Без діалогу, але з амбіціями: політолог пояснив суть конфлікту Вірменії та Азербайджану

Позиції двох сторін настільки різняться, що сайт 24 каналу вирішив випустити серію розмов з істориками, експертами та активістами, які пояснюють ситуацію і діляться своїм баченням шляхів примирення.

Важливо Азербайджан та Вірменія домовилися припинити вогонь на кордоні

Наша перша розмова – з політологом Артуром Атанесяном – професором Єреванського державного університету. Він пояснив політичний контекст: які події послабили позиції Вірменії, як аналізувати історію конфлікту і навколо яких проблем варто було б об'єднатися.

Як пояснити історичний контекст широкій аудиторії в Україні та при цьому не маніпулювати проблемою?

Земля належить тим, хто на ній живе, хто за неї бореться, хто її обробляє, захищає. Біда в тому, що представники різних народів досі не навчилися робити це разом. Вірніше, там, де вони цього навчилися, земля процвітає.

Кордони та територіальні претензії / Карта eurasianet.org

Там, де народи періодично витісняють один одного, знищується все, що було створено попередніми поколіннями, і історію доводиться починати спочатку. Так і в Нагірному Карабасі: йдучи звідти, вірмени з болем розуміли, що після там підірвуть церкви. Так воно і сталося, причому, відразу ж.

Тому єдиним історичним фактом, про який не доводиться сперечатися, є нездатність (небажання) народів жити разом, і в мирі.

Все інше – маніпулювання цифрами, фактами й міфами, в які не хочеться вдаватися. Контекст, який необхідно усвідомити, полягає в наступному: історично одні імперії піднімалися, інші приходили в занепад.

Минуло 9 місяців від затишшя "другої карабаської війни". Вірменія час від часу повідомляє про прикордонні зіткнення і навіть про жертви. Яке майбутнє цього конфлікту? Чи можлива подальша ескалація?

Азербайджан керується політикою реалізму, а саме: поки виходить брати все, що можна, потрібно продовжувати це робити. Інше питання: як вийшло, що Вірменія виявилася незахищеною? Знову ж таки, не вдаючись у теорії змови та не займаючись перебільшенням або недооцінкою ролі інших держав, можу назвати три основні причини, внаслідок яких безпековий ресурс Вірменії був поступово вичерпаний, і ситуація розгорнулася на користь Азербайджану: корупція, комунікація та еміграція.

Після перемоги вірменської сторони в Карабаській війні 1991 – 1994 років політичні еліти Вірменії намагалися поєднувати патріотизм, нерідко – щирий, з отриманням особистої вигоди й реалізацією кланових інтересів. Дані підходи по суті несумісні. На рівні масових комунікацій популізм поступово зігнав інформаційну політику, яка перестала забезпечувати конструктивний діалог і взаєморозуміння між елітами та суспільством, а також різними верствами населення.

Нікола Пашинян став прем'єром / Фото aravot-ru.am

Апогею масовий і, перш за все, державний популізм досяг з приходом "революційних" еліт на чолі з прем'єром Ніколою Пашиняном. Нарешті, протягом усього пострадянського періоду вірменське населення, за винятком невеликого відрізка часу в період президентства Роберта Кочаряна, регулярно емігрувало, населення країни зменшувалося, довіра державі і віра в майбутнє країни поступово знижувалися.

У подібних умовах істотне зниження боєздатності країни було передбачуваним. Всі ці фактори присутні й в Азербайджані, проте в Вірменії їх не контролювали, називаючи це демократією, тоді як в умовах тоталітарного режиму в Азербайджані все було під жорстким контролем влади, і в умовах збройної конфронтації, подібна позиція є більш виправданою.

Якщо узагальнити, Азербайджан заявляє, що Вірменію просто не влаштував програш, хоча президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив в інтерв'ю телеканалу CNN Turk, що його країна не хоче нової війни.

Через те, що посилення Азербайджану і, можливо, тимчасова слабкість Вірменії на цей час є відносно стабільними категоріями, Азербайджан буде цією ситуацією користуватися, а Вірменія самостійними зусиллями не зможе його стримувати. Крім того, на жаль, пореволюційні влади Вірменії не тільки нічого не роблять для того, щоб стримувати негативні тенденції корупції, популістської комунікації та еміграції, але своєю діяльністю, або бездіяльністю продовжують цьому сприяти, що також знижує обороноздатність країни.

Разом з тим наші держави є елементами міждержавних об'єднань, створених з метою забезпечення безпеки в умовах регіональної конфронтації із загрозою вилитися в глобальну війну.

Відповідно, заморозити ситуацію в зоні Карабаського конфлікту потрібно саме виходячи з міркувань недопущення глобального конфлікту, і в цьому повинні бути зацікавлені всі сторони.

Яка роль інших держав в цьому конфлікті? Наприклад, Туреччини?

Те, що сьогодні пропонує Азербайджану, Україна, Грузія, Туреччина, а саме – своє лідерство і заступництво в боротьбі проти інших – підготовка до чергової великої війни, бо по суті супроводжується конфліктним дискурсом. Однак ціна подібної тимчасової ейфорії зазвичай дуже висока, і нерідко виплачується поступово, не відразу. Не слід захоплюватися ідеями об'єднання проти інших.

Сьогодні існує маса проблем, проти яких потрібно боротися лише спільно – COVID-19, голод, міграція, екологічні катастрофи.

Наша планета і люди хворіють, і пора б вже включити іншу стратегію виживання, засновану не так на знищення собі подібних, а на спільний захист того, що ще послужить майбутнім поколінням.

Туреччина підтримувала Азербайджан зброєю і є офіційні дані про контракти, а ось Росія взяла ініціативу в підтримку Вірменії. Але ж Азербайджан і Туреччина важливі для Москви.

Туреччина показала себе більш системним, багатофункціональним і проактивним (ініціатором дій) союзником Азербайджану, тоді як РФ як стратегічний і безальтернативний союзник Вірменії, діяла з властивою російській політиці реактивністю (протидіючи діям інших) і несистемністю.

Разом з тим РФ намагалася докладати зусиль до збереження необхідного для глобальної безпеки балансу у взаємодіях з Вірменією, Азербайджаном і Туреччиною (на шкоду інтересам Вірменії й, почасти, своїм національним інтересам), тоді як Туреччина поступово намагається цей баланс порушити.

Росія виконує складну і невдячну місію, намагаючись утримати регіональні взаємини від можливої блокової конфронтації. Туреччина імітує конструктивний діалог з РФ, паралельно нарощуючи можливості для створення по периметру російської території стратегічного ресурсу, який буде використаний зовсім не в інтересах РФ, а проти них.

Хотілося б також зазначити те, що у ролі стратегічного союзника РФ, Вірменія могла б зробити набагато більше, ніж зробила, перш за все, через побудову сильного не тільки у військовому, але аналогічним чином – в економічному і демографічному плані держави.

Вірменії допомагає Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ)​ / Фото ritmeurasia.org

Тривають розмови про роль ЄС в конфлікті. Чи може позиція Заходу врівноважити вплив Росії в питаннях, пов'язаних з карабаською проблемою?

Вже довгі роки обговорюється роль і інструментарій ЄС в управлінні регіональними конфліктами і їх вирішенні. Навіть в період економічного розквіту і політичної привабливості для сусідніх країн ЄС не розвивав ефективних методів вирішення регіональних конфліктів, хоча пропонував більш тісний контакт, фінансову допомогу, перспективи.

Тепер же всередині ЄС виявляються елементи нездорової конкуренції, переслідування національних інтересів на шкоду загальноєвропейських, тенденції націоналізму в діяльності еліт. Все це збіглося з політикою закривання фізичних просторів всередині ЄС у зв'язку з COVID-19.

Те, що ЄС не до карабаської проблеми та навіть війни, за винятком поодиноких кроків і виступів окремих європейських лідерів, стало зрозуміло під час осінньої війни в Карабасі 2020 року.

Інертність і байдужість ЄС в питаннях сусідів є фактом, яким, зокрема, прагне скористатися Туреччина, пропонуючи своє заступництво, в тому числі в Україні та Грузії, і як приклад подібної опіки, демонструючи свою роль в успіхах Азербайджану.