Це гарний варіант для боротьби з підводними човнами Росії, і якби Україні вдалося потопити такий, то це стало б подією, грандіознішою за потоплення крейсера "Москва". Про це в ексклюзивній розмові з 24 Каналом розповів військовий експерт Петро Черник. Більше деталей про українські розробки зброї – читайте далі у матеріалі.

Зверніть увагу Найбільш недооцінене військо: чому Україна опустилася на 18 місце найсильніших армій світу

Рух АТЕШ здійснив диверсію на залізниці біля Первомайського Тамбовської області Росії. Унаслідок підпалу релейної шафи припинила свою роботу залізниця, якою транспортували ракети російським військам. Наскільки це серйозний удар по логістиці в контексті рейкової війни?

От ви зачепили слово "рейкова війна". Давайте ми трошки вдамось в історію. У 1943 році, до речі, українець придумав рейкову війну в частині, що стосується підриву тилового забезпечення на Курській дузі військ нацистської Німеччини.

Тоді буквально за два місяці залучили понад 100 тисяч партизанів. Ми звичайно розуміємо, що масштаби війни не ті, але все ж таки, тоді пустили під укіс більше ніж 3,5 тисячі ешелонів. Забезпечення німців впало на 70%.

Зараз 90% всього того, що довозиться в зону окупації, рухається залізницею. Дуже конкретний і зрозумілий приклад: один 50-тонний вагон може взяти на борт у межах до 500 снарядів 152-го міліметра до стандартних установок, такі як Д-50 чи 2С5 "Гіацинт" або до 300 снарядів до БМ-21 "Град" – наймасовіша система реактивного залпового вогню.

Натомість КАМАЗ-4310 чи Урал-420 може брати на борт відповідно до 60 снарядів і до 30 снарядів. Один вагон не їде, їде ешелон – велетенські ешелони від 30 до 50 вагонів, а може бути й більше. Ось чому важлива залізниця – її треба нищити.

Те, що це сталося, це прекрасно, але справді хороші новини для нас будуть тоді, коли великий воєнний ешелон піде під укіс і ми побачимо фото- та відеофіксацію цього явища. Процес почався, він серйозно вітається, але щоб ми відчули по лінії фронту, що є просідання у противника в частині забезпечення, усіма можливими варіантами – це явище має бути масштабованим якнайсильніше.

У нас немає такої кількості партизанів, однак є "восьма фізико-технічна воєнна революція". Маються на увазі дрони у великій кількості, які б могли покращити цю ситуацію, і ракети, якими ми можемо бити по території Росії.

Ракети виносимо за дужки, бо ніхто нам не дозволить ракетами західного виробництва бити по Росії. Щодо власного виробництва – тут дуже складна математика в частині ракетного комплексу "Грім"/"Сапсан", бо якби за 2 роки мало вже стояти на порядку денному його застосування, воно вже б стояло. Це складна дискусія.

Щодо фізико-технічної революції дронів – так, там лежать відповіді. Великі рої дронів можуть упоратися з цим завданням. Атакувати не тільки трансформаторні станції, бо звичайно все є на електричній тязі, а також самі ешелони, насамперед електротяги. Це головна ціль.

Військова вчиться керувати дроном
Військова вчиться керувати дроном / Getty Images

Ці електротяги велетенські – до 20 метрів довжиною, це надважкі машини, які важать десятки тонн. Вони не рухаються з якоюсь надвеликою швидкістю. Це середні швидкості для вантажного ешелону 80 – 90 кілометрів, максимум – до 100. Але знову ж таки має значення масштаб. З цим поки що є питання.

ГУР цієї ночі знищило ракетний катер "Івановець" Чорноморського флоту Росії вартістю в 60 – 70 мільйонів доларів. Наскільки це болюча втрата для росіян?

Такі цінові пропозиції у 60 мільйонів – це вже може бути і вище, ніж звичайний катер. Треба зрозуміти, що є цей "Івановець", його тактико-технічні характеристики.

Якщо умовно, це катер у бік малого ракетного корабля класу "Буян-М", "Каракурт" чи "Василій Биков" – це дуже хороша новина. А якщо це патрульний катер, то це остільки — оскільки, будемо чесні.

Більше про це Помста за корвет "Тернопіль": що відомо про ракетний катер "Івановєц", який знищила Україна

Прекрасно, що кожна одиниця техніки, особливо Чорноморського флоту гине, немає другорядних цілей – усі важливі. Якщо катер пішов повноцінно під воду, то однозначно пішов і екіпаж, і це також вітається. Але мені замало інформації, щоб зрозуміти, наскільки це відчутна ціль.

Російський ракетний катер Івановєц
Російський ракетний катер "Івановєц" / РосЗМІ

31 січня в Криму на аеродромі "Бельбек" лунали вибухи. Крім тих ракет, які у нас є (Storm Shadow/SCALP), яка ще зброя може діставати до території Криму і здатна уражати цілі?

Звичайно, може діставати ATACMS. Пускові установки для них у нас є і те, що вже кілька ракет такого класу відпрацювали у касетному віражі на 164 кілометри, це вже підтверджений факт. Але 164 кілометри замало.

Можливо, дійсно спрацювали ATACMS. Можливо, протикорабельна ракета Р-360 "Нептун", покращена у частині далекобійності, бо штатні її нормативи у межах 280 кілометрів. Можливо, підняли показники дещо далі і перевели у режим не протикорабельний, а поверхні. Це цілком можливо. Росіяни застосовують проти нас П-800 "Онікс" – це чисто протикорабельна ракета і цілком зворотний технологічний процес може бути у нас.

Прекрасно, що така "довга рука" у нас з'явилася. Але насправді не так важливо чим, важливо що є результат: мінус 3 літаки такого класу, особливо Су-30, яких не так вже і багато виготовлено – понад 140 одиниць, і виготовляти їх буде дедалі важче і важче. Су-27 доволі багато, хоча Су-30 ніщо інше, як глибока модернізація Су-27, але це не є абсолютно нова машина.

Я не скажу, що це наддошкульна втрата, але знову ж таки перемелювання ресурсів – головне завдання третьої стадії класичної індустріальної війни. Ми в ній перебуваємо і на цю хвилину така рутина приносить нам доволі хороші результати. Сподіваємось, що рано чи пізно в цьому перемелюванні прийде точка надлому.

На території Криму працює славнозвісна російська ППО. Але, як бачимо, наші дрони долітають і завдають ударів. Виходить, не така вже й ефективна їхня ППО.

Ревізія їхньої системи протиповітряної оборони вже давно відбулася по факту. Це і прильоти у сухі доки – там "загинув" дизель-електричний підводний човен проєкту 636 "Варшав'янка". Також "загинув" великий десантний корабель. А сам факт, що наші безпілотники долетіли до нафтопереробних заводів аж під самим Санкт-Петербургом, є ознакою того, що ці системи далеко не конкурентоздатні, зокрема й С-400.

Хоча щільність прикриття Кримського півострову, направду, вища, ніж прикриття Москви. У цьому напрямку треба рухатися і надалі. Масштаби мають значення, бо ми трошки вдаємося в рутину деталізації, яка у стратегічному сенсі не дає головних відповідей. Головну відповідь дають масштаби.

Україна збирається використовувати проєкт під назвою FURY. Це перший український роботизований флот для розгортання саме не надводних, а підводних дронів, які зможуть атакувати кораблі Чорноморського флоту Росії. Яка перспектива саме в цьому ракурсі підводних дронів і наскільки цей проєкт може бути надалі перспективним для ураження кораблів?

З огляду на те, що в нас немає власних підводних човнів, це єдина альтернатива дістати цей дизель-електричний підводний човен "Варшав'янка". Більше варіантів немає.

Це дуже дошкульна машина. Тому що може застосовувати до 4 спеціалізованих ракет 3М14 "Калібр" з підводного положення на глибині до 50 метрів. І конвенційних засобів для того, щоб з ними боротися, умовно ескадрених міноносців чи спеціалізованих кораблів у нас немає.

А оці підводні системи безпілотного типу – якраз відповідь у боротьбі з підводними човнами. Якби за певних обставин вдалося потопити повноцінний підводний човен, це була б подія ще більша, ніж потоплення крейсера "Москва".

Що відомо про проєкт FURY

FURY (First Ukrainian Robotic Navy, Перший український роботизований флот) – це групи підводних дронів, які зможуть атакувати кораблі російського Чорноморського флоту.

Особливістю цього проєкту є те, що його автори не намагаються створити абсолютно новий підводний безпілотник. Українську модель планують зробити на базі вже наявних західних морських платформ.

Зазначається, що дрони зможуть нести торпеди, міни й навіть ракети. Вони виконуватимуть ударні та розвідувальні місії, а також зможуть вражати цілі далеко в морі.

Чи може Туреччина передати Україні С-400

У 2019 році Анкара розпочала реалізацію угоди, в межах якої отримали 4 дивізіони російських ЗРК С-400. Аналітики Defense Express повідомляють, що Україна може отримати ці системи, якщо Туреччина погодиться на пропозицію з боку США. Тут хочеться роз'яснити, чому свого часу Туреччина відмовилася від цієї пропозиції, до чого тут США та як наша країна може отримати ці дивізіони в майбутньому?

Я не маю оптимізму, що це станеться. Я не стверджую, що це буде чи цього не буде, але оптимізму я не маю. Туреччина зараз є більшим союзником Росії, аніж Європейського Союзу і країн НАТО. Вони балансують на певній межі й зараз завдяки війні заробляють колосально величезні мільярди, про які навіть не могли мріяти.

Санкційна політика, яка накладена на країну-агресорку, дуже влучно обходиться саме через Анкару. Через Туреччину прокачується гігантська кількість мікроелектроніки й напівпровідників західного виробництва. На південному узбережжі країни побудована найновіша та найсучасніша атомна електростанція "Аккую". До того ж за принципом "хто будує, той обслуговує та отримує прибутки", за винятком місцевих податків. Також з Туреччини організований колосальний потік найрізноманітніших товарів подвійного призначення.

До речі Російська нафта досі потрапляє до Європи: яка компанія стала ключовим союзником Москви

Мені важко зрозуміти, чому туркам погоджуватися на пропозиції США. Крім того, це інформація від видання. Коли про щось подібне скаже офіційна посадова особа Пентагону або Білого дому, тоді для мене це буде аргументом. Нині це ніщо інше, як аналізування, теоретизування, або ж, можливо, навіть й вкид. Питання лише чий та кому він потрібен у такому вигляді.

Чи може це бути теоретично? Може, але я дуже теоретично обґрунтував, чому не бачу оптимізму у цьому напрямку.

Bloomberg із посиланням на дипломатів писав, що ЄС не зможе надати обіцяний мільйон снарядів Україні до 1 березня 2024 року. До цього часу у країн Євросоюзу набереться лише 600 тисяч боєприпасів, тобто не вистачає ще 400 тисяч. Що нині з виробничим потенціалом оборонних підприємств у ЄС й чому ці постачання гальмуються? У чому конкретно може бути проблема?

Насамперед треба розібратися: мільйон – це багато чи мало. Один мільйон снарядів – це не така вже велетенська цифра, яка дозволила б нам поставити артилерійські вали так, як вони поставлені у Росії. Хоча могли б вийти на рівень 30 тисяч на добу.

Але якщо цю цифру розтягувати на рік, то це десь 2700 на день. Якщо виготовляти 2700 снарядів на добу, що дорівнює мільйону впродовж року, то це не так багато. Якщо розуміти, що противник виставляє вогневі вали й на цю хвилину у межах від 15 до 20 тисяч. Навіть міністр оборони України Рустем Умєров зазначив, що на цю хвилину наші постріли у бік противника не більше 2 тисяч.

Чому так склалося? Усе дуже просто. Після Другої світової війни насамперед США пішли у виробництво ракет, починаючи від BGM-109 Tomahawk й закінчуючи AGM-114 Hellfire. Для європейців і для американців артилерія – це допоміжний спосіб завдання ударів, а головний – авіація і ракети морського базування.

Росіяни повернули нас у Другу світову війну. Улітку 2022 року ворог виставляв вогневі вали у межах від 45 до 80 тисяч на добу. Це щось немислиме. В американців найвищий показник з часів Другої світової війни – це битва в долині Я-Дранґ 1965 року. Тоді військові США за 53 години здійснили 16 тисяч пострілів 105-го міліметра – це їхня вершина.

Ніхто не дивився в бік артилерії, але тепер тут є дуже серйозний момент. У Миколаєві є бронетанковий завод. У 2018 році їм дали велике замовлення на бронетехніку. Після цього завод почав працювати в три зміни, давати відремонтовану продукцію і раптово на 2019 рік немає замовлення. Завод призупиняється, робітники раз на тиждень виходять на роботу.

У західному світі це неможливо. Якщо будують завод, інвестують в нього, беруть спеціалістів, калібрують устаткування, то його роботу прораховують на 40 – 50 років вперед. Обчислення – що, скільки, в яких об'ємах і як має працювати, тривають досі.

Читайте також Україна повідомила, що стикається з "критичною" нестачею артилерійських снарядів, – Bloomberg

Маховик запущений. Якщо американці на початку повномасштабного вторгнення виробляли артилерійські боєприпаси у межах 13 тисяч, то восени 2022 року вже вийшли на 50 тисяч, а на 2025-й декларують, що вийдуть на 80 тисяч. Й в обов'язковому порядку вийдуть, але, на жаль, не так швидко, як ми б цього хотіли.

Зараз Україна випускає лише 2 тисячі артилерійських снарядів на добу. Водночас Росія наближається до 10 тисяч таких снарядів. Експерти заявили, що наступного року обстріли з боку окупантів будуть стабільними та перевищать це число. Адже, окрім того, що Росія має свої спроможності виробляти боєприпаси, то ще й отримує їх від Північної Кореї. Що зараз зі спроможностями України виробляти артилерійські снаряди?

Звісно, наша держава має спроможності виробляти боєприпаси, але ніхто в здоровому глузді не скаже, скільки ми їх зараз виробляємо. Показники противника трошки більше, ніж 10 тисяч – у межах 15. Росія все одно залишається найбільшим виробником снарядів на планеті Земля – 125 – 130 тисяч на місяць. Більше поки що ніхто не виробляє. Американці вийдуть на показник 80 тисяч у 2025 році.

Є така реальність, яка є. Філософія успіху у несиметричному застосуванні безпілотників і ударів по логістиці.

Велика Британія планувала надавати Україні більше снарядів шляхом постачання 155-мм боєприпасів, які мали б виготовлятися в Японії. Однак цей план наразі призупинився. У чому може бути причина? Можливо, у несумісності між снарядами та гарматами різних виробників?

Усі снаряди уніфіковані. Якщо є 155-мм, то він однаково підходить до шведської FH-77, французької TRF1, німецької Panzerhaubitze 2000. У НАТО все уніфіковано.

Проте є ще одна велетенська проблема. Усередині снаряду є порох й він є не тільки в самому боєприпасі, бо коли він виходить зі ствола, долітає до цілі, то має розриватися, а ще й порох забиває сам снаряд. А з виробництвом пороху є проблеми. Ніхто не думав про масштабованість застосування артилерії в тому вигляді, як це застосовується. Це всі питання, які мають вузлові проблеми, це все вирішуватиметься довго.

Українські захисники
Україна вистрілює лише близько 2 тисяч снарядів на добу / Getty Images

Конкретно щодо британсько-японського проєкту я не готовий дати деталізованої інформації, бо не володію питанням.

За даними Міноборони Британії, Росія може виробляти щонайменше 100 основних бойових танків на місяць. Звідки могла взятися ця цифра, якщо станом на березень 2023 року єдиний російський виробник танків "Уралвагонзавод" виробляв 20 танків на місяць. За словами військового експерта Олександра Коваленка, Росія може нашкребти 1500 танків на рік, знявши зі зберігання, модернізувавши старі, а не виготовити нові. Скільки, на вашу думку, Росія може виробляти нових танків?

Кращого експерта у цій темі, ніж Олександр Коваленко, немає на планеті Земля. Я на трильйон відсотків його підтримую й не маю, що додати.

Нових танків максимум 20 – 25 на місяць, до 100 танків – це разом з відремонтованими. Це або вкид, або неточність перекладу.

Керівник головного управління розвідки МО Кирило Буданов повідомив, що наступальна операція Росії в Україні, яку держава-агресорка розпочала у листопаді 2023 року, повністю вичерпається на початку весни. Чи знову це історія про рожеві окуляри: спроможності росіян вичерпуються й у них немає змоги відновити свій наступальний потенціал тощо?

Відповім коротко й зрозуміло – є ким. З кожним днем дедалі менше й менше чим, але вони на це ніколи не зважали. Піхотні вали ніхто не скасовував. Коли знову відбудеться повторний перелом, що Україна перейде в стан сторони, яка атакує – я не візьмуся прогнозувати.