Оперета "Весілля в Малинівці" – крадена. Російська народна пісня "Вот кто-то с горочки спустился" – крадена. Навіть сталінський рупор "Вставай страна огромная" теж поцуплена в наших вояків.

Цікаво Росія не є спадкоємцем Київської Русі: яскраві докази та шокуючі пояснення істориків

Доктор філологічних наук Ярослав Гарасим називає цей процес духовним рейдерством. Бо, фактично, вони захопили в такий абсолютно нецивілізований спосіб і видають це за своє.

Почнімо з класики. XVIII століття – у Європі гримлять імена Моцарта, Гайдна, а у нас, українців, здається, повна тиша і жодного композитора. Принаймні у цьому нас переконували московити. Насправді ні, ми мали класиків світового рівня – Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Артем Ведель. Але їх, за винятком хіба Веделя, просто взяли і привласнили наші сусіди. Вони й нині біля цих прізвищ пишуть "російський композитор".

У XVII – XVIII століттях царський двір стягував до себе кращі уми і музичні таланти, з-поміж них було чимало українців. Скажімо, до придворної капели набирали хористів і композиторів із Глухівської співочої школи.

Фактично від Переяславської Ради, з середини XVII століття, ці сили і з освіти, і в науці, і в духовній сфері – абсолютно всі напрямки людської діяльності, які стосуються сфери духу, вони тут зазнали духовного рейдерства,
– пояснив Гарасим.

Так от, про Максима Березовського, якого росіяни вперто називають своїм. Науковці розбивають цю брехню і переконують: він наш, адже походив із Глухова, з козацької родини. Як розповіла професорка мистецтвознавства Любов Кияновська, його батьки взагалі походили навіть з західної України, з західних областей з-під Самбора.

Однак згодом через різні суспільно-політичні процеси, вони масово виїжджали на Схід, до Глухова, бо там була гетьманська столиця. І так там опинився батько Березовського. Тобто його походження не викликає сумніву: генетично він був українцем. Другий аргумент: його дитинство минало в Україні, а вчився у Глухівській співочій школі. Його рідною мовою була українська і середовище, в якому він зростав у свої перші роки, було також українське.

Те, що його в 9 років забрали в Росію, то був цей процес, який сьогодні називається "відтік мізків". Митрополія з провінцій забирала талановитих людей до себе, концентрувала і творила свою наукову, освітню і культурну спільноту.

максим березовський
Максим Березовський – український композитор / Фото з архіву "День"

Завдяки гарному голосу Березовський став у Петербурзі солістом придворної капели. У Петербурзі він знайшов собі оточення таких самих вихідців з України і це теж аргумент на користь його походження.

Коли він приїхав у Петербург, його вчителем був Марко Полторацький, так само українець. І 90%, якщо не всі 100%, придворної півчої капели у XVIII та ще й в XIX столітті вони всі походили з України. Українці мають дуже багаті розкішні голоси, крім того, вони були більш інтелігентні.

Максима Березовського царський уряд послав вчитися до Італії і там на нього чекав неймовірний злет. Він майже одночасно із Моцартом навчався в Болонській академії. Написав і поставив на італійській сцені свою єдину оперу "Демофонт", яка стала першою в історії оперою українського композитора.

Дійсно називали "українським Моцартом". Березовський вчився у того самого Падре Мартіні, у якого потім вчився Моцарт, при тому Березовський був його улюбленим учнем,
– підкреслила Кияновська.

Падре Мартіні дуже хотів, щоб він залишився в Болоньї як його асистент. Однак оскільки він мав стипендію від Російської імперії, його стягнули назад. Березовський був змушений повернутися у Петербург, але там його чекав "холодний душ". Українцеві створили нестерпні умови: роботи не давали, через що він жив у злиднях.

Він думав, що Потьомкін створять йому умови, що в Катеринославі він зможе заснувати музичну академію. Очевидно, це були оті потьомкінські села. Перевага надавалася італійцям і німцям, він був на другому плані.

У цих злиднях за загадкових обставин Березовський помер усього в 31 рік. І навіть його смерть оповили брехнею. Офіційна версія – самогубство, яке нині викликає великі сумніви. Його смерть дотепер залишається неймовірно загадковою. Багато російських дослідників говорять, що не було ніякого самогубства, що він, мовляв, помер просто від тифу.

Читайте також Що вам брехали про козаків: найпопулярніші російські фейки легко спростувати

Марія Кузьма, американська дослідниця його творчості, говорить про те, що самогубство було здійснено тим чином, що він перерізав собі бритвою горло. Крім того, не на користь самогубства говорить той факт, що його друг Яків Тимченко мав право його поховати за християнським звичаєм. Самогубців так не ховали.

Ще страшнішу долю підготували для його творів: рукописи було знищено. А самого Березовського московити охрестили засновником класичного типу російського хорового концерту. Він писав, здебільшого, духовну музику. Водночас у нього є опера, симфонія. Але комусь хотілося принизити його здобутки, тому запустили фейк, начебто його царина – тільки духовна музика.

За такою ж схемою росіяни привласнили ще одного українського композитора тієї ж епохи – Дмитра Бортнянського. Як зауважила Кияновська, найважливішим знаком українськості є музика Березовського. Вона ґрунтується на інтонаціях української пісенності.

Музика Березовського і особливо Бортнянського в російській культурі не мала послідовників, вона там була окремим явищем, які покоління пізніших російських національних композиторів відкинули геть,
– додала вона.

Музика церковна Бортнянського і Березовського не виконується на службах в Росії. Але натомість вона дуже широко виконується в Україні. Відстояти своїх нині справді важливо і це не якась наша примха, а частина війни за націю.

Чому це так важливо?

Як пояснила Кияновська, якщо національна культура має глибоке підґрунтя різних стилів, а передусім, ранньомодерної доби: бароко і класицизму, тоді це є повноцінна і дійсно дуже потужна європейська культура.

Якщо ж вона починається тільки так, як дозволило імперське мислення із середини ХІХ століття, тоді дійсно це культура другого ряду. Тому це принципова справа – відстояти приналежність таких велетнів, як Березовський, Бортнянський і решта, до українського духовного простору.

За радянських часів на голубому екрані крутили фільм "Весілля в Малинівці". Це про те, як на півдні України доблесні червоні виганяють підлих посіпак білогвардійців. Звідусіль гриміло, що фільм знято за однойменною оперетою росіянина Бориса Александрова, яку він начебто написав у 1930-х роках. Насправді її композитор – українець Олексій Рябов.

Ця історія фантастична. І вона дійсно свідчить, що потреба красти чужу музику якась непереборна у деяких представників російської культури,
– розповіла професорка.

Український композитор Олексій Рябов мав нещастя стати неблагонадійним для "Великої родіни", бо працював із опальним режисером Лесем Курбасом. Він починав свою кар'єру в Харкові і як театральний композитор остаточно сформувався у театрі Леся Курбаса. Він був музикантом, диригентом і композитором його театру. Друга справа, яка з Рябова зробила не зовсім надійною особою у радянському соціумі, він був зятем Кропивницького.

Леся Курбаса як ворога радянського народу арештували у 1933 році, а за кілька років розстріляли разом з сотнями інших українських інтелігентів. Рябова наразі не чіпали. Рябов на той час встиг написати кілька оперет на сюжети Гоголя "Сорочинський ярмарок", "Майська ніч". І за це, тобто за видатного "російського" класика Миколу Гоголя, Олексія Рябова не посміли зачепити.

Була потреба, особливо в 1934 році, коли почалися страшні репресії, щоби написати справжню революційну оперету і він взяв такого лібретиста, який походив з Гуляйполя, тобто всю ситуацію з Нестором Махном він бачив на власні очі. Леонід Юхвід написав лібрето, Рябов написав музику в цілком українському дусі.

лесь курбас
Оточення Леся Курбаса вбили / Фото з архіву Бібліотеки Уманського НУС

Цю оперету "Весілля в Малинівці" вперше поставили у Харківському театрі музичної комедії. Після прем'єри вистава мала такий шалений успіх, що її слава докотилася аж до Білокам'яної. Що трапилося далі, науковці реконструювали за документами.

Викликали в Москву і Юхвіда, і Рябова і сказали, що вони повинні передати свій твір товаришам з Москви, які перероблять їх, щоб вони не були такі українські. І що музику напише молодий талановитий композитор Алєксандров.

До теми Московія нав'язувала "великорусский язык": російська влада намагається знищити українську мову

Він був сином улюбленого композитора Сталіна, автора відомої пісні "Священна війна", яку мало хто знає, що Александров-старший так само переписав з української повстанської пісні. Тобто звичка красти чужу музику була для них цілком природною.

Александров-молодший, як і наказала партія, взяв музику українця Рябова. Але навіщо напружуватися і переписувати, якщо можна просто підписати власним прізвищем. Текст переклали російською, так трошки ніби "підчистили від тих надто українських акцентів".

Але оскільки Александров-молодший не особливо вирізнявся музично-театральним талантом, він просто "передер" цю музику. Всі центральні сцени, хори, пісні фактично були написані Рябовим. Олексій Рябов важко пережив цю крадіжку. Згодом за оперетою зняли фільм
"Весіллям в Малинівці" і назавжди поставили клеймо "російський спадок".

Факти говорять самі за себе, що з нашої культури музичної тягли все, що вдалося,
– додала Кияновська.

Окремий пласт, де рясно поживилися московити, – це українські романси і народні пісні. Часом передирали мелодію, а текст писали свій, а часом копіювали і музику, і слова, лише перекладали на загальнодоступний. У такий спосіб отримували "російські" народні пісні, або із конкретним автором, фейковим, звісно ж.

Річ у тому, що автентична російська музика, автентичний російськй фольклор, він не є європейського штибу й формувався зовсім інакше. І їхні народні автентичні пісні, ті, які є справді архетипові для них, є поміж сходом і заходом. Вони мають іншу мелодичну структуру, інше фразування. Романсовий характер їм аж ніяк не притаманний.

Ми уже згадували улюблений марш Сталіна "Священна війна". Цей неофіційний гімн совєтів довгі роки ричав щоранку із всесоюзних брехунців. Основна і текстова частина, і якщо ми говоримо про мелодію, то мелодія на 90% – це є мелодія української пісні, яка виникла ще в період Першої світової війни, в такому стрілецько-УНРівському середовищі.

йосип сталін
Йосип Сталін / Фото з архіву Вікіпедії

Її зафіксовали вперше в спогадах Юрка Степового – це учасник національно-визвольних змагань того часу, який у Мюнхені в 1947 році опублікував ці спогади під назвою "У херсонських степах" і там подається опис і текст "Повстань, повстань народе мій". Тобто до створення пісні радянський композитор Александров і поет Лебедєв-Кумач мали якнайменший стосунок.

Під впливом цієї української стрілецько-УНРівської пісні такий німецького походження вчитель з Чернігівщини Олександр Боде написав пісню "Вставай страна огромная с немецкой силой темною, с тевтонскою ордой", зрозуміло, фашистської тоді ще не було. Він надіслав цю пісню Алексанрову, почути якісь рекомендації, чи вона добра, як пояснив Гарасим.

Читайте більше Мова чи "нарєчіє": докази того, що українська не є діалектом російської

Однак так сталося, що до 1941 року автор не дожив. Він помер в 1939 році. Звісно, слова підчесали під комуністичну боротьбу з клятими фашистами і пустили в народ. Етнопсихологи прирівнюють український текст і російський, кажуть, є велика різниця в ментальності.

Під впливом цієї української стрілецько-УНРівської пісні такий німецького походження вчитель з Чернігівщини Олександр Боде написав пісню "Вставай страна огромная с немецкой силой темною, с тевтонскою ордой". Зрозуміло, фашистської тоді ще не було. Він надіслав цю пісню Алексанрову, щоб почути якісь рекомендації, чи вона добра, чи вона не добра. ну але так сталося, що до 1941 року автор не дожив. Він помер в 1939, а в 1941 році вийшла ніби за два дні отакі талановиті радянські митці, от якщо родіна скажет надо - єсть атвєтіт советскій народ і ось вони за помахом чарівної палички творять таку пісню.

В українському тексті звертання до народу, тобто до дієвої сили: "повстань, повстань, народе мій". В російському: "вставай страна громная" – до території. Оце постійне звернення до території – це нехтування, антигуманізм – характерний московській ментальності він і тут присутній. Пригадаймо "широка страна моя огромная" і так далі. Все зводиться до території і до її розширення.

При пошуку істини найважливіший є час першої фіксації пісні у надрукованих збірниках. І ось яскравий приклад. В українців є така народна і давня пісня "Ой що ж то за шум учинився, що комарик та й на мусі оженився". Перша її фіксація – це зі збірки Леоніда Ягольницького 1719 рік і це була рефлекція, дуже багато в той час в західноєвропейському фольклорному процесі утворилося таких текстів, де людські стосунки передавалися через стосунки птахів, тварин.

Варте уваги Розбійники, шляхта чи бідні селяни: звідки насправді з'явились козаки та чим вони займались

Схема сюжету прийшла до нас із Західної Європи, але утворився дуже унікальний варіант український і відповідно мелодія цілком вже українська. І не те, щоб цей "комарик" у нас погано лежав, але комуністи таки поцупили музику і на світ Божий з'явилася "Как родная меня мать провожала". Але роки фіксації не дозволять збрехати.

"У 1918 році Дємьян Бєдний бере цю популярну мелодію, пише текст "Как родная меня мать провожала" і накладає його на нашу мелодію. Цей текст теж свою роль зіграв. Він був популярним, хоча там такі драстичні є заклики в більшовицькій стилістиці", – розповів Гарасим.

Мелодія пісні "Вот кто-то с горочки спустился" цілком така ж, як в українському романсі "В саду осіннім айстри білі", лише текст інший: у нас – про нещасливе дівоче кохання, у Росії – про колгоспну любов. Пісню начебто вперше записав композитор Валєнтін Лєвашов у 1952 році в Алтайському краї. У нас же романс "В саду осіннім айстри білі" опублікували на 9 років пізніше, але є нюанс.

Рекомендуємо Наскільки насправді відрізняються культура та ментальність українців і росіян: яскраві приклади

Вона вперше з'явилася в 1961 році. Леопольд Ященко опублікував українські романси і там він опублікував цю пісню. І якщо подивитися у примітки, то він подає, що він вперше почув від студенток київського університету і пише прізвища цих студенток. Одна з них ще досі жива і я сконтактувався з нею.

Я не зміг дізнатися "звідки" дівчата співали. Але це були 1950-ті роки. 1954 рік певно, ну відповідно, якщо пісня вже передавалася у такий спосіб чисто фольклорний, то час її виникнення треба відсувати щонайменше на років 30 – 40 наперед,
– пояснив Гарасим.

Ось ще одна крадіжка. Російська пісня "Любо, братцы, любо" вперше зазвучала 1942 року у фільмі "Олександр Пархоменко". Тоді сказали, що це "казацкая пєсня". Насправді це українська козацька "Любо, братці, любо", ймовірно, із XVIII століття. Маркером автентичності тут є цей персонаж отаман – він не характерний для москвинської ментальності.