Ще 30 років тому за криве слово у бік генсека чи єдиноможливої партії можна було загриміти за ґрати. Хто наважувався висловлюватись публічно, той прирівнювався до самогубця.
Читайте також: Згадати Все. Суботники і недільники
Політичний гумор став єдиним методом публічно "скубнути" владу без наслідків, у цьому нашим людям не було рівних. Улюбленим персонажем для жартів був генеральний секретар Леонід Брежнєв. За особливу манеру спілкування його викривляв кожен, від дорослого до малого.
Народна творчість передавалася з уст в уста. А от з друкованим словом все було дуже строго. Творча інтелігенція завжди була на гачку у КДБ. Для замилювання очей вони, звісно, писали щось на кшталт "Трактор в полі дирдирдир, хто за що, а ми – за мир", та світ також бачив й абсолютно патріотичні проукраїнські вірші.
Звинувачення в українському буржуазному націоналізмі було одним з найважчих. Не обов’язково навіть писати, достатньо було просто зберігати заборонену літературу. Мати її вдома за часів Союзу – це водночас і величезний ризик, й прояв свідомої позиції. У патріотичних колах таких людей знали й поважали.
Я працював у газеті "Прикарпатська правда", мене звідти вигнали через два місяці. Були вірші, які "ходили по руках". Ніхто не знав, хто це написав, але вони мали підозру щодо мене. Та я, звичайно, не признавався,
– пригадав письменник Юрій Винничук.
Держава сама вирішувала, яку літературу читати людям. За кордоном з цього просто сміялися, але про це наші громадяни не знали. Виїзд за кордон для більшості прирівнювався до польоту на Марс – це була абсолютно нездійсненна мрія. За таких умов законсервованості іноземна валюта мало кому була потрібна, але навіть щодо неї діяло табу.
Зрештою, суцільна табуйованість зіграла з союзом злий жарт. Імперія тотальних заборон і обмежень прав просто розвалилася. І не останню роль тут зіграло бажання людей жити вільно й самим вирішувати як поводитись, що одягати та в якій країні жити.
Про ведення бізнесу та економічні злочини в Радянському Союзі – дивіться у програмі.