Про тюремні наколки
Найчастіше передбачала татуювання на тілі у радянські часи тюремна культура. Хіт тюремних наколок, церковні куполи, оспівані у блатній ліриці.
Читайте також: Згадати Все: Перші дипломатичні кроки
Кількість куполів на тілі відповідала числу ходок за ґрати. У легендарній комедії "Джентльмени удачі" уважний глядач може помітити ще кілька типових тюремних наколок з певним сенсом. Наприклад, кіт на тілі (російською "кот") – це абревіатура "коренной обитатель тюрьмы".
Витатуйоване слово "слон" теж легко розібрати по буквах: воно означало "смерть легавым от ножа". Найавторитетніші в'язні ж умудрялися зробити наколку навіть на повіках, зі словами "не буди".
Людину, що напівпрофесійно займалася татуюванням за ґратами, називали кольщиком. Цей персонаж теж обов'язковий у тюремній ліриці. Цим тюремним художникам доводилося бути надзвичайно винахідливими.
Читайте також: Згадати Все: Дипломатія – від застою до незалежності
Інструментом часто служило щось схоже на ручку з гострим пером, а туш навіть доводилося розбавляти сечею. Тюремні способи знаходили послідовників й на волі. Те, що тату можна спробувати набити навіть звичайною ручкою, знав кожен школяр.
Тату в армії та на флоті
Штатний армійський художник як правило займався й татуюваннями. А машинка для цієї процедури передавалася у спадок від призову до призову. За словами Карпенка, її роль зазвичай виконувала механічна бритва "Супутник": замість голки у неї вставляли струну.
Так виглядала механічна бритва "Супутник"
Малюнки тих часів обов'язково мали зеленкуватий чи синюватий відтінок. Щоб додати чорного у фарби використовували навіть сажу зі спалених закаблуків.
Траплялося і щось більш оригінальне, навіяне з-за кордону і зовсім не на воєнну тематику. В середині 80-х чимало хлопців поверталися з армії з набитими словами "KISS",
– розповів Віктор Карпенко, засновник тату-руху в Україні.
Моряки – ще одна привілейована каста з малюнками на тілі. Тематика відповідна: медузи, русалки, якорі та назви найбільших портів.
Коли та як татуювання стали більш поширеними
Порядний громадянин СРСР до татуювань ставився погано. Максимум, на що був здатен – на сонце, що сходить на руці або власне ім'я на пальцях. Проте з часом татуювання з позначення себе, як частини якоїсь касти чи суспільної групи, стало мистецтвом. Хоча й цей шлях був дуже тернистим.
Була радянська пропаганда проти тату. Були фото, мовляв, якщо захочеться "витравити" татуху, то лише кислотою й будуть шрами на все життя,
– пригадав музикант Олександр Піпа.
Наприкінці 80-х років кордони привідкрились й Радянський союз побачив інший світ, а з ним й нових кумирів. Одною з перших надпопулярних пострадянських тематик для малюнка стали китайські ієрогліфи. Їх значенням тоді ніхто особливо не заморочувався.
Читайте також: Згадати Все: Далекобійники на рейсі
Татуювання стали популярними й серед так званих неформалів. Часто рішення прикрасити тіло малюнком давалося непросто й приймалося під впливом певних рідин. Бувало, що такі спонтанні рішення вилазили боком вже наступного дня.
Одного разу прийшов до мене хлопець. Показує своє вухо, а ми від сміху падаємо. Воно було повністю помальоване у чорний колір,
– згадав Віктор Карпенко.
На жіночому тілі тату в радянські часи вважалося чимось аморальним та неприпустимим. Й навіть у пізні 80-ті на такий радикальний крок відважувалися лише найсміливіші.
Більше – дивіться у програмі.