Історія навколо OnlyFans давно перестала бути історією лише про контент для дорослих. Сьогодні це про те, як українська держава одночасно переслідує, оподатковує, шантажує та фактично використовує правову невизначеність як інструмент управління цілою індустрією. Історія про те, як право перестає бути правом і перетворюється на механізм вибіркового тиску. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
До теми OnlyFans годує бюджет: українські моделі заплатили понад 70 мільйонів гривень податків
Правовий абсурд чи державна політика?
Україна сьогодні перебуває в унікальній ситуації.
- Держава одночасно вимагає від моделей OnlyFans декларувати доходи та сплачувати податки;
- відкриває кримінальні провадження за статтею 301 Кримінального кодексу.
- через міжнародний обмін інформацією отримує дані про доходи українських моделей від британської компанії Fenix International Ltd.
- а деякі правоохоронці, як виявило слідство, роками отримують хабарі за "прикриття" діяльності офісів, які займаються виробництвом та поширенням контенту відвертого характеру.
І вся ця конструкція дивним чином продовжує існувати одночасно.
Спробуйте пояснити іноземному інвестору або європейському податковому консультанту українську логіку. Людина створює контент – держава визнає цей контент злочином. Але при цьому вимагає сплатити з нього податки. А після цього відкриває кримінальне провадження саме на підставі того, що людина добровільно задекларувала дохід.
У будь-якій правовій державі таку конструкцію назвали б правовим абсурдом. В Україні це називається державною політикою.
Податки і OnlyFans
За офіційною інформацією ДПС, доходи українських моделей на платформі лише за 2023 рік перевищили 130 мільйонів доларів. При цьому сама держава визнає, що значна частина доходів не декларується.
І причина очевидна. Важко переконувати людину добровільно подавати податкову декларацію, якщо ця декларація потенційно може стати доказом у кримінальному провадженні проти неї.
Фактично модель сьогодні опиняється перед вибором без хорошого виходу. Не декларувати доходи та ризикувати податковими донарахуваннями. Або декларувати доходи та ризикувати кримінальним переслідуванням.
Держава свідомо створила ситуацію, в якій виконання одного закону може означати порушення іншого. Але ще більш небезпечні процеси відбуваються у податкових спорах.
Справи моделей платформи для дорослих стали своєрідним полігоном для тестування нових стандартів доказування. І ці стандарти викликають дедалі більше запитань. Податкова служба отримує від компетентного органу Великої Британії інформацію про доходи українських громадян від Fenix International Ltd. Після цього запускається механізм донарахування податків. На перший погляд, усе видається логічно.
Міжнародний обмін інформацією працює.
Податкові органи співпрацюють.
Порушники мають відповідати.
Але якщо відкрити судові рішення, картина стає набагато складнішою. У багатьох справах податкова фактично не встановлює, ким саме були отримані кошти.
Не встановлює, на які рахунки вони були виведені.
Не встановлює дату фактичного отримання доходу.
Не встановлює, чи були кошти отримані у фіатній валюті, чи в криптоактивах.
Не встановлює, чи працювала модель самостійно, чи через агентів.
Не встановлює, чи існували договори передачі прав на контент.
Не встановлює, хто був фактичним отримувачем виплат.
Натомість застосовується максимально спрощений підхід: є інформація від іноземного органу; є особа, зазначена як creator; є сума доходу. Отже, є податкове зобов'язання. І далі вже сам платник повинен доводити протилежне.
Ми спостерігаємо поступове зміщення тягаря доказування від держави до громадянина. Саме це є найбільш небезпечним наслідком цієї історії. Тому що завтра аналогічний підхід може бути застосований до криптовалют. Післязавтра – до продавців на Amazon або Etsy. Потім – до авторів мобільних застосунків в App Store та Google Play.
OnlyFans став лише першим майданчиком, де держава відпрацьовує нову модель податкового контролю.
Тривожна судова практика
У справі №600/1472/25-а Чернівецький окружний адміністративний суд, аналізуючи питання належності платформи OnlyFans компанії Fenix International Ltd, прямо послався на інформацію з української та англійської версій Вікіпедії як джерело для встановлення відповідних обставин.
Проблема тут не в тому, що Вікіпедія обов'язково містить неправдиву інформацію. Проблема в іншому. Коли держава донараховує податки на сотні тисяч або навіть мільйони гривень, ключові факти повинні підтверджуватися належними доказами: корпоративними документами, інформацією з офіційних реєстрів, відповідями компетентних органів, первинними документами. А не енциклопедією, яку може редагувати будь-який користувач інтернету.
Складається враження, що держава прагне максимально спростити процес доказування для себе і максимально ускладнити його для платника.
Особливо показовим є те, що податкова практично не аналізує природу доходу моделей – що саме оподатковується? Послуги? Авторський контент? Ліцензія на використання контенту? Дохід?
У більшості спорів ці питання просто залишаються без відповіді. Податковий орган не досліджує економічну суть операцій. Не аналізує договірну структуру. Не встановлює фактичного отримувача доходу. Не оцінює роль агентів та менеджерів. Не перевіряє наявність підприємницької діяльності. Його цікавить лише фінальна цифра.
І це виглядає особливо дивно для держави, яка декларує рух до стандартів ОЕСР та Європейського Союзу.
Законопроєкт як екзамен для держави на чесність
Але найбільшою проблемою залишається навіть не податкова практика, а державне лицемірство. Українська влада роками розповідає про необхідність цифрової економіки. Про підтримку креативних індустрій, розвиток експорту послуг, свободу підприємництва і європейські цінності.
Але коли мова заходить про тисячі жінок, які створюють цифровий контент і мають валютний виторг, держава раптом починає поводитися так, ніби на дворі не 2026 рік, а середина минулого століття. У результаті замість легалізації ринку та наповнення бюджету ми отримуємо відтік людей.
Моделі переїжджають до Польщі, Чехії, Кіпру, Португалії, Іспанії та США. Вони стають податковими резидентами інших держав. Відкривають рахунки в інших банках, купують нерухомість в інших країнах, створюють бізнес в інших юрисдикціях, народжують дітей там. Сплачують податки там. І будують своє майбутнє там.
Україна ж отримує чергову ілюзію моральної перемоги. Тому голосування щодо декриміналізації – це не про порнографію. Це голосування про те, чи здатна держава поводитися послідовно. Чи здатна вона відрізняти злочин від особистого вибору повнолітньої людини, чи готова відмовитися від системи подвійних стандартів, замінити корупційні ризики прозорими правилами?
Чи готова вона визнати очевидне: якщо держава бере податок з діяльності, вона повинна визначитися, чи вважає цю діяльність законною? Бо неможливо одночасно вимагати податкову декларацію і погрожувати в'язницею за те саме джерело доходу.
Проблема України – не контент для дорослих. Проблема України – дорослі, які продовжують керувати державою за правилами подвійної моралі та подвійних стандартів.