"Я хапалась за будь-який шанс": ведуча Анастасія Норіцина відверто про непростий шлях у журналістиці та таємниці ефірів

Зазвичай робочий ранок Анастасії Норіциної починається з кави неподалік офісу, щоб побути наодинці з думками, перш ніж зануритися у вир новин. Щоправда, надовго відкласти їх не вдається: поки місто прокидається, вона вже стежить за стрічками інформаційних агентств, перевіряє повідомлення й думає, про що говоритиме з глядачами цього дня.

У прямому ефірі вона звикла тримати руку на пульсі: пояснювати складні події, розмовляти з гостями й реагувати на те, що відбувається просто зараз. А за кадром – самостійно готувати випуски, шукати теми, вибудовувати логіку розмов і викривати брехню російських пропагандистських маніпуляцій.

Для ведучої журналістика давно перестала бути просто роботою за графіком. Це професія, в якій інформаційний потік не зупиняється навіть тоді, коли ефір уже завершився.

У межах спецпроєкту 24 Каналу "За кадром" Анастасія Норіцина розповіла, як прийшла на телебачення ще студенткою, чому наважилася піти з каналу, де працювала, як викриває російську пропаганду в проєкті "Обережно! Зомбоящик" і що допомагає їй відновлювати сили після емоційно складних ефірів.

"Журналістика сама мене обрала": про шкільні новини та вечірні перегляди новин з батьками 

З журналістикою Анастасія Норіцина познайомилася ще задовго до того, як зрозуміла, що це може стати її професією. У школі вона дуже любила писати твори, отримувала за них хороші оцінки й часто чула від учителів похвалу. А приблизно у 5 – 6 класі зробила наступний крок – почала писати статті до місцевої газети на Полтавщині, звідки вона родом.

Тоді Анастасія могла написати практично про все, що відбувалося навколо: шкільні змагання, танцювальні конкурси, виступи колективів та власні здобутки. Вона, як і її нинішня колега Альбіна Підгірняк, з дитинства займалася танцями, їздила на конкурси, а потім поверталася і писала про них матеріали. Особливе задоволення приносив момент, коли готовий текст виходив у газеті.

Мені було приємно, що моє ім’я та прізвище – Анастасія Норіцина – було в цій місцевій газеті. Мама завжди зберігала ці всі вирізки з газет. У мене, до речі, десь вони ще залишилися, 
– згадує ведуча.

Анастасія Норіцина у шкільні роки / Фото з особистого архіву

Пізніше до газетних текстів додалися шкільні новини. У старших класах щопонеділка Анастасія самостійно готувала так звану "політінформацію", яку зачитувала на шкільній лінійці перед усіма старшокласниками. 

Мені було спершу трішки страшно, чи то навіть нервово стояти перед всією школою і зачитувати новини, але потім я вже ввійшла в цю роль і мені дуже це подобалося, 
– розповідає Анастасія.

Та був ще один момент, який задовго до вступу до університету натякав на майбутню професію. Вечорами Анастасія разом із батьками дивилася новини по телевізору. Це могли бути ТСН чи випуски інших телеканалів, однак найбільше її захоплювали журналісти-репортери, які працювали безпосередньо з місця подій.

Мені завжди було цікаво, як це працює, як це – ось вони на місці, а тут мікрофон, камера, 
– зазначила вона.

Коли настав час обирати університет, перед нею було два варіанти – журналістика чи юриспруденція. Правознавство їй також подобалося, тому остаточної впевненості не було. Зрештою рішення довелося ухвалювати буквально за кілька секунд.

Це був останній день подачі документів у різні виші України. Я подавала і на журналістику, і на юриспруденцію. І в останній день, коли вже приймали всі документи, мені зателефонували з Києва, з університету Грінченка, і сказали, що я пройшла відбір, 
– розповідає Анастасія.

Але разом із хорошою новиною був і дедлайн: оригінали документів треба було подати вже наступного дня. Анастасія в цей момент перебувала вдома, у Полтавській області, тому потрібно було терміново купувати квитки та вирішувати, як дістатися Києва. 

Їй в моменті потрібно було дати відповідь і Анастасія, не замислюючись, сказала: "Так, завтра буду". Згодом вона називатиме це рішення майже символічним: "Журналістика сама мене обрала".

Анастасія ніколи не сумнівалась у виборі своєї професії / Фото з особистого архіву ведучої

В університеті почалося вже справжнє знайомство з професією. Анастасії особливо подобалася фотожурналістика, цікаво було вивчати світові інформаційні агентства, а найбільше – слухати практиків, яких запрошували на пари. Саме такі зустрічі вона згадує як одні з найцікавіших, адже журналісти й телеведучі могли розповісти те, чого не знайдеш у підручнику.

 "Хапалась за будь-який шанс": про перше стажування, яке переросло у роботу

Одного разу до університету приїхала команда телеканалу "112 Україна". На той час, у 2016-му році, це був один із провідних інформаційних телеканалів країни. Журналісти та редактори розповіли студентам про спеціальну програму New TV Generation, яка давала можливість спробувати себе в різних телевізійних професіях – від журналіста й телеведучого до режисера монтажу, гримера, костюмера, звукорежисера чи продюсера.

Студентам роздали спеціальні кубики, на яких була написана назва сайту. Для Анастасії один із них виявився важливішим, ніж можна було подумати на той момент.

Цей кубик у мене досі вдома залишається як такий мій талісман, мій прохід загалом у цю сферу журналістики, 
– розповідає вона.

Анастасія вирішила спробувати себе одразу у двох ролях – журналіста та телеведучої. Потрібно було виконати завдання, пройти відбір, а потім отримати можливість стажуватися на телеканалі. Вона все зробила, але особливо не очікувала, що з цього щось вийде. Настільки, що поїхала на канікули до батьків і просто забула про програму.

Тому лист, який прийшов уже у вересні, став для неї несподіванкою. Там було написано, що Анастасія стала переможницею New TV Generation і отримала шанс долучитися до команди каналу. 

Це було моє перше стажування на телебаченні. Воно проходило на ранковому шоу "112 хвилин", яке згодом і привело мене до телевізійної журналістики, 
– згадує вона.

Саме там Анастасія вперше побачила телебачення не з екрана, а зсередини. 

Мені було дуже цікаво – така величезна машина, велика кількість людей, кожен займається якоюсь окремою роботою, а потім це все переростає в щось глобальне. Це було нереально, 
– каже Анастасія.

Два тижні стажування вона провела буквально в режимі постійного навчання. Вчилася писати сюжети, робила тренувальні включення, знайомилася з журналістами ранкового шоу й просила їх показати, як вони готують матеріали. Вона хотіла зрозуміти їхню роботу від "А до Я", а тому постійно пробувала щось зробити сама.

Фінальним завданням мало стати власне журналістське включення. Сюжет можна було погодити з будь-ким із журналістів, проте Анастасія хотіла, щоб його прочитав саме головний редактор.

Мені була важлива думка фахівця найвищого рівня, тому це мав бути саме головний редактор. Втім, це було непросто. По-перше, він не хотів читати цей сюжет, бо в нього було і так купа іншої роботи, йому було не до стажерів, м'яко кажучи. Але я постійно вибивала, просила і сказала: "Ні, ви маєте прочитати", 
– сміється вона.

Але він таки прочитав матеріал – і йому сподобалося. Настільки, що після завершення двотижневого стажування Анастасії продовжили перепустку на телеканал до кінця року. Так, вона могла приходити туди у вільний час, щоб вчитися, спостерігати за роботою журналістів і пробувати свої сили.

Після стажування головний редактор запропонував Анастасії продовжити роботу на телеканалі, щоб спробувати себе у повноцінній роботі журналіста на новому проєкті надзвичайних новин "Очевидець-112".

На той момент Анастасії було лише 18 років. І замість поступового входження в професію її першою серйозною роботою стали надзвичайні новини – кримінал, ДТП, убивства, зґвалтування та інші події, про які потрібно було не просто дізнатися, а швидко виїхати на місце, зібрати інформацію та підготувати матеріал.

Я навіть ще не розуміючи до кінця, що це буде, погодилася, бо я хапалася за будь-який шанс і за будь-який момент, бо я дуже хотіла працювати журналістом на телебаченні, 
– розповідає Анастасія.

Перша офіційна робота Анастасії на ТБ / Фото надала ведуча

Саме робота в "Очевидці-112" стала для неї першою великою школою журналістики. Тоді вона по-справжньому відчула, наскільки тонкою може бути межа між роботою журналіста та особистими емоціями. 

Після роботи в проєкті надзвичайних новин Анастасія повернулася на посаду редакторки, де досконало навчилася працювати з БЗ і ВМЗ – короткими новинними матеріалами, які ведучі згодом озвучували глядачам. 

Їй подобалась ця робота, проте, восени 2018-го року вона почала помічати зміни в інформаційній політиці каналу. Мовилось, зокрема, про появу в ефірі представників та наративів, пов'язаних з ОПЗЖ і Віктором Медведчуком. Для Анастасії це стало тією межею, після якої залишатися на телеканалі вона не хотіла.

"Руки тремтіли": про перший прямий ефір та впевненість перед камерою

Водночас робота на цьому каналі принесла Анастасії безцінний досвід – перший прямий ефір. Його Анастасія не просто пам'ятає – інколи навіть переглядає. Тоді вона мала виїхати на місце події, щоб наживо включитися у випуск новин. 

Це було взимку в центрі Києва, де сталося вбивство. Їй потрібно було розповісти глядачам, що відбулося, на кого був скоєний замах та які є деталі справи.

Звісно, до включення вона готувалася. Але перший прямий ефір – це зовсім інше відчуття, коли підготовлений текст раптом потрібно озвучувати не в безпечній студії, а просто на місці події.

Було страшно, руки тремтіли, я хвилювалася. І, звісно, не обійшлося без ексцесу, якого не можна робити в прямому ефірі, 
– згадує Анастасія.

Розповідаючи глядачам про те, що бачить навколо себе, Анастасія звернула увагу на калюжу крові. Оператор одразу наблизив камеру до неї – і цей кадр таки потрапив в ефір. Після цього журналістка отримала зауваження, адже показувати подібні речі в прямому ефірі не варто.

Кадр з першого ефіру Анастасії / Фото надала ведуча

Втім, саме такі моменти й залишаються в пам’яті надовго. Перша помилка не стала для Анастасії причиною боятися прямих ефірів – навпаки, вона сприйняла її як частину професійного досвіду.

"Це не просто класичне ТБ": про наступні кроки в журналістиці і початок роботи на 24 Каналі

Окремим досвідом для Анастасії стала робота з чутливою та конфіденційною інформацією в розслідувальному проєкті. Вона навчилася працювати з різними реєстрами, знаходити там інформацію про компанії, майно та кошти. Проєкт, щоправда, проіснував недовго – його закрили під час пандемії у 2020 році.

Згодом Анастасія перейшла на "АпострофTV". Спершу працювала журналісткою новин – їздила на події та робила включення, а згодом стала парламентською кореспонденткою. Її робота була пов'язана з Верховною Радою: потрібно було пояснювати глядачам складні законодавчі процеси простою мовою, стежити за тим, які рішення ухвалюють депутати та що стоїть за ними.

Тоді парламентські кулуари ще були відкритими для журналістів, тож вона багато спілкувалася з депутатами різних фракцій і груп, брала коментарі та інтерв'ю. Часом такі розмови давали журналістам значно більше, ніж можна було почути під час офіційних заяв.

Робота Анастасії у Верховній Раді / Фото надала ведуча

У лютому 2023-го року Анастасія приєдналася до команди 24 Каналу. І тут її професійний шлях отримав новий поворот – майже одразу їй запропонували вести лінійні ефіри та спілкуватися з гостями у студії.

Це було однією із моїх мрій і сходинкою в кар'єрі, тому я, звісно, на це погодилася, 
– згадує Анастасія.

Саме робота на 24 Каналі, за її словами, дала можливість по-новому відчути професію. Вона називає канал прогресивним та інноваційним, адже тут поєднуються елементи класичного телебачення та YouTube-проєктів. 

Анастасія мріяла потрапити на 24 Канал / Фото надала ведуча

Ще одна річ, яку вона особливо цінує у 24 Каналі, – можливість бути собою в кадрі. За її словами, ведучі тут можуть не лише озвучувати факти, а й показувати власні емоції та висловлювати свою думку. Для неї це важлива частина сучасного телебачення – коли між людиною в кадрі та аудиторією залишається не лише текст новини, а й жива реакція.

"Ми не просто читаємо з суфлера": про приховані деталі роботи ведучих

Для Анастасії підготовка до ефіру – це не просто прочитати стрічку новин. Вона переглядає інформаційні канали, новинні сайти, світові інформаційні агентства, Telegram-канали. Особливо багато новин з’являється вранці через різницю в часі із західними країнами, тому важливо не пропустити те, що може мати значення для України.

Після цього починається найважливіше питання: що саме сьогодні потрібно сказати глядачеві? Серед десятків і сотень новин потрібно відібрати головне, зрозуміти, що справді важливо знати українцям, а потім вибудувати з цього цілісний ефір.

У мене немає журналіста, який би мені підготував цю новину, і в мене немає редактора, який би обрав, а що саме я буду розказувати в цьому випуску новин. Тобто я його готую повністю самостійно, як і загалом увесь сценарій для свого ефіру, 
– розповідає Анастасія.

Саме тому їй не дуже подобається поширене уявлення про телеведучого як про людину, яка просто сідає перед камерою і читає текст. За кадром залишається значно більше роботи, ніж бачить глядач.

Інколи глядачі думають, що ми просто читаємо із суфлера те, що нам хтось напише, насправді це виглядає зовсім інакше. Основна робота відбувається до і після ефіру, це постійний аналіз новин, це постійна підготовка, це робота з деталями, це перевірка інформації, 
– наголошує вона.

Ефіри Анастасії на 24 Каналі / Фото надала ведуча

Анастасія зізнається, що їй навіть шкода, коли люди недооцінюють роботу ведучих. 

Коли ти сидиш в ефірі, але в тебе там немає, наприклад, журналіста, який би відстежував, що відбувається тут і зараз, і я водночас розмовляю з глядачами, доношу якусь інформацію і перевіряю новини, чи не з’явилось чогось головного, тому це насправді дуже така універсальна можливість – бачити, чути і доносити буквально все, 
– описує свою роботу ведуча.

Однак самостійна підготовка до ефіру – лише одна частина великого процесу, адже за всім стоїть велика команда: гримери та стилісти, звукорежисери, оператори та режисер, який постійно залишається на зв'язку через навушник – підказує, на яку камеру дивитися, повідомляє про вихід гостя чи оперативну новину, гостьовий редактор, режисер можнтажу. Окрема важлива частина роботи – продюсер, який координує гостей і тримає разом усі ці процеси.

Попри всю відповідальність, прямі ефіри для Анастасії – не лише складна частина професії, а й те, що вона справді любить. 

Загалом я дуже обожнюю прямі ефіри, це окремий вид насолоди – розповідати новини, доносити інформацію, пояснювати людям складне простими словами, 
– зізнається Анастасія.

Якщо і є річ, без якої Анастасія все ж не готова виходити в ефір, то це підготовка. Навіть якщо іноді обставини змушують терміново замінити колегу чи сісти в кадр без звичного часу на підготовку, такі ситуації вона не любить.

"Я дуже відповідально до цього ставлюся. Тому так, підготовка для мене – це найголовніше", – сказала вона.

До слова, в червні минулого року Анастасію Норіцину нагородили Орденом "За заслуги" III ступеня за внесок у журналістику та висвітлення подій вторгнення Росії в Україну.

"Мене цитує Скабєєва": про проєкт Норіциної, від якого "горить" в російських пропагандистів

На початку повномасштабної війни в Анастасії з'явився проєкт "Обережно! Зомбоящик". Згодом саме він став однією з причин, чому журналістку запросили до команди 24 Каналу.  

Його задум – розбирати російську пропаганду, показувати механізми ворожих маніпуляцій і пояснювати, де закінчується інформація та починається свідома брехня.

Цікаво, що спершу у ведучої не було ні професійної студії, ні світла, щоб записувати випуски. Однак це її не зупинило – Анастасія знімала перші відео просто на фоні стіни на свій телефон.

Перші записи "Обережно! Зомбоящик" на телефон / Фото надала ведуча

Для Анастасії це не просто ще одна програма про російські фейки, адже Україні доводиться надолужувати те, що Росія роками вибудовувала системно.

Росіяни нескінченно працювали проти нас. Багато років вони насичували аудиторію брехнею і навіть, на жаль, сталося так, що в цю брехню повірили деякі українці. Тому зараз ми маємо максимально працювати із протидією пропаганді. Я розумію, що я чи хтось із моїх колег можемо не бути авторитетами для російського глядача, бо багато із них вважають нас, українців, ворогами. Втім, вони слухають нас російською мовою, 
– пояснює журналістка.

Саме тому в проєкті вона використовує фрагменти російського телебачення. Замість того щоб просто розповідати, що говорять пропагандисти, Анастасія показує їхні ж ефіри, а потім розбирає.

Використовуємо їхню зброю проти них самих, бо ми показуємо: ось дивіться, що у вас розповідають, але ось, що насправді правда. Тому я думаю, що це дуже важливо висвітлювати, доносити не лише і для росіян правду, але і для українців, для західної аудиторії, 
– каже Анастасія.

Є й непрямий доказ того, що ця робота доходить до своєї аудиторії. За словами журналістки, російські пропагандисти самі звертаються до фрагментів її програм у своїх ефірах.

Інколи Скабєєва чи інші пропагандисти цитують мої програми в своїх ефірах або наші спілкування з гостями. Тому вони нас дивляться, і це не може не радувати, 
– розповідає вона.

Випуск "Обережно! Зомбоящик" Анастасія готує самостійно. Єдина людина, яка долучається до готового матеріалу, – режисер монтажу, який допомагає змонтувати програму.

До цього моменту журналістка проводить за роботою цілий день. Щоб підготувати приблизно 20 – 25 хвилин ефіру, вона повністю переглядає декілька свіжих випусків російських пропагандистських програм – від початку до кінця.

І найцікавіше, що у них просто тотальна пропаганда 24/7. Деякі випуски, наприклад, "60 хвилин", вони показують двічі на день, по 2 години кожен випуск. Виходить, що я повністю дивлюсь їх, а якщо я роблю програму раз в тиждень, то дивлюсь всі випуски за 5 днів і відбираю найцікавіші фрагменти, синхрони їхніх пропагандистів, 
– поділилась журналістка.

"Щоб трішки відключитись від новин": про те, що допомагає відновитись

За кадром залишається те, що ведучому доводиться щодня пропускати через себе. Для Анастасії найскладніше в роботі – говорити про наслідки війни: обстріли, загибель людей, дітей, родини, які чекають на порятунок близьких, та людей, які не можуть залишити окуповані чи прифронтові території. Вона зізнається, що іноді достатньо лише подумати про те, що люди переживають у цей момент, аби на очах з’явилися сльози. 

Водночас приховувати емоції в ефірі вона не вважає правильним – так само щиро реагує і на хороші новини, зокрема на обміни полоненими.

А от після ефіру Норіцина намагається хоча б ненадовго вийти з новинного режиму. Повністю залишити роботу на роботі ведучій складно – інформаційний потік не припиняється навіть у вихідні чи відпустці. Тому відновлення для неї стає не розкішшю, а необхідністю. 

Ведучі, на жаль, не можуть залишити роботу на роботі, ми постійно з новинами. Це справді інколи виснажує. І от для того, аби відволіктися, то є ось такі моменти – це спорт, це танці. Влітку це вейкбординг, а взимку – лижі. Цього року я спробувала ще паддл теніс, мені дуже сподобалося. Тому намагаюся в такий спосіб відновлювати себе і трішечки відключатися від того новинного режиму, 
– пояснює вона.

Хобі Анастасії / Фото з особистого архіву ведучої

Та найбільше сил Анастасії дає не спорт і навіть не можливість на кілька годин відкласти телефон. Її основне місце відновлення – родина. Поруч із чоловіком і близькими вона може не стежити за стрічкою, не думати про наступний ефір і просто проводити час разом. 

Мій ідеальний вихідний – це проводити час з рідними разом, щось пробувати нове, ходити на пікніки, дивитися фільми, серіали, сміятися разом, розповідати історії, і головне – нікуди не поспішати, 
– зазначає вона.

"Аби вона закінчилася": про мир, весілля та мрії після війни

Найбільше Анастасія мріє про те, щоб війна нарешті закінчилася. Її лякає не лише те, скільки українців уже загинули, а й думка про нові втрати, якщо війна триватиме далі. 

Каже, що разом із життями людей вона забрала й те, що мало б бути звичайною частиною молодості – можливість будувати плани, здійснювати мрії, подорожувати та просто жити без постійного очікування новин.

Тому я дуже мрію, щоб якомога швидше вона закінчилася. Бажано на наших умовах, справедливим миром, 
– говорить журналістка.

У її мріях про майбутнє є й цілком особисті речі. Під час повномасштабної війни вони з чоловіком лише офіційно зареєстрували шлюб, тому після перемоги Анастасія хоче нарешті влаштувати весілля так, як колись уявляла: з друзями, родичами та святкуванням, якого вони обоє заслуговують. 

Цікаво! Чоловік Анастасії Норіциної – речник СБУ Артем Дехтяренко. Раніше він також працював у сфері журналістики. Зокрема, у виданнях "Коммерсантъ-Украина" та "Апостроф", а згодом у пресслужбі Секретаріату Кабміну. З 2021 року Артем очолює пресслужбу СБУ. Пара розписалась 14 жовтня 2023 року у Міністерстві юстиції України, причому зареєстрував стосунки тодішній міністр Денис Малюська.

А потім – вирушити у велику подорож Європою. До повномасштабного вторгнення вона любила подорожувати й навіть іноді їздила сама, однак війна змусила відкласти і це захоплення.

Анастасія разом з чоловіком / Фото з сімейного архіву ведучої

Та навіть за цією особистою мрією для неї стоїть значно більше бажання – повернути українцям можливість планувати своє життя. Щоб військові поверталися додому, а полонені знову були поруч зі своїми родинами.

Підсумовуючи, Анастасія озвучила найодкровенніше бажання: "Хочу, щоб всі говорили про мужність нашої нації, про стійкість, про героїзм. Щоб не забували цих людей, які не лише для нашої країни, а загалом для всього світу зробили дуже-дуже багато".