• укр
  • рус
Архів
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
vkontakte @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Дивись онлайн онлайн
укр
Для можливості перегляду онлайну потрібно встановити Adobe Flash

На волонтерському фронті — спецвипуск програми "Крупним планом"

Для можливості перегляду онлайну потрібно встановити Adobe Flash

В народі їх називають "воїнами добра". У найскладніші для країни часи їх усіх об’єднало бажання допомогти. Одні це роблять частково, інші — присвячують цьому життя.

Українці міняють свої професії і стають "воїнами добра"

Це ті, хто за вимогою нинішнього часу міняють свої професії у мирному житті на найзатребуваніші в зоні АТО: годують, одягають і забезпечують українське військо. Усі вони – звичайні українці – стають волонтерами студенти, пенсіонери і навіть діти.

Наймолодші волонтери малюють картини для благодійного аукціону. Хлопчики кілька місяців тому втратили батька на війні. Іванкові лише – чотири, а він уже знає, хто у цьому винен. Для винуватця намалював яму. У те, що батька більше немає, семирічний Мишко досі повірити не може.

Братики втратили батька на війні,
— каже волонтер Іван Кузьмін.

"У батька влучила снайперська куля. Пробило легені і серце", — говорить волонтер Мишко Кузьмін.

Сталося це під Красноармійськом. 40-річний Дмитро із позовним "Миротворець" воював у батальйоні "Донбас". Він мав російське громадянство, та найбільше любив Україну. А коли на сході почалася війна, він покинув усе, аби боронити рідну землю від бойовиків. Родичі кажуть, вчинити інакше чоловік не міг.

Він говорив: "Як це я можу сидіти на дивані й дивитися війну по телевізорі. Що потім скажуть мої діти",
— розповідає тітка братиків Наталя Прилуцька.

Після похорону батька Мишко назбирав уже цілу колекцію малюнків зброї. Коли виросте, хоче відкрити завод з її виготовлення. Каже , для того, щоби було чим захищати Україну. А поки у братиків – єдина мрія.

"Хочемо побудувати для батька пам'ятник. Треба 80 тисяч гривень", — додав волонтер Мишко.

Аби зібрати 80 тисяч гривень – на пам’ятник батькові, а також – допомогти армії , хлопчаки намалювали сотні малюнків: сердечка, квіточки та янголів на жовто-блакитному тлі вони віддають на благодійний аукціон.

За малюнки хлопчиків українці торгуються в соціальних мережах.  Лише малюнки Мишка та Іванка зібрали вже кілька тисяч гривень. Ідею малим волонтерам підказала їх тітка Наталя. Нещодавно вона – підприємець у мирному житті - повернулася із зони АТО – возила бійцям теплий одяг та їжу. Нині збирає гроші на тепловізори. Продає – віночки, патріотичні кухлі, фляги та розмальовані футболки – усе те, що зробила власноруч.

В зоні АТО є лише один ворог – росіяни, а у нас в тилу є інший ворог – байдужість,
— каже волонтер Наталя Прилуцька.

Та допомагають – не лише в тилу. Їдуть на фронт - воювати – навіть дівчата. Про дівчину, яка лекційні аудиторії часом міняє на передову, в її рідній "Могилянці" знають майже всі — студентка магістратури вивчала історію. Нині ж свою освіту дівчина поєднує з повітряною розвідкою.

Студентка "Могилянки" тимчасово кинула навчання і — на фронт

Просто з передової – на кілька тижнів у тил, аби побачити рідних та підтягнути навчання. За місяць під Донецьким та Щастям ця дівчина пережила те, що зміг би витримати не кожен чоловік. Марія переконує, не страшно, бо загартована Майданом.

Під час Майдану готувала на кухні й ходила в атаку проти "Беркуту",
— сказала повітряна розвідниця в зоні АТО Марія Берлінська.

Тоді й отримала свої перші поранення: снайпери поцілили в дівчину гумовими кулями. Та просто із лікарняного ліжка вона подалася у волонтери. А з початком війни записалася добровольцем на фронт. Відрізала довге волосся, відшукала собі екіпірування і пройшла курси повітряної розвідки. Каже, саме таких фахівців не вистачає на передовій.

"Навчилася збирати - розбирати автомат. Пройшла вишколи в українській резервній армії. Далі ми з напарником сіли в поїзд до Харкова. Рюкзаки на плечі і поїхали до Старобільська — там база "Айдару". Звідти нас мали забрати на саму лінію фронту", — розповідає Марія Берлінська.

На лінії фронту вона керує безпілотником та розвідує позиції ворога. Та найстрашніше, каже, те, що воювати доводиться фактично наосліп. Бо професійною військовою технікою держава практично не забезпечує.

Держава не забезпечує професійною військовою технікою,
— наголосила Марія.

Кілька разів у зоні АТО дівчина потрапляла під обстріл терористів.

"Найбільше потрібна термобілизна, взуття, машини та безпілотники", — додала повітряна розвідниця.

Пенсіонери збирають на базарах одяг, продукти та гроші для АТО

Пріоритетні нині й людські ресурси. У тяжкі для країни часи – залишатися осторонь морального права не має ніхто. Саме так вважають пенсіонери, які ще від початку літа збирають на базарах одяг, продукти та гроші для АТО.

Волонтеру Івану вже за шістдесят, а він щотижня возить допомогу на Донбас. Каже, найбільше солдати полюбляють сало — на нього торговці не скупляться.

Кілька місяців тому було зовсім не до сміху: волонтер потрапив у полон сепаратистів під Донецьком. Тижнями над літнім чоловіком знущалися та змушували рити окопи. Каже, вирватися звідти йому вдалося дивом. Але від тих жахіть чоловік і досі оговтатися не може.

Бойовики били, різали, спалювали волосся,
— говорить волонтер Іван Кривенко.

"В українців поменшало благодійницького запалу", — кажуть волонтери.

Втім, Іван запевняє, возитиме допомогу на передову доти, доки не зникне у цьому потреба. Не зупинили пенсіонера і погрози терористів. Нині його турбує інше - у людей поменшало не тільки грошей і речей, але й благодійницького запалу, який був на початку війни. Із Вірою Антонівною вони вантажать у машину те, що назбирали по всьому Києву.

Цій бабусі – 75. Та її життєвій енергії можна позаздрити. Ще за часів Майдану вона робила все – від приготування бутербродів до будування барикад. І все це – між лекціями та семінарами в університеті: Віра Антонівна — біолог. І досі працює за фахом. А з початком війни організувала цілий волонтерський батальйон. Відтоді жіночки готують "передачки" для бійців на сході.

Нехай закінчиться біда і щоб наша Україна знову була неподільна,
— каже волонтер Віра Адамович.

Віра Антонівна вже пережила одну війну в дитинстві. Та найбільше жінці болить, що нині таку ж картину довелося побачити й сотням дітей на сході.

Богданчик – один із таких. Йому – лише 7, а він уже добре розбирається у зброї. Кілька місяців тому приїхав із Попасної. Каже, з від’їздом тягнули до останнього, доки родині не урвався терпець.

"Осколок влетів у вікно і вибив шибки, було страшно", — говорить переселенець із зони АТО Богдан Циганков.

Для дітей-переселенців із зони АТО волонтери влаштовують тренінги

Пережити жахіття цієї війни дітям-переселенцям із Донбасу взялися допомагати волонтери. Приміром, у центрі психологічної реабілітації під їх опікою понад 600 таких втікачів із зони АТО. Для них вони організовують тренінги та майстер-класи. Із кожним окремо працюють психологи. Зараз головне їх завдання – навчити дітей слухати, мислити позитивно та переживати складні ситуації — у грі. Для цього дітвора жує фініки та слухає казку про тьотю Бегемотю.

Дітей вчать мислити позитивно та переживати складні ситуації у грі.  Письменниця Євгенія уже кілька місяців займається з малими переселенцями. Аби зблизитися з ними жінка яскраво одягається та зав’язує хвостики. Каже, це допомагає створити атмосферу дружби та любові.

Спочатку дітвора підтягує українську, а потім тішиться шкарпетками — з них вони майструють рибок , равликів та гусениць. Така терапія для цих дітей – важлива, каже волонтер.

Дітям-переселенцям бракує вміння спілкуватися,
— зазначила волонтер Євгенія Пірог.

Дівчина переїхала з Донеччини через проросійськи налаштованих сусідів

Аби подякувати волонтерам за такий підхід переселенка Оксана просто не може підібрати слів. Тут вона знайшла друзів. Дівчина щодня сюди приходить після школи у вишиванці. Каже, для неї така позиція — принципова. Саме тому з мамою та братом із рідної Донеччини довелося втікати. Поруч із проросійськи налаштованими людьми їм жити стало нестерпно.

Мама навчає мене любити Україну,
— говорить переселенка із зони АТО Ксенія Олейнікова.

У старанно виведених дитячих словах вдячності й підтримки – надія на мир і перемогу. Ці діти найбільше мріють знову повернутися додому. Аби це сталося якомога швидше, спершу побороти треба найстрашнішого ворога в тилу – байдужість, аби боронити по-справжньому більше не довелося ніколи.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

powered by lun.ua
СЛУХАЙ ON AIR
РАДІО 24 Радіо 24
ЧИТАЧІ РЕКОМЕНДУЮТЬ
Більше новин
Новини інших ЗМІ
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2015, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук