Чи сприятиме судове провадження проти Росії поверненню дітей, яких росіяни вкрали з Криму 11 років тому, – читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Зауважте Вишивання хрестиком замість реального життя: що не так зі шкільним предметом технології
Депортували без жодного покарання
У листопаді 2014 року в окупований Крим прибув "потяг надії" з 9 російськими родинами. Усі вони за підтримки російської влади та пропагандистських медіа мали намір обрати собі українських дітей для усиновлення або встановлення опіки. Під прицілом опинилися маленькі українці віком від 1 до 10 років.
Попри те що діти перебували в закладах інституційного догляду, частина з них мала біологічні родини, а деякі проживали з бабусями.
На початку 2015 року процеси насильницького передання в російські родини щонайменше 10 дітей із Сімферополя та Севастополя завершилися. Маленькі українці опинилися в Республіці Адигея, Москві, Бєлгороді, Краснодарському краї, де залишаються досі.
"Потяг надії" приїжджав на окупований півострів неодноразово. За ним також слідували інші російські ініціативи, як, наприклад, "Летимо по дитину". Випадки передання дітей з окупованого Криму в сім'ї на території Росії фіксувалися і у 2017 році. Надалі вони ставали менш публічними. Як російських дітей маленьких українців вносили до Федерального банку даних про дітей без батьківського піклування. Це уможливлювало їх усиновлення у звичайному для росіян порядку.
Ще до початку повномасштабного вторгнення, за оцінками Московського механізму ОБСЄ, близько 1000 кримських сиріт могли бути депортовані в Росію. Ці процеси продовжилися й після 24 лютого 2022 року.
Депортація маленьких українців із Криму не викликала належної реакції з боку міжнародної спільноти. Доки українські органи влади проводили розслідування, Міжнародний кримінальний суд не згадував про ці факти навіть у проміжних звітах. На винних осіб не накладалися санкції.
Безкарність дала змогу росіянам думати, що депортацію близько 20 тисяч дітей після початку повномасштабного вторгнення теж "не помітять".
Справа в Європейському суді з прав людини
14 січня 2023 року в ЄСПЛ було подано заяву від імені законних представників 10 дітей віком 12 – 16 років. Заява стосувалася свавільної зміни громадянства, усиновлення, позбавлення ідентичності, порушення права на повагу до особистого життя, а також права на свободу та особисту недоторканність.
Постраждалі діти станом на початок окупації перебували в закладах інституційного догляду в Криму. Росія відмовилася передати їх та інших маленьких українців на підконтрольну Україні територію. Натомість вона почала стимулювати процеси насильницького передання дітей у російські родини.
8 лютого 2023 року представники заявників звернулися до Суду з клопотанням про тимчасові заходи, зазначаючи, що існує реальна загроза усиновлення дітей, що матиме невідворотні наслідки. У зв'язку з тим, що ЄСПЛ припинив мати юрисдикцію щодо Росії після 16 вересня 2022 року, 14 лютого 2023 року клопотання було відхилене. Водночас Суд ухвалив надати справі пріоритет, забезпечити анонімність заявників та конфіденційність провадження.
25 березня 2025 року Росію офіційно повідомили про подану заяву разом із запитаннями від Суду. До 31 липня уряд держави-агресора має відповісти на такі запитання.
- Чи має право Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) представляти дітей у цій справі?
- Чи виконала вона вимоги прийнятності?
- Де нині перебувають діти й чи були вони усиновлені?
- Чи було дітей позбавлено свободи через їхнє перебування в закладах інституційного догляду після окупації Криму?
- Чи було порушено статтю 8 Конвенції внаслідок нав'язування російського громадянства, ймовірного усиновлення та впливу цих дій на ідентичність українських дітей?
Що стосується місця перебування дітей та їхнього можливого усиновлення Росія має надати підтверджувальні документи.
Чого очікувати від ЄСПЛ та чи поверне Росія дітей
Протягом трьох тижнів Росія має повідомити Суду, чи планує вона взагалі відповідати на зазначені питання. Втім, після її витурення з Ради Європи держава-агресор не співпрацює з ЄСПЛ і не вважає його рішення обов'язковими для себе.
Самоусунення Росії від подальшої участі в розгляді справи не впливає на такий розгляд. Водночас, попри всю очевидність порушення Конвенції, можуть виникнути певні "технічні проблеми", які не дають змогу здобути бажане рішення про вину Росії. Найбільшим викликом стане доказування:
- права УГСПЛ представляти дітей (відповідні повноваження не були підтверджені національними органами влади, а враховуючи найкращі інтереси дітей та тривале перебування в російських родинах, можуть бути визначені ЄСПЛ не на користь такого представництва);
- усиновлення (має бути доказаним не лише через акт видалення дітей з Федерального банку даних, але й рішеннями органів влади Росії, які отримати надзвичайно важко).
Якщо ЄСПЛ встановить відсутність права УГСПЛ представляти дітей, висновку про те, чи порушила Росія Конвенцію, не буде.
Повернення дітей, викрадених з Криму після окупації, є окремим викликом. У цій сфері тісно переплітаються юридичні та гуманітарні аспекти, і свій вплив має тривале перебування дітей під контролем агресора. На відміну від процесів на рівні МКС, які загрожують російським високопосадовцям особисто, рішення ЄСПЛ стосуватиметься Росії як держави.
Чи буде здатним таке рішення змінити позицію Росії щодо невиправданої затримки репатріації дітей – відкрите питання. Водночас висновок про те, що Росія порушила права українських дітей, депортуючи їх, нав'язуючи власне громадянство й ідентичність та насильницьки передаючи в російські родини, важко переоцінити. Це буде ще одна перемога у війні за справедливість та запобігання повторенню таких порушень у майбутньому.