Наші "дорогі сусідоньки" як на конвеєрі вигадували побрехеньками про те, що українська мова неповноцінна, селянська, чи витворена австрійцями. Головна мантра – українська це лише діалект російської.

Цікаво Українці та росіяни – не брати: вчені спростовують найпоширеніші вигадки про "один народ"

"Міф про "спільну колиску". Чомусь говорили, що старшим братом є російський народ. Якщо підійти дуже строго до визначення, то ми побачимо, що ним буде таки не російський, а український народ", – наголосила філологиня Уляна Добосевич.

Колись населення частини Євразії розмовляло єдиною праіндоєвропейською мовою. Це було від VI до III тисячоліття до нашої ери. Далі вона розпалася на різні групи. З них походять мови, які заполонили усі континенти. Слов'янські племена виділилися в окрему мовну групу – вона розмовляла праслов'янською, а згодом і поділилася на різні мови.

Початок джерел формування нових мовних традицій дослідники пов'язують з добою розселення слов'ян,
– пояснив кандидат історичних наук Василь Кметь.

Начебто існував якийсь міфічний "дрєвнєрускій язик", з якого потім утворилася 3 мови:

  • російська;
  • білоруська;
  • українська.

Насправді ж, такі тези не підтверджуються дослідженнями жодного з фахівців, які вивчають ці процеси. Якщо ж і існувала ця мовна єдність, то вона б могла бути хіба що під впливом і домінантою мови української.

Уявіть собі Київську Русь. Простий люд розмовляє народною мовою – її називають давньоукраїнською або давньоруською. Втім, у кінці IX століття болгарські проповідники з Греції – Кирило і Мефодій – створили слов'янський алфавіт та старослов'янську чи церковнослов'янську мову на основі староболгарської. Вона подарувала всім слов'янам, які користуються кирилицею, цей спосіб писання.

Ця штучно створена старослов'янська стала офіційною мовою діловодства у Київській Русі. Вона таки була потрібною, бо різні частини цієї імперії мали свої діалекти. Люди продовжували розмовляти своєю мовою, а офіційною стала щойно створена старослов'янська.

Філологиня Добосевич не може сказати, що між церковнослов'янською і народнорозмовною мовою була прірва. Перша – це теж мова прастарослов'янського кореня.

Розмовна давньоруська мова, зрозуміло, була давнішою за старослов'янську Кирила і Мефодія. Вона розвивалася природно, без вказівок зверху. Нині ми знаємо про неї завдяки Берестяним грамотам. Саме там знаходять унікальні риси, притаманні українській мови.

Там дуже часто вжиті імена людей у кличному відмінку, що важливо, бо це така специфічна і самобутня ознака української мови,
– пояснила Добосевич.

В офіційні тексти Русі старослов'янською мовою з часом теж почали домішувати місцеві риси народної, давньоруської.

Читайте також Наскільки насправді відрізняються культура та ментальність українців і росіян: яскраві приклади

Кожен із нас хоча б раз в житті чув про "Слово о полку Ігоревім" – це героїчна поема XІI століття, пам'ятка давньоруської літератури. Отам якраз переплелися офіційна і народна мови.

У тому ж "Слові о полку..." вжито конструкцію "до Києва", таку форму з прийменником "до" має українська мова – у російській її просто не існує. Також образи й порівняння в тексті ті ж, які потім будуть в українських піснях і думах. Так висловлюються хлібороби, а не кочівники.

Що це доводить? По-перше "Слово о полку Ігоревім" – це наша пам'ятка, а по-друге, що корені української мови відчутно давніші за російські.


"Слово о полку Ігоревім" / Фото Vseosvita

Науковцям вдалося також реконструювати давньоруську мову на основі письмових джерел. Усе завдяки тому, що у пізніших текстах знайшли транскрипції латинкою вимови давньоукраїнських слів. Там ми дуже чітко бачимо і вживання г і ґ, і наше -ять

До речі, про цю давню літеру "ять" – вона з кириличної абетки й старослов'янської мови, ми можемо натрапити на неї у літописах. Росіяни її читають як "є" – хлєб, але у Київській Русі її вимовляли як "і" – хліб.

Ось у чому фокус: один і той сам текст часів Русі росіяни читали російською, а ми – українською вимовою, бо мови у нас – різні. Відтворити наш варіант допомагають також, як не дивно, помилки у давніх текстах.


Літопис Радзивілівських хронік / Фото суспільного надбання

Схоже проблем з тим, аби порозумітися зі своїми прадідами русинами, у нас би не виникло. Заради справедливості, варто визнати, що літопис чомусь нам нині хочеться прочитати насамперед російською вимовою. Та це не складно пояснити.

"Російська літературна мова базувалася на мові церковнослов'янській – звідси ця подібність. Не тому, що російська лежала в основі мови часів Київської Русі. Це навпаки російська мова як похідна від мови церковнослов'янської. А українська утворилася на базі живого розмовного мовлення", – пояснила Добосевич.

Цікаво Розбійники, шляхта чи бідні селяни: звідки насправді з'явились козаки та чим вони займались

Українська і російська розвивалися окремо

Давньоруська мова побутувала десь до середини XIV століття. Писемність була спільна, але варто пам'ятати, що українська і російська розвивалися цілком окремо одна від іншої. На цьому найдавнішому етапі формувалася мова і класичний писаний кириличний канон на етапі середньовіччя.

Сучасна українська та російська

  • Нині ми говоримо новою українською. І не варто собі уявляти її, як щось стале. Насправді вона жива, бо постійно змінюється, запозичує слова. Деякі майже зникають разом із предметами, які їх позначали, наприклад – кочерга чи коромисло. Інші з'являються услід за розвитком науки і технологій.
  • Натомість російська залишалася упродовж століть більш консервативною, вона вороже сприймала іноземні запозичення. Традиціоналізм у Московії переважав у всіх сферах: і щодо царської влади, і в церковних справах, і в мові теж.
  • Українська мова завжди була цілком природна для населення на цих землях, бо вона походить із народної. А от російській довелося розвиватися здебільшого там, де корінне населення не мало нічого спільного зі слов'янською мовою.

Мабуть, цих аргументів достатньо, аби зрозуміти, чому українці й росіяни спільні давні тексти читати могли, а от розмовляти між собою – ні. Отже, сучасна українська мова походить від народної, а російська – від мертвої церковнослов'янської. І теорія єдиної мови розбивається на дрібні друзки.