У темряві, якою нас намагаються розчавити, ми стали ближчими

Націю світла не розчавить темрява

У цій темряві ми стали якось ближче. Востаннє такі відчуття були у 2013-му, коли місто занесло снігом. Пам'ятаєте? Ми тоді вперше за багато років "побачили" один одного, відстані зменшилися, а ми стали ріднішими і чуйнішими.

Радимо "Кривава Мері" Львова-Бєлова: як жінка-геноцид перетворює українських дітей на яничарів

Зараз до цього додалося ще й усвідомлення, що темрява, якою намагаються нас розчавити, загриміла не сама по собі. Що нас в неї свідомо хочуть занурити, чекають нашої зневіри. Ми обов'язково пройдемо і це.

Я знаю, як багато для цього зараз робиться. Я бачу стомлені, сумні, але рішучі очі наших ППОшників, відчайдушне геройство транспортників, енергетиків та винахідливість простих громадян. Нікому не байдуже, і ніхто не намагається знайти своє сонце в цій темряві, кожен шукає, як допомогти. Не знаю, як ви, але я так це відчуваю і намагаюсь так жити.

Ми обов'язково адаптуємось і навчимося повертати і здобувати світло будь-яким способом. Наші Герої відновлять! Та вже відновлюють енергетичну інфраструктуру, заздалегідь продумуючи, як її захистити у майбутньому. І я вірю, що до наступних атак ми будемо набагато більше підготовленими.

І так, коли ми навчимося, ми ще більше робитимемо усього можливого, щоб не відчувати цієї тривоги, і щоб країна на східному кордоні поринула у пітьму.

Актуальне Бункерний дід нагадує гравця в карти, який не знає коли зупинитися

Покоління, яке пам'ятатиме

І це – не просто пафосні слова. Цими днями в Україні без світла залишаються мільйони людей. Це не просто мільйони. Це мільйони тих, хто вже усвідомив себе як єдине ціле, з надіями, тимчасово відкладеними планами, величезним бажанням вижити і навичками, яких немає в жодній з європейських країн.

Мільйони, у яких страждають батьки та будуть чи вже є діти. Діти, яким ми обов'язково розповімо, як усе було. І які всім своїм серцем і думками будуть зневажати, цуратися і ненавидіти тих, хто обрав, підтримував чи втік від влади за поребриком і не зміг нічого зробити, щоб зупинити знищення моєї країни, моїх близьких та друзів. Звичайно, ми говоритимемо і про винятки, але наші діти навряд чи їх запам'ятають.

Зате вони точно пам'ятатимуть, як пройшло їхнє дитинство, – в еміграції або в темряві, далеко від близьких або у підвалах. Але ще більше вони пишатимуться поколінням своїх батьків, які змогли, пережили, навчилися, подолали і перемогли.

Може зацікавити Кремль готує дещо страшніше, ніж побрехеньки про "брудну бомбу"

Так, нам усім тяжка ця темрява. Але й смуток буває різним. Він може бути руйнівником, а може стати трампліном і змушувати вчитися, діяти і перемагати.

І учора мій Київ був сумним, але, незважаючи на темні вулиці, дивився на себе і на світ світлим, теплим і рішучим поглядом. Ледве посміхаючись, зчепивши зуби і стиснувши кулаки.

До теми – скільки українцям доведеться сидіти без світла: дивіться відео