Бої за Дебальцеве: що потрібно знати про це зіткнення із російською армією

Бої між Збройними Силами України й проросійськими бойовиками в районі Дебальцевого тривали з липня 2014 року.

Також зверніть увагу Бої за Широкіне: як ворога відсували від Маріуполя

Відколи 28 липня українські військові повністю звільнили Дебальцеве, утворився плацдарм, бої наколо якого точились практично безперевно. До нього входили саме Дебальцеве, опорні пункти українських сил навколо нього, а також дорога до Бахмута, яка давала можливість налагодити постачання всього необхідного для групи військ.

Так виглядала лінія фронту наприкінчі січня 2015 року / Графіка: штаб АТО

Цей невеличкий плацдарм – всього 40 км завдовжки і до 20 км завширшки – створював значну загрозу для бойовиків у окупованій ними Горлівці та суттєво псував життя окупантам у Макіївці, Шахтарську та Донецьку. Він був зручний для наступальних дій української армії. Тому бойовики витрачали чимало зусиль, аби вирівняти лінію фронту.

Крім того, цей плацдарм розділяв дві контрольовані сепаратистами агломерації. Це робило неможливим створення на окупованих територіях єдиної "легітимної Новоросії", пор яку тоді дуже багато говорили російські сепаратисти.

У січні 2015 року, після остаточного зриву Мінських домовленостей, бойові дії в районі Дебальцівського плацдарму спалахнули з новою силою.

Також цікаво Там була каша, – Лукашенко розповів про те, як Путін згадував Дебальцеве

"Противник намагався за будь-яку ціну ліквідувати Дебальцевський виступ та захопити Донецький аеропорт, тим самим примусивши Україну йти на політичні поступки під час переговорного процесу стосовно особливого статусу Донбасу, амністії для бойовиків, а також термінів і порядку проведення виборів до органів місцевого самоврядування", – згадує генерал-лейтенант Олександр Сирський.

З чого починались бої

Активний наступ сил бойовиків на Дебальцевський плацдарм почався 25 січня 2015 року. Як казали політологи - з явною прив'язкою до майбутньої зустрічі "нормандської четвірки" у Мінську 11 лютого.

Основних напрямків атаки було два: на Вуглегірськ на заході плацдарму та на опорні пункти у Чорнухиному, Рідкодубі й Нікішиному на сході.

Після масованої артпідготовки уперед пішли піхота й танки бойовиків так званих "ДНР" і "ЛНР".

Важливо розуміти, що якби не масована підтримка російської армії, то бойовики не змогли б настільки потужно та успішно атакувати Дебальцевський плацдарм. Крім підтримки, підрозділи сепаратистів також отримали від росіян озброєння та екіпіровку.

Бої за Дебальцеве стали другим після Іловайська масштабним випадком зіткнення українських сил безпосередньо із російською армією у війні на Донбасі.

31 січня українські військові втратили Вуглегірськ, а за кілька днів – село Логвинове, біля якого проходила траса з Дебальцевого на Артемівськ. Після того, як відбити Логвинове не вдалося, почалася підготовка до відступу. Який суттєво затягувався через переговори у Мінську.

Бої були важки і часом нагадували кадри із військових блокбастерів.

Микола Анацький, який тоді у складі батальйону "Донбас" брав участь у боях за Дебальцево, згадує, що уже у перший бойовий виїзд туди підрозділ потрапив на справжню війну.

Більше про це у спецпроєкті Історія окупації і звільнення Донбасу: розповідь добровольця

"Заїхали на блокпост "Хрест" в Дебальцевому. Вивантажилися. Найперші кадри, які побачив на блокпосту – під'їжджає швидка, і тягнуть ЗСУ-шника з перебитою ногою. Горизонт весь горів. Навколо – безперервні звуки розривів снарядів, безперервні звуки бою, десь прилітає недалеко від нас. Нас завели в будівлю, де кафешка була колись. Там вікон вже не було, замість них отвори позабивали чи то металевими, чи то пластиковими листами. Перекусили смаженими пельменями зі згущеним молоком", – каже боєць.

Ми тоді добу майже не спали, приїхали й попадали на підлогу, хто де. Товариш один, з позивним "Попс", впав, де стояв і заснув моментально. Я повалявся і зрозумів, що не можу заснути - адреналін в крові, серцебиття та пульс такий потужний. На вулиці постійно йдуть прильоти, кожну секунду буквально. От не було такого, щоб хоч три секунди тиша була. Ми відразу приїхали в таке місце, де рух був жорсткий. Я собі бій трошки не так уявляв. Дивився різні фільми про війну, в ігри грав... Війна в реальності виявилася іншою - бруд, піт, кров, трупи. Зовсім не кіношна,
– згадує він.

З 13 по 15 лютого розпочалась найзапекліша фаза боїв.

"Чесно, я такої артилерії не бачив ні в аеропорту, ні в полях, коли аеропорт знищували. І ти не те, що спати не міг, ти нічого не міг, ти два дні звикав до безпощадних артилерійських розривів всю ніч. Там летіло зі всіх сторін. Найстрашніше було тим людям, які перебували безпосередньо в Дебальцевому… В мене було таке враження, що всі чекали 15 лютого, щоб не відвозити зі собою БК, всі хотіли його відстріляти. Бо таких розривів я не бачив", – згадує десантник Іван Трембовецький.

Більше про це Артилерія могла знищити нас як м'ясо: військовий розповів страшну правду про Дебальцеве

Відступ із Дебальцевого

Коли на переговорах у Мінську сторони підписали новий пакет домовленостей, що передбачав повне перемир'я з 15 лютого, воно протрималося 8 хвилин.

Командир танка Роман Марінов, який брав участь у боях у складі 30-ї окремої механізованої бригади, називає той період "Китайський Новий рік на горизонті". Тому що обстріли були весь час. На деяких постах відстань між мінами – 3 секунди.

Тоді як раз оголосили чергове перемир'я. І вийшло так, що перемир'я було всюди, крім Дебальцеве - всю артилерію звезли туди, щоб нас "провчити". Ми коли виходили, у мене на танку жодного цілого бака не залишилося, все повідривало,
– згадує танкіст.

"Ось там ми й зустрілися з російської "72-й", популялись. У мене ще гармата не працювала, після першого пострілу обірвало на пастці троси, мене поранило, паралізувало пів руки, не міг дістати ручну пастку, щоб підняти. Навідник був прикордонником, він про такі приколи не знав, довелося обходитися кулеметом. Але нічого, ми їх відмутузили", – додає він.

Більше спогадів тут Командир танку: контужений – це знак якості

Відхід українських підрозділів, які утримували Дебальцевський плацдарм, розпочався в ніч із 17-го на 18 лютого. За версією Генерального штабу ЗСУ, його утримували так довго, аби зірвати плани бойовиків із захоплення Бахмута, Краматорська і подальший рух у напрямку Харкова.

Танкіст Марінов зізнається, що вихід з Дебальцевого став найважчим досвідом за весь його бойовий досвід.

Складніше не було ніде. Я тоді перший раз в танку, коли треба було діяти, не міг нічого зробити – так багато наших пацанів було, що якби я стрельнув з будь-якого виду зброї, з будь-якого загинув би хтось зі своїх. Я тоді просто уперся головою в люк і магазини свої автоматні викидав, щоб пацани заряджалися, і їм було чим стріляти. Вилізти теж не міг, тому що на люку людини дві сиділи, я його навіть піднімав через силу,
– розповідає Роман.

Одним з ключових спогадів учасників також стали проблеми зі зв’язком, які виникли у деяких підрозділах. Місцями відсутність зв’язку зі штабом провокувала паніку. Через це, як згадує Трембовецький, йому та його підрозділу довелось самостійно вказувати людям шлях виходу, аби вони бачили куди іти.

"Ми втекли, взяли прапор і побігли по полях, щоб вони зрозуміли, що ми свої. Ми всім привертали увагу, щоб вони виїхали… Також почався артобстріл, і ми по цих полях бігали, витягували поранених, була паніка. Ми зупинили одного пацана запитали, де командир, щоб йому розповісти куди, що, навіщо і що робиться. Сказав, що немає його. Він не загинув, просто вчора пішов", – каже він.

Важливо СБУ повідомила про підозру заступнику міністра Росії через бої під Дебальцевим та Іловайськом

Також додає, що не може сказати, що Дебальцеве це був котел – вийти основним українським силам все ж вдалось. "Просто люди повинні розуміти, що Дебальцеве – це був напівострів на лінії фронту. Тут або нам потрібно було наступати й рівняти лінію фронту по Дебальцевому, або треба було з Дебальцевого йти й рівняти перед ним. Як на мене, напевне, правильно було на той період відійти", - додає військовий.

Дивіться сюжет 24 каналу: