Кремлівські угруповання, які вважалися найбільш боєздатними, постійно зазнають неймовірних втрат через цілу низку причин. Першочергово – внаслідок недолугого командування. Яскравим прикладом цього може стати очільник 45-ї окремої гвардійської орденів Кутузова та Олександра Невського бригади спеціального призначення Вадим Паньков.

Дивіться також Усіх у розхід: командуванню окупантів віддали наказ знищити всіх зеків-вагнерівців

Полковник, кавалер орденів "За мужність" та герой Росії, за даними джерел 24 каналу в українських спецслужбах, є надзвичайно "успішним" командиром, який постійно посилає елітну путінського війська на смерть, провалює поставлені перед собою завдання, але все одно залишається улюбленцем вищого політичного керівництва.

Отримав другий шанс завдяки дружбі з керівництвом та бандитизму

  • Паньков, згідно з його офіційною біографією, здобув вищу військову освіту у київському командному училищі імені Фрунзе, де був дуже вправним курсантом.
  • Після цого майбутнього героя Росії відправили на Закавказзя, звідки він фактично втік у 1991-му році, коли почалася війна у Нагірному Карабасі.
  • Об'явився Паньков в Україні, де склав присягу на вірність нашій державі та очолив групу спецпризначення 2 батальйону 9 ОБСП. Прослужив він у ЗСУ майже два роки, причому робив це бездоганно. Однак вже у 1993 досвідчений офіцер раптово перейшов на службу до збройних сил Росії, де йому вдалося зробити стрімку, але безславну кар'єру.
  • На початку роботи у Росії Вадим Паньков очолював групу спецпризначенців 218 окремого батальйону московського військового округу та був одним зі створювачев 45 окремого полку спецпризначення, а згодом – заступником командира частини.
  • Разом зі своїми підлеглими офіцер воював у Чечні, де отримав складні поранення та взагалі не мав повернутися до війська. Однак завдяки своїм зв'язкам та корупції Паньков пройшов комісію, продовжив службу та навіть став героєм Росії. Подейкують, своїй кар'єрі Паньков зобов'язаний дружнім стосункам із тоді ще командувачем 58-ї армії Володимиром Шамановим. Згодом останній очолив повітрянодесантні війська та долучав своїх підлеглих до бандитських розборок.

У 2009 році Паньков був заступником командира все того ж 45 полку та залюбки відправляв десантників здійснювати рейдерські атаки на користь зятя шаманова Олексія Храмушина, відомого у кримінальних колах під прізвиськом "Глиба". Втім, є інформація, що полковник підтримував дуже теплі стосунки не тільки з очільником ВДВ та його зятем, але й частенько заходив у гості до самої Світлани Шаманової. Звісно, коли її чоловіка не було вдома.

Вже у 2012 Паньков очолив "рідний" полк, який через 3 роки став повноцінною бригадою. Найбільш розпіареною, навченою та улюбленою всім військово-політичним керівництвом Росії.

Вже у 2014-му десантники 45 бригади брали участь у захопленні Криму, після чого їх перекинули на Донбас. І вже там "героічні" здібності Панькова розкрилися на повну.

За 8 років поклав у землю три склади бригади

Як не дивно, але полковник, який при навчанні у Києві був відмінним курсантом, а під час служби у ЗСУ – зразковим офіцером, на війні проти України показав себе максимально недолугим командувачем. Всі здобуття бригади десантників закінчилися на окупації півострова, який Росія взяла практично без бою. Вже влітку 2014 завдяки провальному управлінню українська 72 бригада знищила майже весь склад загону спецпризначенців, які займалися захопленням адмінбудівель у Маріуполі. Частину солдатів, які вижили та могли розповісти про фактичну зраду Панькова, ліквідували за його наказом.

Провальні бойові дії десантників на початку війни ніяк не завадили полковнику продовжити свою кар'єру. Вже у 2022 році переформатовану бригаду закинули на захоплення аеропорту "Гостомель". Завданням десантників була підготовка плацдарму для наступу на Київ, а після висадки основних сил "еліта" загарбницьких військ мала висунутися до столиці та взяти у полон або знищити вище політичне керівництво України.


45 бригада у Гостомелі / Скріншот із пропагандистських відео

Втім, командир бригади вирішив власноруч керувати діями підлеглих, через що перші втрати у техніці та живій силі окупанти понесли ще до свого прибуття безпосередньо на територію аеропорту. Згодом, коли окупанти вже де-факто захопили контроль над об'єктом, ані полковник Паньков, ані офіцери на місцях не змогли організувати його оборону та були нещадно вибиті все тією ж славетною 72 бригадою.

Лише 24 лютого 45 ОМБ Росії втратила "двохсотими" половину з 6 груп спеціального призначення, які мали би забезпечити висадку решти підрозділів бригади. Втім, через неможливість десанту Паньков вирішив, що на допомогу своїм на аеродром угруповання просуватимуться землею.

Провал керування захопленням "Гостомеля" фактично дав змогу Силам оборони України заблокувати просування росіян та призвів до того, що у Кремлі відмовилися від оточення та захоплення столиці. Саме поразку на території головного військового аеродрому у Москві розглядали як фундамент "жесту доброї волі на Київщині", однак ніякого покарання за свої дії Паньков не поніс. Ба більше, йому доручили нове завдання – оборону Харківщини та просування Донецькою областю.

Після поразки у столичному регіоні 45 бригада втратила загиблими понад 70% свого особового складу та була повністю небоєздатною. Другий та третій загони спеціального призначення після виходу на територію Білорусі були укомплектовані особовим складом лише на 20-30%. Всі БТР та БМД цих загонів повністю залишили на Київщині.


Всі спецпризначенці, які захоплювали Гостомель, загинули / Скріншот із відео російських пропагандистів

Лише 1 загін спеціального призначення 45 бригади, який втратив 30% особового складу, був боєздатним та міг в подальшому виконувати завдання за призначенням.


Російські спецпризначенці залишили на Київщині всю свою техніку / Фото Генштаб ЗСУ

Загиблих швидкоруч замінили строковиками, яких змусили підписати контракт, після чого перекинули у Макіївку. Десантники мали б допомогти угрупованню окупантів та місцевих терористів, захопити Авдіївку та забезпечити просування військ у бік Бахмута. Крім того, частину бригади Москва направила на Харківський напрямок для підсилення сил у Балаклеї та Ізюмі.

Що було далі, не складно здогадатися. Паньков особисто розробляв плани штурмів та оборони для своїх підрозділів, однак під час контрнаступу бійці 93-ї бригади знищили понад третину десантників, змусивши ще 20% російської "еліти" накивати п'ятами. А от під час боїв за Авдіївку полковник майже "сточив" свій підрозділ у лобових атаках на укріплені позиції ЗСУ.

Таким чином, за понад 8 років війни в Україні командир найбільш тренованого та елітного угруповання росії зумів зробити те, чого не вдавалося нікому – тричі допоміг ЗСУ знищити майже весь свій особовий склад. Тож недарма в Україні свого колишнього колегу-зрадника називають героєм російських провалів. А оскільки він і далі продовжує залишатися на посаді, немає ніякого сумніву, що титани ЗСУ помножать на нуль 45 бригаду спецпризначення і вчетверте.