Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Політв'язень Афанасьєв розповів свою історію: У Криму було найгірше ставлення охоронців

Геннадій Афансьєв
Геннадій Афансьєв / 24 Канал

Відверта розмова із кримчанином Геннадієм Афансьєвим, який більше двох років провів у російському полоні.

Один із фігурантів справі так званих "терористів групи Сенцова" Геннадій Афанасьєв в інтерв’ю сайту "24" розповів про те, як його катували у російській в’язниці, поділився подробицями про складне становище українських бранців та розповів, як Україна продовжує боротися за повернення Олега Сенцова та Олександра Кольченка.

Читайте також: Рік після вироку: як судили Олега Сенцова

Є різниця у тому, як ставляться російських місцях позбавлення волі до політичних в’язнів та просто в’язнів?

Безумовно. Різниця дуже велика.

Політичні в’язні ні в чому не винні, вони не скоїли жодних злочинів. Їх затримують через політичні обставини у країні, засуджують і роблять з них показових маріонеток для суспільства, для своєї пропаганди. Росія активно використовує українських політв’язнів для свого медіагеноциду всередині своєї країни і у світі.

Доки тебе утримували у Криму, там у місцях позбавлення волі було багато політичних в’язнів?

За ті два місяці, поки я там був – не бачив жодного. Мене утримували лише зі звичайними в’язнями.

Як вони до тебе ставились?

У в’язниці нема розподілу за національністю чи політичними уподобаннями. Там немає політики. У в’язниці всі рівні. Просто треба поводити себе як чоловік.

Якщо не поводиш себе так – то що?

То ти будеш вже трохи в іншому суспільстві перебувати серед тих в’язнів.

Що з тобою відбувалося протягом тих двох місяців, доки ти був у Криму?

От нещодавно затримали ще одного українця – Євгена Панова. Переглядав відеозапис з його допитом. Стіну, яку видно за спиною Панова, я дуже добре пам’ятаю. Ця стіна знаходиться в одному з кабінетів на першому поверсі приміщення колишнього СБУ у місті Сімферополі. Я багато часу провів навпроти цієї стіни.

Допити – вони звичайні. Зранку тебе вивозять з місця тимчасового утримання, привозять до будівлі ФСБ. Заводять до кімнати. Спочатку – до слідчого, там з тобою проводять психологічну роботу, чинять певний тиск. Якщо ти не відповідаєш, не йдеш на контакт із ними – піднімають на другий чи третій поверх, приковують до стільця і починають бити.

За що?

Просто так і для профілактики. До того моменту, поки до кабінету не зайде слідчий. Слідчий намагається не бути особисто присутній при катуваннях, ніби він незаплямований цією розправою, але є люди, які роблять все за його вказівками. Ну і присутній оперативник, який за всім постійно слідкує і якому доносять будь-яку нову інформацію, щодо якої він має ставити запитання.

Вони б’ють, б’ють, б’ють, б’ють, б’ють. Неважливо скільки часу це триває і що ти за цей час їм кажеш – чи погоджуєшся щось розповісти, чи не погоджуєшся. Коли мене катували струмом і почали бити ним по статевих органах, я досить швидко почав казати, що підпишу все, що завгодно, аби лише вони зупинилися. Але вони продовжували бити до того часу, поки не з’явився слідчий. Лише тоді від мене все відмотали і лишили мене у спокої. Після цього слідчий почав ставити питання і я почав давати покази.

Отак триває день за днем, майже з ранку до ночі, без зупинок. У перервах ти сидиш у темній кімнаті метр на метр, теж прикутий до стільця, і просто чекаєш, коли за тобою прийдуть і коли це все продовжиться. У мене так тривало до 10 днів, допоки вони не отримали все, що їм було потрібно.

Ти кажеш, що переглядав запис із показами Панова…

Зі мною теж робили такий самий відеозапис. Але мене знімали після довгих катувань і це було вже у Москві. До мене зайшли ті слідчі, які приїхали зі мною до Москви, сказали: "Ти нам скажеш на відео все, що потрібно. Це питання лише часу, коли і що ти скажеш". Мені дали текст, який треба було прочитати і переказати своїми словами. Після цього зайшли журналісти. У Панова, якщо не помиляюсь, це були журналісти каналу "Росія-24", у мене – "Росія-1". Але, насправді, різниця між ними не велика. Журналісти роблять запис. Всі ці записи і затримання, які дуже подібні між собою, це і є російський медіагеноцид.

Якщо журналісти заходять одразу після катувань, то, значить, під час допиту бити по обличчю заборонено?

По обличчю можуть побити охоронці під час затримання, пояснивши це тим, що я чинив опір. Але коли вже затримали – б’ють в основному у волосяну частину голови, де не можна побачити сліди.

Б’ють у живіт. Там теж синці не дуже залишаються, лише червоні плями, які досить швидко сходять. Перший час мене найбільше катували пакетом, який вдягали на голову. От дивлячись на Панова, мені здалося, що він виглядав так, як, мабуть, виглядав я після тих катувань пакетом. Волосся вологе, обличчя вологе, трохи набрякле, очі трохи викочені, дихання важке.

Була різниця у ставленні до тебе у Криму і у Росії?

У Криму від охоронців було найгірше ставлення із усіх місць утримання. Коли мене затримали – було 9 травня, щось трапилось у Маріуполі, це дуже жорстко транслювали по російських ЗМІ, ніби бандерівці розстрілюють ветеранів. Мене презентували у СІЗО як головного бандерівця, який хотів знищити Крим. От там охоронці до мене ставилися найжорстокіше і найпаскудніше.

У чому це проявлялося?

Роздягали, ніби-то для того, щоби перевірити, чи є у мене заборонені предмети, а після цього не віддавали одяг. Коли до мене когось підселяли, то людям казали: "Це – бандерівець. Якщо чимось будеш з ним ділитися – ми в тебе все заберемо". Якщо зі мною в камері перебувала людина, то їй давали матрац і дозволяли спати чи не цілодобово, а у мене матраца не було і лежати мені не можна було.

У Росії що було?

Там було полегше. У Росії я був у слідчих ізоляторах ФСБ, вони дуже сурового режиму, там все по правилах, тому вони менше собі дозволяють.

На етапуванні ніхто особливо не цікавився моєю справою. Бо це – етап, там ніхто нікому не потрібен. Вже у виправній колонії, дуже пам’ятаю, єдине приміщення камерного типу у місті Міконь. Там начальник виправної колонії був колишній ВДВ-шник. Так він просто скаженів щодо бандерівців і щодо Криму, тому я провів три місяці у штрафному ізоляторі.

Штрафний ізолятор – це страшно?

Після того, як я відмовився від свідчень – для мене вже не було нічого страшного. Для людини, котра там пробула вже місяць – це просто місце, у якому ти живеш. Для того, хто там ніколи не був – це, дійсно, дуже лячно.

Штрафний ізолятор – це одяг, який дуже пропускає холод. Постійний холод. Десь 3-4 сантиметри льоду на стінах може бути. Це – волога. Це небезпечно, тому що є великий ризик захворіти туберкульозом. Це важкувато. У мене, наприклад, підйом був десь о пів на п’яту ранку, відбій – о пів на дев’яту. Два роки і два місяці ми кожного дня прокидалися під гімн Росії. Сидіти не можна, тому що всі стільці металеві і сильно замерзлі. Ми клали на підлогу якісь газетки, якісь папери, які в камері були дозволені. Оскільки ми дуже голодували у цій в’язниці, були знесилені настільки, що ходити було важко, тому постійно майже спали на холодній залізній підлозі на цих газетках.

Що було найважчим за час ув’язнення?

Знаєте, багато чого. Просто великий термін. Були катування. Потім був етап. Потім потрібно було якось зайти до камери і бути із в’язнями. Я більше року не був у нормальній в’язниці, не заходив до камери і на осудженні мене тримали як людину, що знаходиться на довічному ув’язненні. Я не знав, як зайти в камеру. Спочатку – був мій власний суд. Потім – суд Сенцова та Кольченка. Я дуже нервував, думав, як відмовитися від свідчень. Коли відмовився від свідчень – була велика загроза від в’язнів, бо після цього, якщо я не мав захисту з боку ФСБ, то я підпадав під дуже погану категорію людей, з якими дуже погані речі роблять у в’язниці.

Але, дякувати Богу, в’язні зрозуміли, що зі мною коїлося і повірили мені. Самий справедливий суд – він у в’язниці. Там ніколи невинного не покарають.

Як вони зрозуміли, що ти – невинний?

Вони дивилися на матеріали справи, слухали, радилися між собою. По розмові з людиною завжди видно, чи вона щось приховує, чи не приховує. Видно, коли людина якось викручується і вісімками намагається обійти гострі кути. Там – дуже розумні люди, хороші психологи, які бачили багатьох в’язнів і мають багатий досвід.

У виправній колонії теж були певні труднощі, але там вже все на спад пішло. Там були кримчани, які мені допомогли. Вони у колонії були ще з 90-х років, ну, зрозуміло, що то були за люди. Вони знали про мій приїзд і попередили всіх інших в’язнів, щоби мене добре зустріли.

Де катують страшніше – в Криму, чи в Росії?

В Чечні. Таких жахів, як є там, більше ніде не побачиш. Майже всіх б’ють. Але катування струмом чи якимись іншими збоченими методами – це дуже рідко буває. У Чечні це є. Там можуть підпалити зуби, щось тобі відрізати, щось засунути у тебе – колючий дріт, наприклад.

А є якась градація у цих катування? Наприклад, якщо ти українець – до тебе жорсткіше ставляться, а якщо росіянин – ні?

Якщо йдеться про людину, яка їм потрібна з політичних мотивів – немає різниці. Наприклад, Карпюка і Клиха звинувачують у воєнних злочинах проти РФ, відповідно, до них ставлення буде найжорстокішим.

Читайте також: Адвокат: Путин должен знать, что осудили невиновных украинцев

З боку в’язнів якогось особливого тиску не зустрічав. Були в’язні, які працювали на адміністрацію і вони підходили до мене із запитаннями, аби дізнатись від мене якусь інформацію. Бачив так званих "ополченців" у Ростові-на-Дону. Ці люди багато часу сиділи із Кольченком – до нього сажали саме терористів так званих "ЛНР" та "ДНР". При чому у них якісь такі смішні справи були. Вони вивозили з наших окупованих земель танки і зброю, які туди заганяє Росія, і потім намагалися продавати їх у Росії. От їх за це і затримали – за незаконний продаж зброї.

Про що ви з ними спілкувалися?

Вони розказували, яка складна ситуація у них на фронті, що з десяти людей – троє живих лишається. Що мало патронів, що російська артилерія стріляла зі своїх кордонів, що багато "трьохсотих" повертається. Що активно займаються контрабандою зброї до Росії. Як я розумів зі слів тих людей, яких там бачив, вони долучилися до цього, щоби якось виправити своє матеріальне становище. Іншого приводу у них не було – ніякі снаряди до них у дім не прилітали, нікого з родичів не вбило, вони просто поїхали заробляти гроші. Саме тому вони і сидять у російській в’язниці, бо вони збирали ту зброю, яку їм надала Росія, і потім контрабандно продавали назад у Росію.

Після твого звільнення, зрозуміло, що була потрібна реабілітація. Але, з іншого боку, ти тривалий час був бранцем країни, з якою у нас іде війна. Наші спецслужби перевіряли якось, чи не завербували тебе там?

Це те про що я кажу постійно – дивуюся, чому мене не перевіряли! Може, я завербований чи ще якийсь там. Окрім того, це потрібно мені – я пам’ятаю обличчя тих співробітників СБУ, які мене катували. Мені потрібно переглянути світлини, щоб їх впізнати. Скільки часу ще має пройти, щоб моя пам'ять виштовхнула це, як болючий спогад? Не розумію, чому мене нікуди не викликають, не перевіряють, не роблять нічого, аби переконатися, що я не зрадив свою країну, знаходячись у Росії.

Це недолік, насправді. Бо контррозвідка має працювати. Коли ми тільки поверталися, я думав, що мене одразу у перші дні поведуть на якісь допити. Але нічого не трапилося.

Можеш трохи детальніше розказати про тих співробітників СБУ, які тебе катували?

Мене затримували співробітники СБУ та ФСБ. З Північного Кавказу. Я запам’ятав лише два обличчя. Всі катування, які були у колишньому приміщенні СБУ у Сімферополі – здійснювали сбушники. Вони робили всю брудну чорну роботу перед новими московськими хазяями, які віддавали їм накази. Як я зрозумів – намагалися вислужитися, аби отримати довіру, тому від усієї душі робили те, що робили.

Під час розмов вони не приховували, що працювали в СБУ. Не приховували, що ненавидять Україну. Вже у республіці Комі до мене приїздив хлопець, який мене катував.

Навіщо?

Вони хотіли робити якийсь допит. Купу паперів привезли, ноутбук. Я коли зайшов і їх побачив – відразу сказав, що не хочу говорити. От ми там просиділи дві години, а я казав постійно одне і те саме: "Я з вами розмовляти не бажаю". От після цього мене на 2,5 місяці відправили до штрафного ізолятора.

Що зараз відбувається зі справою Сенцова і Кольченка?

Були надіслані документи щодо їхньої екстрадиції. Вони були надіслані одночасно із тими документами, які відправили щодо мене.

Екстрадиція – це тривалий процес, який може зайняти багато часу. Збираються документи, відбувається суд у Російській Федерації, який вирішує чи відправляти людей відбувати покарання до України чи ні.

Як вони себе зараз почувають?

Кольченко мав серйозні проблеми зі здоров’ям, тому його переводили до лікарні, аби обстежити. Його вже визнавали громадянином України але зараз Росія передумала і вже каже, що він є громадянином РФ, намагається тепер проштовхнути йому російське громадянство і з кожним днем оцей тиск посилюється. Йому не віддають листи. Зв’язку із зовнішнім світом він майже не має, навколо нього вже створили інформаційний вакуум.

Що чув про Олега? Може, ті самі СБУ-шники, які тебе катували, щось про нього говорили…

СБУ-шники, коли приїздили, говорили, що вони всіх фігурантів справи відвідають. Казали, що деякі фігуранти справи ніколи не повернуться в Україну, бо не мають на то бажання. Але це казали СБУ-шники, а довіри до людей, які несуть хоча би частину тої російської ідеології не може бути ніякої. Тому я в ці слова не вірю.

Олег – дуже мужня людина. У цьому є невелика складність. Він не хоче ділитися тими проблемами, які у нього виникають. Якщо ж він ними ділиться – то забороняє своїм близьким про них розповідати. Каже, якщо дізнається, що якась інформація була розголошена, то більше нічого не буде їм розказувати. Але він не скаржиться ні на що. Не хоче. Для мене Олег – це справжній герой України.

Що відбувається із процесом його повернення в Україну?

Точно знаю, що на державному рівні цей процес продовжується. Було певне затишшя, але зараз воно вже минуло.

Затишшя?

Коли звільнили Надію Савченко, влада відразу планувала організувати наш обмін. Але через те, що російське суспільство було настільки обурене тим, що Савченко відпустили, потрібно було вичекати півтора-два місяці, щоби росіяни трохи заспокоїлися. Лише тоді відпустили нас. Після цього у Росії люди знову були незадоволені, що відпустили терористів, а я ще не мовчав і розповідав про те, що зі мною робили. Зараз суспільство у РФ трохи заспокоїлося і перемовини знову пішли у цьому напрямку.

Ти багато інформації отримуєш і про українських бранців у Росії, і про становище українських громадян у Криму. Чи можеш ти сказати, скільки українців зараз утримуються у полоні РФ?

Коли мене звільнили – їх було 29. Зараз вже буде 30. Кількість політв’язнів, нажаль, буде збільшуватися за рахунок Криму.

Перш за все, нам потрібно перевіряти всю інформацію щодо затриманих. Ми маємо на сто відсотків бути впевнені, чи вчинила затримана людина злочин, чи ні. Якщо невинні засуджені, наприклад, за статтею про екстремізм за свої погляди – то ми можемо говорити, що то є політичний в’язень і можемо боротися за цю людину із чистим серцем. От більше сотні людей зараз знаходиться під такою перевіркою – що вони дійсно невинні і їх переслідують саме за політичні переконання.

Джерело: 24 Канал
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Коментарі
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО МАКСИМУМ Радіо Максимум
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук