Вони скаржаться, що нічого в них нема, ходять голі-босі, їдять одну скоринку хліба на трьох і поки один стріляє – п'ятеро сидять та чекають, поки його вб'ють, аби взяти зброю. Ну й, звичайно ж – закликають терміново повернути оту зброю (одну на п'ятьох) на Київ, бо саме там окопалися путінські попихачі...
Зрозуміло, що це все – робота запарєбріка, та ще й топорна. Зрозуміло, що ці "бійці ВСУ" (саме так деякі пишуть, не ЗСУ), як спитаєш частину та ім'я командира, одразу матюкаються на "тиловую крису" та розпатякують про отакенну військову таємницю. Ну, й, зрештою, відбанюються. Але! Ще Геббельс сформулював одне з основних правил брехні: вона має бути бодай грубою та топорною, але масовою. І це напружує.
Читайте також: Настамнєти завжди такі настамнєти: воюють лише з тими, хто одкоша дати не може