Мовиться не про повагу до минулого та й не про заперечення внеску медиків з добробатів у роки війни. Йдеться про те, що сама війна за роки повномасштабки кардинально змінилася, і разом із нею змінилася система, в якій повинна працювати медична евакуація та й медицина загалом. Про це пише Аліна Михайлова.

До теми "Госпітальєри" знову опинилися у центрі скандалу через донати: що каже командирка

Чому добровольчі медичні підрозділи мають інтегруватися у ЗСУ

З 2014 року добровольчі медичні підрозділи виконували критично важливу роль. Тоді держава і армія не мали взагалі бойової медицини. Бракувало підготовлених медиків, техніки, протоколів, евакуаційних машин й елементарної організації. У багатьох випадках саме волонтери парамедики ставали тими, хто приїжджав на позиції, забирав поранених і довозив їх до лікарень.

Це була відповідь суспільства на слабкість та, на мою думку, взагалі відсутність державних інституцій у перші роки війни, і завдяки цим людям були врятовані тисячі життів. Цю роль неможливо і неправильно знецінювати.

У 2016 році я сама стала частиною системи добровольців медиків ("Госпітальєри", потім 1ОШР ДУК "Правий сектор") і лишалась в цій структурі до березня 2022 року.

Але повномасштабна війна з роками змусила державу будувати системну медичну вертикаль у війську. З'явилися потужні медичні служби у бригадах, куди прийшли люди з добробатів зокрема, з'явились медичні батальйони в Силах оборони, потужні стабілізаційні пункти, евакуація на броні, евакуація на НРК, централізоване медичне планування TLP.

Медична евакуація стала частиною бойового планування і військової логістики. Іншими словами, те, що раніше трималося на волонтерах і окремих ініціативах, поступово інтегрувалося у структуру Збройних сил.

Паралельно дуже змінився сам характер війни. Сучасний фронт це постійне спостереження дронів, FPV, мінні поля і висока інтенсивність ураження. Будь-який рух транспорту дуже швидко фіксується і стає ціллю. У таких умовах евакуація поранених потребує броньованої техніки, чіткої координації з підрозділами, інтеграції у систему управління боєм і зрозумілої вертикалі відповідальності.

Саме тому ключова проблема нинішньої дискусії полягає не тільки у критиці медиків-"піратів" як таких і питанні їхньої фінансової звітності, а й у питанні інтеграції їх в систему. У сучасній фазі війни медична евакуація та надання медичної допомоги повинні бути частиною структури Збройних сил. Головне питання, яке виникає у цій дискусії, – це небажання частини добровольчих медичних підрозділів повноцінно інтегруватися у ЗСУ.

Те, що робить всю систему робочою

З погляду військової системи, це виглядає як проблема. Бо на фронті має працювати єдина вертикаль управління, де зрозуміло, хто планує евакуацію, хто відповідає за техніку, хто ухвалює рішення і хто несе відповідальність за ризики. Коли поруч із цією системою діють структури, які формально не входять до неї, виникають питання координації, безпеки і відповідальності. У сучасній інтенсивній війні це вже не просто організаційна деталь, а питання ефективності системи і життя людей.

Я при цьому досі вважаю себе добровольцем. Хоча вже п'ять років перебуваю у структурі армії. Я прийшла туди саме з добровольчого підрозділу, з тим самим досвідом і цінностями, які сформувалися у добровольчому русі. І саме перебуваючи всередині військової системи я змогла максимально розвинути медичну службу – побудувати структуру, процеси, навчання, взаємодію з підрозділами.

Це те, що просто неможливо зробити, залишаючись поза системою. Бо для розвитку служби потрібні повноваження, ресурси, підпорядкування, інтеграція у бойове планування. Без цього це завжди буде окрема ініціатива, яка працює поруч, але не є частиною механізму.

Коли ти всередині системи, з'являється чітка відповідальність кожної ланки: від медика на позиції до еваку, стабпункту і ПХГ або лікарні. Кожен розуміє свою роль, свої рішення і свою відповідальність за них. Виникає нормальна координація між усіма рівнями – підрозділами, медичною службою, евакуацією, логістикою, штабом.

Саме ця "зв'язка" і робить систему робочою, коли всі елементи не існують окремо, а є частинами одного процесу, де кожна ланка підсилює іншу.

Читайте також У мобілізації порушене одне базове почуття і саме тому вона не працює

Саме тому для мене ця розмова не про знецінення добровольчого руху. Навпаки. Добровольчий рух був тим, що врятувало країну у момент, коли інституції були слабкими. Але сила добровольців завжди була не лише у тому, щоб закривати прогалини, а й у тому, щоб з часом змінювати і будувати саму систему.

Зараз, коли війна перейшла в іншу фазу, медична евакуація на фронті повинна бути максимально інтегрованою у структуру війська. Не поруч, а всередині. Саме про це насправді і має бути ця розмова.

Станом на сьогодні військова медицина в армії справді дуже сильно виросла. Те, що ми маємо сьогодні, вже зовсім інший рівень порівняно з тим, що було 10 чи навіть 5 років тому. Це результат величезної роботи багатьох людей і тих самих добровольців, які у свій час принесли свій досвід у військо.

І окремо важливо сказати – не потрібно маніпулювати тезою про те, що хтось нібито знецінює добровольців-медиків або внесок добровольчого руху загалом, або внесок окремих персоналій у порятунок житів воїнів. Це неправда.

Без добровольців Україна не пройшла б ці роки війни. Саме добровольчі підрозділи, волонтери і медики тоді закривали величезні прогалини, коли держава ще тільки відновлювала свої можливості. Це частина нашої історії і частина нашої сили. Але повага до цього внеску не означає, що система не повинна змінюватися разом із війною.

Визнання ролі добровольців і розвиток інституцій – це не протилежні речі. Навпаки, багато людей, які прийшли з добровольчого руху, сьогодні працюють в СОУ і саме там продовжують розвивати те, що колись починалося як волонтерська ініціатива.

Тому ця розмова має бути не про знецінення, а про відповідальність і про те, як зробити медичну систему на фронті максимально ефективною сьогодні.