Зміна влади в Росії: чому Путін раптово почав діяти

Цей транзит влади дуже показовий. Він показує нам, проти чого ми боролися шість років тому на Майдані й що цілком могло б чекати на нас з вами. Ми боролися проти ролі мовчазних спостерігачів всередині великої тоталітарної тюрми, дуже схожої на нинішню Росію.

Важливо! Куратор бойовиків на Донбасі Сурков пішов зі служби: що це означає для України

Путін втрачає прихильність росіян

У 2019 році російська влада опинилась в такій ситуації, коли її рейтинг почав падати. Є така приказка, що холодильник рано чи пізно перемагає телевізор. Вона про те, що відчуття голоду у своєму дуже конкретному животі переможе крики пропагандистів, які у телевізорі закликають затягнути ремені заради якихось ефемерних амбіцій.

Це, власне, сталося свого часу із "совком". І те саме зараз відбувається у путінській Росії. Росіяни багато кричали про те, наскільки нестрашні для них санкції, але вони ігнорували важливий факт.

Їхня країна – це така невеличка брудненька бензоколонка на околиці світу. Світ дозволяє їй себе заправляти, поки що. Ця бензоколонка розливає паливо поганенької якості, а видобуває його відносно дорого.

Щоб заробляти більше їй потрібно добувати більше газу і нафти й робити цей видобуток дешевшим. Але це не дуже реально під час санкцій, адже бізнес з видобутку – це усе більше про технології і усе менше про місцезнаходження родовищ. Так, наприклад, США завдяки технологічному прориву раптово з країни споживача перетворилась на країну експортера енергоресурсів, а такого не було аж з 1953 року.

Дивіться відео повного відеоблогу Віталія Дейнеги "Хроніки неоголошеної війни" за 18 лютого 2020:

Водночас видобуток газу та нафти в Росії та їх транспортування споживачам – це дуже технологічна історія. Без технологій вони це можуть робити або дуже довго та дорого, або ніяк взагалі. Як це сталося з будівництвом "Північного потоку-2", яке через санкції було зупинено. Бо Росія ж не має технологій з прокладки труб по морському дну.

Що відомо про "Північний потік-2"? Це магістральний газопровід через Балтійське море з Росії до ЄС, у який "Газпром" хоче перенаправити більшу частину газу з ГТС України. Газопровід має постачати газ до Європи в обхід України, наразі він готовий приблизно на 92%.

Однак президент США Трамп підписав бюджет на 2020 рік, у якому передбачені санкції проти компаній, що будують другу гілку "Північного потоку-2") через Балтійське море. Тож будівництво газопроводу в обхід України наразі затягується. У Росії все ж запевняють, що добудують "Північний потік-2" навіть попри санкції. Планують це зробити не пізніше першого кварталу 2021 року.


Мапа "Північного потоку-2"

Ну і це лише один з прикладів того, як боляче можуть бити санкції по відсталій сировинній економіці північного сусіда України. А це у свою чергу призводить до того, що там починають економити. І ні – не подумайте, що на паразитичному споживанні своєї політичної еліти.

Економити починають на громадянах. Бо війни та санкції – це дорого, за них хтось має платити. Крім того, у 2018 році прямі іноземні інвестиції в російську економіку знизилися до мінімуму за 10 років. І я не думаю, що ситуація покращилася у 2019-му.

Я спростую ще один міф – про те, що диктатор не має боротися за прихильність народу. Має. Диктатура дає тобі важелі впливу на усі сфери життя. Ти можеш переслідувати ворогів, можеш і точно окупуєш інформаційний простір, будеш вести гібридну війну проти власного ж народу.

Але якщо у тебе не буде великого і стабільного рейтингу підтримки, цей народ рано чи пізно тебе зненавидить і знесе. Доведено Радянським Союзом. Так от, рейтинг Путіна рекордно впав, а до виборів ще якось потрібно дотягнути, не втративши його остаточно.

Довіра росіян до Путіна впала до рекордно низького рівня

Бо Путін хоч і є диктатором, але з усіх сил симулює наявність демократії в РФ та постійно імітує власну ж легітимність через фальсифіковані вибори. Щоб провести наступні, йому терміново щось треба робити з рейтингом. Колишні традиційні методи мобілізації – Крим, Олімпіада, чемпіонат світу – не працюють. Нові об'єднавчі методи народу навколо чинної влади ніхто так і не придумав.

Раніше з'явилися дані соцопитування, за якими рівень довіри до Путіна – найнижчий за останні 13 років і становить всього 31,7%. Ці результати пізніше намагалися спростувати та пояснити невірною інтерпретацією, та це один з неприємних індикаторів, який означав, що діяти потрібно негайно.

Можливо, з цієї причини й було розпочато процес недемократичного транзиту в Росії. 15 січня Путін виступив з посланням до Федеральних зборів, через кілька годин після якого уряд Медведєва подав у відставку.

В березні 2024 року мають відбутись вибори президента Росії і готуватись до них потрібно вже зараз. Отже, перед Путіним стоять декілька основних завдань:

• всілякими способами уникати участі в виборах, бо цього разу навіть шляхом фальшування він може отримати рекордно низький результат;
• залишатись при владі до кінця життя, зберігати контроль над силовим блоком та фактично зберегти владний влив в державі;
• ті сектори впливу, які не підпадатимуть під його контроль, потрібно максимально розпорошити на безліч різних інституцій, щоб убезпечитись від концентрування влади в новому центрі.

Як міняється влада у пострадянських країнах

Для того, щоб зрозуміти, куди йде Росія, необхідно згадати, як це відбувалось в інших пострадянських країнах. Країни, які раніше входили до складу СРСР, умовно діляться на дві групи: конкурентні олігархії (Киргизія, Вірменія, Грузія, Молдова та Україна) і персоналістські авторитаризми (Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Туркменія, Азербайджан, Білорусь і Росія).

В країнах першого типу за останні 16 років відбулось 7 революцій, там проходили масові протести, які призвели до зміни влади.

Зверніть увагу! Помста КДБіста: Путін хоче побачити колапс Заходу – і він діятиме поступово

З передачею влади в країнах другого типу – серйозні проблеми, адже керівники цих країн вдаються до маніпуляцій різного типу, щоб втримати владу або розіграти сценарій по її захопленню. Враховуючи це, можна виділити чотири типи недемократичного трансферу влади.

► Деспотичний трансфер – модель характерна для середньоазіатських республік. У цьому випадку скасовуються обмеження щодо строків перебування при владі та трансформація в довічного правителя. Влада передається спадкоємцям або групам впливу. Саме так зробили керівники Казахстану, Узбекистану, Таджикистану, Туркменії, Азербайджану, Білорусі.

► При імплементації сценарію "Наступник" чинний президент обирає людину, яка стане правити після нього, але він все одно має пройти через вибори, які бувають конкурентними. Передача влади від Єльцина до Путіна в 2000 році актуалізувала цей формат на пострадянському просторі. В 2008 році цей сценарій також застосовувала Вірменія.

► Якщо ж обрано інституційний трансфер, перерозподіляються повноваження таким чином, щоб експрезидент все одно зберіг вирішальний вплив. Використовують цю модель тоді, коли скасувати обмеження неможливо, а строк повноважень добігає кінця. Такі спроби були в Грузії, Молдові, Вірменії.

► У країнах з неконкурентною системою використовується четвертий сценарій, що являє собою симбіоз другого і третього – сценарій "наступник з обмеженнями". Тобто влада "наступника" обмежена та може контролюватися його протектором, який обіймає посаду прем'єра, глави Радбезу, керівника партійних структур. Цей сценарій застосовували в Росії в 2008 році, в Киргизії в 2017-му і в Казахстані в 2019-му.

В Казахстані у 2019 році Нурсултан Назарбаєв оголосив про свою відставку з поста президента. Його повноваження перейшли до голови сенату, а незадовго до цього ряд функцій президента Казахстану були передані Радбезу.

Нурсултан Назарбаєв

Статус самого Радбезу був змінений з консультативно-дорадчого на конституційний. Радбез отримав контроль над силовиками, центральними та місцевими виконавчими органами.

Назарбаєв очолюватиме його довічно. При цьому, він залишатиметься головою правлячої партії "Нур Отан" і, як її лідер контролюватиме прем'єрський пост.

Сенат, який очолила його донька, отримав право затверджувати голів Нацбанку, генпрокурора, голови та суддів Верховного суду, а також голови Комітету нацбезпеки. Назарбаєв де-факто зберіг контроль над силовиками виконавчою та законодавчою гілками влади.

Який сценарій обрав Путін

В Росії відсутня політична конкуренція, влада централізована та спирається на силовиків і репресивний апарат. Рівень підтримки Путіна на останніх виборах співзвучний з умовами, в яких скасовували обмеження щодо строків перебування при владі в Киргизії, Білорусі та Азербайджані.

Схоже, що Кремль обрав сценарій з наступником. Він вимагає серйозної інституційної та процесуальної підготовки. Потрібно враховувати, що експрезиденту доведеться конкурувати з новим очільником держави, який може мати свої амбіції та працювати на власний рейтинг.

У 2019 році багато говорили про сценарій об'єднання з Білоруссю та створення союзної держави і, відповідно, спільних органів влади. А на чолі стане нинішній президент РФ. Але поки цей варіант здається складним і малоймовірним.

Що відомо про ймовірну інтеграцію Білорусі з Росією? У Держдумі Росії підготували проєкт Концепції зближення законодавств обох держав. Робота над програмою дій щодо інтеграції перебуває на завершальній стадії.


Олександр Лукашенко та Володимир Путін

Білоруські опозиціонери кілька разів виходили на акції протесту, бо побоюються, що підсумком переговорів Путіна з Лукашенком про поглиблення інтеграції РФ та Білорусі у межах Союзної держави може стати фактична втрата Білоруссю її суверенітету.

Bloomberg повідомляв про підготовку в РФ електоральної реформи, за якої депутатів обиратимуть по одномандатних округах, а не за партійними списками. Тобто буде повний контроль над парламентом, а партію очолить Путін, отримавши посаду прем’єра. Поки не схоже, що росіяни на це пішли.

То ж у РФ відбувається тестування можливого наступника і спроба протягнути до конституції зміни, які дадуть можливість Путіну зберегти вплив та контроль.

Вважається, що він обійме посаду у новому органі, який стане чимось на зразок радянського політбюро, і йому більше ніколи не знадобиться проходити процедуру обрання нехай і через фальсифіковані, але вибори.

Який курс бере російська система

Обрання ж кандидатом у наступники Мішустіна говорить про інше: російська система бере курс на чи не єдиний тренд, який здатна запровадити – діджиталізацію. Він має успішний досвід осучаснення російської податкової. Думаю, що зараз він буде переводити на цифру багато інших сервісів.

Хто такий Михайло Мішустін? Російський державний діяч, чинний державний радник РФ I класу, доктор економічних наук. У березні 2008 року Мішустін став президентом інвестиційної компанії компаній UFG ("ОФГ Інвест"). Був керівником Федеральної податкової служби РФ з 6 квітня 2010 по 15 січня 2020 року.


Російський прем'єр-міністр Михайло Мішустін

16 січня Держдума РФ підтримала кандидатуру Мішустіна на посаду прем'єр-міністра. За його призначення проголосували 383 депутатів, проти – жоден, ще 41 – утримався. Того ж дня Володимир Путін підписав відповідний указ.

Діджиталізація для тоталітарної країни – зручний інструмент. З одного боку, він дає змогу здешевити послуги держави і зекономити кошти, з іншого – зробити контроль над усіма сферами життя просто тотальним. Це було доведено Китаєм за минулі декілька років.

Це чи не єдиний шлях хоч трохи зробити корумповану і неефективну російську державу кращою, не погіршуючи положення правлячої еліти. Еліти, яка залишиться правити там і далі.

Транзит влади збереже Путіна на чолі російської держави, але важливіше – збереже путінізм як явище і, відповідно, його наслідки.

Обрана Росією форма недемократичного транзиту – це зміна облич, а не інституцій. Фасаду, а не системи. Хоча навіть обличчя принципово не зміняться, вони, зокрема і сам Путін, навіть не підуть у тінь, щоб правити з неї. Росіянам просто повідомили, що Путін продовжить керувати державою.

Щоб вони це легше проковтнули, перед цим їх трішки присплять соціальними бонусами. Але ніхто не робитиме неефективний і приречений на деградацію російський режим сучасним. Усіх, хто має владу, влаштовує і поточне положення речей

Що це означає для України

Я сподіваюсь, ви не тішили себе ілюзіями, що формальна зміна посадовців у Росії може щось дати Україні. Проблема в тому, що росіяни та їх верхівка уже отруєні своєю ж пропагандою. Зміна гравців тут мало що дасть. Те, що матиме для нас велике значення – що росіян зараз будуть засівати соціалкою, аби вони проковтнули фактичне увіковічення путінізму.

А соціалка потребує грошей, відповідно зменшаться витрати Росії на війни. Ну і щоб вийти з-під західних санкцій росіяни будь-якою ціною будуть намагатися повернути нам Донбас. За умови, що їм дадуть зберегти обличчя і не вимагатимуть оплатити його відновлення.

Відношення ж до нас не зміниться. І як тільки у Росії з'являться гроші, вона знову вкладе їх у розширення свого впливу в Україні будь-яким шляхом, включаючи військовий.

За останні місяці я чув кілька заяв від одіозних персонажів про їх наміри переглянути відношення українців до Майдану, показавши, що не усе так однозначно. Насправді, усе більш, ніж однозначно.

Цікаво! Нормандська зустріч – зрада чи перемога: що вдалось зробити Зеленському

Якби ми не вистояли тоді, котилися б зараз у прірву разом з Росією.І разом з її громадянами безпорадно дивилися б на те, як наше майбутнє йде на дно. Ми були у міліметрі від цього, ми і зараз там. Але на відміну від росіян нам стало мужності боротися за своє майбутнє, нехай і шляхом війни.