Специфічність російської літератури
Мені теж в той час сподобались два твори Булгакова "Майстер і Маргарита" і "Собаче серце" (в решті його творів антиукраїнськість реально ранила). Посеред решти депресивних Достоєвського, Купріна, Горького та інших Шолохових здавались чимось геніальним.
Читайте також Що не так з покараннями за злочини проти людяності
Захоплення цими двома творами Булгакова існувало рівно доти, поки після падіння совка я не відкрила для себе цілий всесвіт заборонених раніше або знищених українських творів та ще більший всесвіт світової літератури, якої нас позбавляли в Радянському Союзі.
Хоча скажу чесно, знайти українську літературу для себе і дітей було ще те випробування у вже незалежній Україні. Низький уклін всім видавництвам, які видають українське й українською.
Коли я здобувала магістерський ступінь в Індіанському університеті у США, який не тільки з публічних фінансів у топ американських вишів, але й має величезні програми з мистецтва, зокрема літератури й в тому числі російської. Тоді я ще раз переконалась в тому, що російська література – взагалі дуже специфічна і має невелике місце у світовій літературі.
Якщо виокремити те, що вони присвоїли в українців та інших поневолених народів, то взагалі все, що вони настворювали від Пушкіна до зараз – досить сумна картина. Водночас фінансування на російські студії російськими олігархами й прямо Росією через всілякі програми були настільки щедрим, що досі в університетах США масштабно мучать себе "Війною і миром" та Онєгіним, хоча нічого нового ні тоді, ні зараз Росія творчому світу не може запропонувати.
Не заборона, а деколонізація
Ну а тепер про рішення Українського інституту національної пам'яті. Класифікація Булгакова – це не заборона, а важлива частина деколонізації через припинення глорифікації й витрачання коштів платників податків на глорифікацію українофоба, трішки плагіатора і зрештою досить посереднього письменника (якщо почитати трішки більше ніж радянський список літератури).
Цікаво У лідери серед найбільших втрат ворога вибивається нова республіка
Але це ніяк не забороняє "булгаковцям" його читати чи за власний кошт у власних приміщеннях організовувати всілякі російські літературні вечори. Але рішення про кваліфікацію – правильне.
Міф про "велику російську культуру" – це один з найсильніших антиукраїнських інструментів в США і на Заході в цілому. Він досі щедро фінансується і є складовою міфу про "велику і непереможну Росію" з загадковою терористичною душею.
Цей міф є дуже небезпечним і саме він лежить в основі багатьох страхів та нерішучості, з якими ми боремося особливо останні роки. Ми з командою всі 3 роки моєї каденції на посаді посла активно займаємося деколонізацією освіти й культури, підтримкою українських студій та розвінчуванням російських міфів (навіть коли ховаються під євразійськими чи європейськими). Зараз ми активізуємося в цьому напрямку ще більше.
А не як посол, а як просто громадянка України й багаторічний платник податків я категорично заперечую проти витрачання навіть копійки з моїх податків на музеї Булгакових і друки шкільних підручників з його творами. В решті ж – у нас демократія. Тим, що хочуть купувати далі й читати російські твори, – нічого і ніхто не забороняє це робити.