Росіяни лягають тут сотнями, – інтерв'ю зі снайпером про бої за Бахмут і тактику вагнерівців

Станіслав – боєць 24-го окремого штурмового батальйону 53-ї бригади з позивним "Осман". Хлопець виїхав з окупованого Мелітополя та одразу пішов захищати країну на фронт. Про окупацію рідного міста, запеклі бої за Бахмут, життя цивільних, тактику "вагнерівців" та пропаганду Росії – захисник розповів нам в межах проєкту "Інтерв'ю24" на сайті 24 каналу.

Актуально "Ішов на фронт, щоб захистити": боєць втратив батьків від удару дрона-камікадзе по Києву

Розмова зі снайпером Станіславом про бої за Бахмут: дивіться відео

 

"Знімав позиції росіян і передавав нашим": про початок війни в Мелітополі

Станіславе, ви – військовий і вже декілька місяців перебуваєте на фронті. Де саме служите та на якій спеціальності?

Я прохожу службу у 24-му окремому штурмовому батальйоні 53-ї бригади на посаді снайпера-стрільця. Виконую обов'язки стрільця, снайпера і снайпера-стрільця, залежно від ситуації. Я відслужив строкову службу й повернувся в цивільне життя, займався товарним бізнесом, рекламою. 

Сам я з Мелітополя. Але виїхав з окупації. Спершу я поїхав до Генічеська, тому що там мої родичі були і мені треба було вирішити організаційні моменти з коштами та готівкою, яка залишилася. Тому я був вимушений ще 2 тижні бути в окупації. Після того я таки виїхав. 

Я бачив бої в Мелітополі й навіть один день був у теробороні міста. Але побачив, що перспектив бою і прогресу цього бою не буде, тому пішов звідти.

Також я бачив бої між нашими і росіянами. Бачив, як танковий підрозділ дуже гарно їх пошматував. Росіяни зайшли, напевно, 26 лютого. Заїхали на легкоброньованих автомобілях, на КамАЗах. Вони думали, що зараз блокпости розставлять і все для них закінчиться. Але наші танкісти, дуже браві хлопці, розбили їх і вони повтікали. Але для росіян Мелітополь, як і Бахмут, був дуже важливим стратегічним вузлом. Тому це було питанням часу, коли вони зайдуть у місто і наші звідти відступлять.

Пам'ятаю, що перші дні були дуже похмурі. Росіяни вже вішали свої прапори на адмінбудівлях. У мене серце від того розривалося.

Я старався ходити знімати їхні позиції та скидати геодані нашим військовим. Але це багато користі, так сказати, не принесло.

А ще, після того, як окупанти зайшли, вони почали займатися мародерством, взламувати магазини, виносити звідти все. І після того, як вони відкрили магазин з брендовим одягом та технікою, то люди нижчого соціального статусу просто почали теж відкривати і грабувати магазини з телефонами, ювелірні.

​Станіслав виїхав з окупованого Мелітополя та пішов захищати країну / Фото надане бійцем

Тому там, де є Росія, і там, де є люди, які її підтримують... А підтримують Росію тільки через те, що їх щось не влаштовує у житті, що вони самі не хочуть для себе нічого робити, а лиш вимагають щось від влади. Вони чекають на нову владу і надіються, що для них все буде шикарно та в шоколаді. Але це ті люди, які, як завжди, з нижчого соціального стану. І не через те, що так сталося, а тому, що вони просто ліниві й нічого не хочуть робити для себе і для держави.

"Ми проїхали 12 блокпостів": про виїзд з Мелітополя 

Як ви виїжджали з окупованого міста? Чи не було у вас проблем на блокпостах через те, що ви у минулому офіцер?

Я сховав військовий квиток у своєму взутті під устілкою і взяв з собою гроші, щоб можна було відкупитися. Тому що люди повсюди люди. І серед тих військових, які заходили з нашої південної сторони, були і адекватні російські військові, як би це парадоксально не звучало. Тому я приготувався до найгіршого і приготував гроші з собою для того, щоб проїхати.

Ми проїхали 12 блокпостів від Генічеська до Мелітополя, а потім окружними дорогами доїхали до Запоріжжя. Там якраз був бій між нашими й росіянами – здається, в Оріхові. Ми їхали на Lanos: я, дівчина з дитиною та бабуся з дідусем. Від Мелітополя до Запоріжжя не було жодного поста.

Але ми зустріли колону військових, які розвернули нас. Та ми заїхали у лісосмугу й там перечекали. Коли колона проїхала, то ми виїхали на трасу і в Оріхові зустріли наш блокпост. Там нас спочатку прийняли за ДРГ, перевірили нас та наші речі й пропустили. Так ми добрались до міста Запоріжжя.

"Питання йти чи не йти не стояло": про рішення служити на фронті

Як і коли ви прийняли рішення піти на фронт і захищати нашу країну у війні проти Росії?

Це рішення я прийняв ще у школі. Тому що я відразу сказав, якщо почнеться війна, то я піду відразу захищати свою країну. Але під час подій у 2014 році я по віку не міг піти, бо мені тоді було 13 років. А вже коли дійшло до того часу, коли я вже міг піти, то я пішов вчитися на офіцера і все якось переосмислив. І війни як такої не було, була позиційна війна. Тому я прийняв рішення розвиватися якось.

Тому коли почалася повномасштабна війна, у мене не стояло питання йти чи не йти? Я знав, що я піду. Просто це було питання часу. Мені треба було вирішити свої питання – з фінансами і сім'єю, забезпечити всім потрібним. А вже коли виїхав у Запоріжжя, то поїхав на фронт.

Ми були на штурмах у напрямку Вугледара, вибивали звідти росіян. Там здебільшого були морська піхота і представники так званої "ДНР". Ми проводили бойові операції, після чого нас вже вивели під Бахмут. Зараз ми виконуємо обов'язки під Бахмутом.

​Боєць 24-го окремого штурмового батальйону 53-ї бригади Станіслав / Фото надане військовим

"Росіяни все завалюють трупами, лягають сотнями": про ситуацію під Бахмутом

Донецький напрямок залишається одним із найгарячіших напрямків фронту. Яка зараз ситуація у Бахмуті, який ще називають "воротами Донбасу"?

Ситуація дуже складна. Ворог сконцентрував максимум своєї сили, які міг там сконцентрувати. Боєприпасів, засобів вогневої підтримки, артилерії, авіації й тому подібного у них достатньо. Вони не соромляться кидати цю зброю, бо в них її дуже багато. І якщо наші стараються працювати точно, але не часто, то вони працюють і часто, і точно. Тому що у них гарно розвинені саме тилові забезпечення – артилерія, зв'язок, авіарозвідка.

Піхоту в перші дні війни ми там дуже добре покремсали там, спеціалістів у них вже не так багато. І піхота у них вже йде як гарматне м'ясо. А саме тилові моменти, такі як артилерія і тому подібне, розвинені у них набагато краще. Тому складно, дуже складно.

Вони не стидаються завалювати все своїми трупами. У якихось точках, наприклад, Кодемі та Миколаївці, вони просто лягали сотнями. Таке враження, що їм зовсім не шкода свого особового складу і якщо в них стоїть ціль, то вони не соромляться туди кинути дуже багато своїх резервів і сил.

Чому росіяни хочуть захопити Бахмут і як їх витісняють наші ЗСУ

26 жовтня президент Володимир Зеленський у своєму відеозверненні заявив, що "найзапекліші бої йдуть в Донецькій області. Бахмутський напрямок, Авдіївка – це те, де зараз найбільше видно божевілля російського командування". Як думаєте, чому окупантам важливо закріпитися у Бахмуті? Та чому стратегічно важливо для України втримати це місто?

Я не великий військовий спеціаліст, але щось у цьому розумію. Якщо подивитися навіть по картах, то Бахмут – це дуже великий дорожній вузол, який з’єднує дорогу від Лисичанська до Донецька майже. Це траса. А саме в зимовому періоді техніка не може пересуватися земляними дорогами та околицями.

Тому їм важливо захопити цю дорогу для того, щоб перекидати резерви. Оскільки Кримський міст вже не може виконувати свою функцію, яку виконував до цього – перекидання та постачання військової техніки та живої сили. Тому вони хочуть закріпитися саме у Бахмуті й використовувати цю дорогу для того, щоб постачання на Сході України було стабільним.

І вони будуть максимально докладати сили для того, щоб саме до дуже сильних дощів і морозів постаратися захопити його. Але я думаю, наша команда цього не дасть. Ціною свого життя, іноді ціною свого здоров’я ми стараємося утримувати цю навалу. І я сподіваюся, що ми втримаємо. Тому що на днях ми їх витіснили все ж таки за околиці Бахмута і там хлопці провели успішну операцію. Тому, я думаю, все буде добре.

Бійці 24-го окремого штурмового батальйону 53-ї бригади / Фото надане Станіславом

Які методи Росія використовує в інформаційній війні щодо Бахмута

Російські ЗМІ публікують карти, на яких Росія нібито захопила більшу частину Бахмута. Які методи використовує ворог в інформаційній війні стосовно Бахмута? Що з того, що розповідають пропагандисти, ви бачили або чули і як цьому протистояти?

Щодо карт не знаю, не бачив такої інформації. Але в Бахмут росіяни не зайшли.

Щодо пропаганди та інформаційної війни, то я бачу багато відео, де російські так звані кореспонденти, військові, або просто підставні одягнені люди з гарною вимовою розказують, що один з наших батальйонів вже давно розбитий, що нам усім хана і тому подібне. Так, серед наших є полонені. Так, ми зазнали втрат. Але ми тримаємося. Ми, як і всі військові підрозділи, готові воювати до кінця.

І всі у нас розуміють, якщо ми не будемо виконувати свої обов'язки, то їх будуть виконувати ті хлопці, які не готові. І втрат буде ще більше. Я дуже хочу, щоб хлопці повернулися з полону. І не розумію, чому людей, які у полоні з початку війни, не подали на обмін. Це дійсно відважні хлопці. Тому хочеться, щоб їх скоріше повернули. Всіх тут чекають.

"Нема людини, яку не проходить куля": про тактику вагнерівців

На Бахмутському напрямку в росіян воюють бійці приватної військової компанії "Вагнер". Яка у них тактика?

Коли ми воювали, то нам сказали, що вагнерівці там були. Але жорсткого опору я від них не побачив, тому що це ті самі, можна сказати, мобілізовані, хоч вони й зеки. Хоч у людей уявлення, що люди, які сиділи, мають мати наджорстоку поведінку ведення бою, але воно не зовсім так. І якщо у них є підготовлені підрозділи "Вагнер", то вони їх дуже бережуть і використовують тільки в якихось особливих випадках, коли потрібно взяти стратегічно важливу точку.

А так лінійні підрозділи "Вагнера" – такі самі, як і мобілізовані росіяни. Вони ніяку особливу підготовку з себе не представляють. Їх закріплюють на якихось ділянках і вони їх ніколи не покидають. Я чув, що їм навіть гроші не виплачували ще. Тим, яких набрали там, на зоні. І я вам скажу, що немає тієї людини, яку не проходить куля. Чи то чеченець, чи то вагнерівець, чи інші.

Нещодавно у нас проходив бій і на нас вийшла розвідка (окупантів – 24 канал). Після бою ми побачили, що вони таки дуже підготовлені. У них є тепловізори, автомати, пускові установки, що грають роль вогнеметів. Дуже потужна зброя. Ці люди були дуже споряджені й фізична підготовка у них була дуже високою. Але, як бачите, кулі беруть усіх. Тому я думаю, що наші хлопці все-таки вистоять.

Станіслав з побратимом на фронті / Фото надане захисником

Поблизу Лисичанська найманці з ПВК "Вагнер" зводять оборонну лінію, так званий кордон. Ви щось про це знаєте? І чи очікуєте якогось прориву росіян на Бахмутському напрямку?

Прориву очікуємо кожен день, тому що вони кожен день лізуть, прощупують нас, штурмують авіацією, кожен день штурмові підрозділи виходять на наші позиції.

 Щодо Лисичанська та оборонної лінії, то вони дуже бояться втратити пропагандистську картинку, що вони будуть втрачати "Луганську республіку". Вони ж там офіційно заявили, що вже "ЛНР освободили. А здесь хохлы пришли и захватили нашу республику. Как это так?"

Тому вони стараються зараз зробити максимально від них залежне для того, щоб ми не просунулися в тому напрямку дуже далеко. І щоб це на інформаційних заголовках звучало не так погано, щоб росіяни не кричали: "Нас Путин обманывал сколько времени". У них і зараз все йде не по плану, тому що вони не очікували такого опору від нас.

Бійці 24-ого окремого штурмового батальйону 53-ї бригади / Фото надане Станіславом

У соцмережах ви писали, що поклали елітну розвідку Росії, але отримали удар з тилу і вас взяли в оточення. Як це було?

Я не буду вдаватися до деталей. Росіяни підійшли до цього з кмітливістю і достойно відіграли, але не серйозно. Тому ми заштурмували їхні позиції і вийшли з цього оточення.

Читайте також Ми вийшли з пекла, ми бачили бомби на парашутах, – мешканка Маріуполя про виїзд з міста навесні

Говорячи про Бахмут – чи багато там залишилося цивільних і в яких умовах вони живуть?

Цивільних людей я не зустрічав. Взагалі бачив небагато людей. Я думаю, що якщо там люди і є, то вони сидять в укриттях, адже постійно гепає. Їм привозять гуманітарку. Я так розумію, більшість людей, які там залишилися, це або люди, які не мають куди їхати, або люди, які проросійськи налаштовані. І, на жаль, є така тенденція у людей – просто зливати позицію українських воїнів, а в них дуже тісна взаємодія з окупантами.

Тому наша Служба безпеки, думаю, працює над цим, виявляє таких людей і приймає щодо цього міри. Жити у місті, звісно, важко. Але, на щастя, пiхота не заходить у мiсто, тому атмосфера бiльш-менш стабiльна.

"1 – 2 години ще вів бій": про кульове поранення та повернення на фронт

На фронті ви отримали кульове поранення. Як це сталося? І як почуваєтеся зараз?

Там зовсім смішна ситуація була. Це була у Кодемі. Я вів стрілецький бій й отримав кульове поранення у праву сідницю. Хлопці сміялися, звiсно, але поранення могло мати серйозні наслідки, тому що куля пройшла біля тазової кістки, понад головною артерією і там залишилася. Тому, якби зачепило артерію, я б просто стік кров’ю у свою ж ногу і не зміг би ніяк її зупинити кровотечу.

Але ми з хлопцями лиш посміялися. Я ще годину чи дві вів бій після того поранення, бо воно мене особливо не турбувало. Можливо, це був якийсь адреналін. І я сам десь півтора кілометра йшов на евакуаційну зону. Я вам так скажу, що більшість хлопців, які поранені, стараються не відривати увагу своїх побратимів, які ведуть бій, і намагаються самі виходити на зону евакуації. Тому що розуміють, що від цього може залежати взагалі результат бою.

Український захисник отримав кульове поранення, але повернувся на фронт / Фото надане бійцем

Пролежавши в госпіталі, ви все ж знову захотіли повернутися на фронт. Що вас мотивувало? І чим для вас є ця війна?

Вона для мене є суто принциповим явищем. Я розумію, що наші люди доволі таки настраждались від ракет і тому подібного. З 2014 року багато загиблих. Хтось там в Донецьку каже, що ми стріляємо по них, вбиваємо мирне населення… Вони будують свою алею загиблих і давлять таким чином на підсвідомість людей, які там живуть, і налаштовують їх проти українців.

Я все-таки за справедливість. Я хочу, щоб росіяни зрозуміли, де їх місце і що вже досить за ці 8 років з нас. І зараз вперше десь за 300 років ми маємо можливість показати, хто все-таки господар на нашій території, що ми маємо право на самобутність, на свою ідентичність.

В інстаграмі ви опублікували пост, де розповідаєте, якими важкими є бої за Бахмут. Про який проміжок часу йдеться?

Це було нещодавно. Цим проміжком часу я просто хочу донести до людей те, що відчуваю. Те, що бачили мене, щоб люди хоча б трохи усвідомили, що взагалі відбувається. Тому що для мене не зрозуміло те, чим люди переймаються зараз. Вони борються за ті ж самі виплати, за біженців, хто краще живе, хто хоче у Львові жити, хто квартири здає дорожче...

Я вважаю, що людям варто задуматися, якою ціною дається нам те, що вони мають можливість так сперечатися за речі, які не мають сенсу. Хочу, щоб люди зрозуміли це, що ми не в іграшки граємося тут, що на кону справжнє життя. Що доводиться дзвонити рідним і казати, що їхній син, брат загинув. Це дуже важко… Хочеться, щоб люди це розуміли. Тому я й написав цей пост.