Ми фактично ведемо дві битви. Першу – за нашу свободу і безпеку. Другу – за майбутнє у світі, що стрімко змінюється під впливом кліматичної кризи. Українські громади дедалі частіше стикаються з наслідками зміни клімату: сильнішими посухами та повенями, зниженням врожайності, дефіцитом прісної води, новими ризиками для здоров'я. Усе це позначається на якості життя та стані довкілля. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

До теми Боротьба зі зміною клімату: як ЄС трансформує енергетичну інфраструктуру

Ми не можемо дозволити цим викликам залишатися поза увагою. Навпаки – ми можемо і маємо адаптуватися. Навіть у часи війни важливо закладати основи стійкості до кліматичних змін. Це ще один стратегічний напрям боротьби, менш видимий, але не менш важливий.

Що може зробити кожен з нас

Адаптація до зміни клімату починається з простих рішень у побуті. У спекотні дні варто провітрювати приміщення лише зранку або ввечері, зачиняти вікна вдень та використовувати штори чи жалюзі. Озеленення балкона, підвіконня чи подвір'я допомагає знизити температуру та зволожити повітря. Навіть кілька в'юнких рослин уздовж стін можуть зробити дім прохолоднішим.

Якщо мешкаєте в багатоквартирному будинку, можна ініціювати зміни разом із сусідами: висадити дерева та різнотрав'я у дворі, організувати толоку, заручитися допомогою від екологічних ГО чи волонтерів. Мають значення навіть невеликі ініціативи, як-от встановлення резервуарів для води, дощових садків чи живих огорож.

Кожен із нас також може впливати на рішення в місті. Слідкуйте за оголошеннями про громадські обговорення, долучайтеся до них, надсилайте письмові пропозиції, підписуйте петиції. Якщо бачите проблему, наприклад, вирубку дерев чи забудову зелених зон – не мовчіть. Скористайтеся гайдом "Я бачу шкоду довкіллю. Що робити?", звертайтесь до влади, медіа, громадських рад.

Що має зробити місцева влада

Перший крок – це щире визнання проблеми зміни клімату. Місцеві адміністрації мають усвідомити, що середня температура лише зростатиме, і адаптація до нової реальності є найкращим можливим рішенням.

Необхідно провести глибоку оцінку проблем та ризиків: які території є найбільш вразливими до спеки, які групи населення (діти, літні люди, люди з хронічними хворобами) потребують негайних адаптаційних рішень. Визначити ключові вулиці та місця відпочинку, що потребують додаткового охолодження та захисту від сонця.

Слід також проаналізувати загальну ситуацію по ризиках у регіоні, вивчаючи досвід сусідніх громад, щоб впроваджувати проактивні, а не реактивні рішення. Економісти підрахували, що інвестиції в адаптацію є надзвичайно вигідними.

Якщо світ витратить 1,8 трильйона доларів на заходи з адаптації до зміни клімату, то заощадить приблизно 7,1 трильйона доларів на ліквідації наслідків природних катастроф.

Громадам необхідно розробити план з адаптації до зміни клімату. Ті, у кого він вже є, мають активно його впроваджувати. Компонент адаптації повинен бути інтегрований у планування бюджету. План адаптації не повинен існувати лише на папері.

Місцевій владі варто перестати шукати відмовки про нестачу коштів чи експертності. Натомість потрібно шукати можливості:

  • консультуватися з громадами, що вже успішно впровадили заходи з адаптації;
  • брати участь у конкурсах на фінансову підтримку від донорів;
  • звертатися по підтримку до громадських організацій для навчання та підвищення кваліфікації.

Потрібна стратегічна співпраця. Наявність плану адаптації значно підвищує шанси громади на залучення ресурсів від громадських організацій, які працюють у цьому напрямку. На жаль, лише 25% українських громад (365) долучились до "Угоди мерів" – найбільшого у світі руху за збереження клімату на місцевому рівні.

При цьому частка активних громад, які втілюють обіцяні кліматичні дії за Угодою, значно менша. Але саме активна позиція людей у громадах може створити необхідний тиск на місцеву владу та підвищити адаптаційну спроможність.

Що має зробити влада на національному рівні

Завдання Міндовкілля – окреслити загальний вектор адаптаційної політики та запропонувати громадам чіткі орієнтири, якими можна керуватися на місцях.

Закон "Про основні засади державної кліматичної політики", ухвалений у жовтні 2024 року, визначив адаптацію як один із ключових напрямів кліматичної роботи. Це створює важливий фундамент для подальших кроків: до 2026 року має бути розроблено і затверджено нову національну Стратегію адаптації до зміни клімату, а також секторальні програмні документи.

Цікаво Вчені знайшли спосіб, як охолодити планету: це рішення сповільнить глобальне потепління

У 2021 році Кабмін схвалив Стратегію екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату на період до 2030 року. Стратегія, серед іншого, передбачає інтеграцію питань адаптації до зміни клімату у нові стратегії розвитку енергетики та туризму.

При цьому роль місцевої влади в адаптації є критично важливою — саме вона відповідає за реалізацію конкретних заходів на місцях у межах децентралізованої системи управління.

Водночас держава може встановити чіткі цілі та надати стимули для ефективнішої роботи на місцях. До цілей може входити зобов'язання для громад розробити власні плани адаптації або включити кліматичні ризики до місцевих стратегій розвитку, а також звітувати про результати. Стимули можуть бути різними:

  • пріоритетне фінансування проєктів з адаптації,
  • навчальні програми для місцевої влади,
  • або створення рейтингів активних громад.

На рівні документів така логіка вже частково закладена. Операційний план до урядової Стратегії адаптації до зміни клімату (2022 – 2024 роки) передбачав розроблення місцевих стратегій чи включення питань з адаптації до стратегій розвитку територіальних громад та планів заходів з їх реалізації.

Проте через повномасштабне вторгнення Росії ці зусилля відійшли на другий план. У другому операційному плані (2025 – 2027 роки) прогрес лишається обмеженим – цілі для громад досі розмиті, залучення органів місцевого самоврядування слабке, а стимули фактично відсутні.

Отже, щоб адаптація стала реальною практикою на місцях, Міндовкіллю варто посилити політику в частині чітких цілей, дієвих стимулів і якісного моніторингу. Громадам потрібно дати не лише загальні орієнтири, а й конкретні завдання, підтримку для їх виконання та прозорі інструменти оцінки прогресу. Без цього адаптація залишатиметься декларацією, а не дією.

Громади, які розпочнуть роботу зараз, матимуть конкурентні переваги: менші витрати на ліквідацію наслідків, кращі умови для мешканців, більше можливостей для залучення міжнародного фінансування. Тим, хто чекатиме, доведеться наздоганяти за значно вищу ціну.