усіх економічних наслідків, які там відбуваються, падіння буде ще більшим. Тому немає сенсу запускати завод.

Зверніть увагу Росіяни планують перейменувати окуповані території: хочуть змінити назви на "історичні"

Тому навіщо їм "Азовелектросталь" та електротопильня? Дуже проста відповідь. Вони намагаються це зробити з початку окупації. Хочуть перетоплювати металолом в більш зручні форми та продавати їх на зовнішньому ринку з використанням Маріупольського порту. Перший металолом вже вийшов. Минулого чи позаминулого тижня ми про це розповідали. Порт поки що пустий.

Ми припускаємо, що порт стоятиме пустим, поки повністю не пройде ця угода. Поки брухт не доїде до покупця; поки росіяни не зрозуміють, що це безпечно; поки вони не відкатають ці постачання; не сфабрикують документи, не проведуть зміни прапорів, – доти порт буде пустим.

Щойно вони вирішать, що все йде успішно, то ми побачимо геть іншу навігацію. Поки тут такий "завмерлий" стан. Так звані угоди і передача "Ростеху" цих двох заводів, один з яких – лише торгова марка, а інший – лише одна піч – це єдиний ланцюг, який зав'язаний на порт, постачання та міжнародну торгівлю брухтом від Росії.

У вас в телеграм-каналі з'явилися фотодокази черг за безплатною кашею та хлібом в Маріуполі. На світлинах там переважно люди пенсійного віку. Чи багато таких пунктів? Хто їх розгортає? Чи є попит на це?

Попит є, розгортають волонтери з Донецька. Постійно з цим працюють. Привозять кашу, хліб. У Маріуполі, до прикладу, немає жодної хлібопекарної, навіть приватної. Хліб не виробляють. Раз на тиждень вони приїжджають в кожен з районів міста. Там приходять сотні – тисячі пенсіонерів. Дуже боляче на все це дивитися. Взагалі не зрозуміло, як таке відбувається.

Маріуполь – місто парадоксів. З одного боку, в Маріуполі найкраще за всіх живуть пенсіонери. Саме ті пенсіонери, які отримують дві пенсії. Одночасно з цим є пенсіонери, які не отримують нічого. Вже третій рік не можуть оформити російську пенсію, а з українською теж є певні проблеми. Там є певні хитрощі, щоб її отримати. Не буду розповідати про це. Треба бути не зовсім стареньким. Інакше потрібно, щоб тобі хтось допоміг оформити.

Ті, хто не отримує пенсії, повністю залежать від безплатної їжі. Ось такі парадокси в Маріуполі. І вони постійні. Знову таки скажу, що найкраще за всіх в Маріуполі живуть пенсіонери. Це скаже будь-хто, хто жив, приїхав чи поїхав з Маріуполя. І це дуже складна та болюча історія.

Чому? Дуже багато знаю людей, чиї батьки залишаються в Маріуполі та не збираються виїжджати. Це боляче, якщо твої близькі там, а онуки й діти тут. І як побачитись? Невідомо. Проїзд туди – назад фактично неможливий. Там батьки задоволені, а тут сім'ї страждають. Тому що у нас геть інше ставлення до війни, аніж в Маріуполі.

Складна та болюча тема, тому Маріуполь – місто контрастів. Маріуполь – це дуже велике психологічне випробування для українців. Складні історії, дуже складні.