Донедавна Болгарія підтримувала всі санкційні пакети ЄС проти Росії, жодного разу не виступала проти. Але після приходу до влади проросійського прем'єра Румена Радева Софія вперше пригрозила скористатися своїм правом вето.

Болгарський прем'єр вимагає виключити з нових обмежень колишнього керівника болгарської філії "Лукойлу" та патріарха Російської православної церкви. А на додачу заявляє, що не підтримує передачу зброї для України, нібито з дипломатичних міркувань.

24 канал проаналізував, які важелі має Болгарія для блокування нового пакета санкцій, чи зможе Європейський Союз вплинути на рішення Софії, і чи отримала Україна "нового Орбана" в Болгарії або ж з Радевим все ж вдасться співпрацювати.

Поведінку уряду Румена Радева допоміг прояснити наш постійний експерт – лідер Think-Tank-спільноти Resurgam Дмитро Корнієнко.

WhatsApp Якщо Telegram заблокують Не губіть 24 Канал – підписуйтеся на нас у WhatsApp Додати

Читайте також Захищають патріарха Кирила: Болгарія блокуватиме 21–й пакет санкцій ЄС проти Росії

Перш за все, варто відзначити, що санкції не заблоковані повністю (і це головне). Болгарія поки лише запросила внести туди правки. Офіційно Румен Радев пояснює своє рішення захистом болгарської економіки. І дійсно, певні підстави для занепокоєння у нього є.

Адже за прогнозом Єврокомісії, інфляція в Болгарії цього року може сягнути 4,2%, а у річному вимірі цей показник перевалив за 6,3%. Це ще не Туреччина, але один з найвищих інфляційних показників у всьому Євросоюзі. І як раз головною причиною таких поганих результатів називають високі ціни на енергію.

Зрештою, це стало чудовою нагодою для Радева перетворити будь-які проблеми навколо "Лукойлу" у справжню популістичну бомбу. Проблема в тому, що російська компанія контролювала (до 2022 року) єдиний великий нафтопереробний завод Болгарії у Бургасі, мережу АЗС, нафтосховища та ще левову частину паливної інфраструктури країни.

На цьому Радев і грає, він попереджає, що нові санкції можуть спричинити черговий стрибок цін, або ж навіть викликати перебої з постачанням пального. Проблему поглиблює і те, що Швейцарська компанія Litasco, через яку "Лукойл" володіє болгарськими активами, звинуватила Софію в експропріації підприємства, після того, як країна перевела НПЗ під державне управління.

Litasco пригрозила Болгарії міжнародним арбітражем, і за оцінкою міністра економіки Болгарії, потенційні вимоги можуть сягнути 3 мільярдів євро, але офіційного підтвердження повноцінного провадження поки немає.


Володимир Путін під час зустрічі з очільником "Лукойла" Вагітом Алекперовим, 2020 рік / Фото – AP

Та аргументацію прем'єра руйнує також те, що він не здатен пояснити, яким чином персональні санкції проти екскерівника компанії Вагіта Алекперова, який залишив свій пост ще у 2022 році, але зберіг вплив, мають зупинити роботу болгарського НПЗ. Отже, з боку Радева це поки виглядає як чергове перебільшення, з метою мобілізувати й без того наляканого інфляцією виборця.

Виду політичного ігрища всій цій ситуації додає також спроба виключити з санкційних списків російського патріарха Кирила.


Президент Болгарії Румен Радев на зустрічі з Патріархом Болгарським Неофітом і Патріархом РПК Кирилом / Фото – Церква Святителя Миколя Чудотворця

Політолог Дмитро Корнієнко пояснює, що після падіння Віктора Орбана в Угорщині, лобі Російської православної церкви активізувалося в Болгарії.

Дмитро Корнієнко

політолог, засновник аналітичного центру Resurgam

Зараз у Брюсселі є такий підхід: усе, що не пройшло в минулі роки або було виключено через позицію Угорщини, внести до єдиного пакета, зокрема санкції проти Кирила. Велику роль відіграє те, що патріархом Болгарської православної церкви є людина, яка виправдовує вторгнення Росії та має контакти з РПЦ. Найімовірніше, це і є каналом лобізму інтересів.

Нині Радев стверджує, що санкції не повинні замішувати війну та релігію, і навіть згадує історичні зв'язки між болгарською і російською церквами у часи утисків з боку Османської Імперії.

Цікаво, що болгарські історики називають таке пояснення прем'єра маніпуляцією. Дослідник Болгарської академії наук Александер Стоянов у коментарі DW нагадує, що ще Петро I ліквідував російське патріаршество і підпорядкував церкву державі. Тому вона не мала самостійної ролі у звільненні Болгарії поза політикою Російської імперії, залишаючись вірними слугами російських царів.

Критики Радева також звернули увагу на його вислів про звільнення від "османського рабства". Річ у тім, що сучасна болгарська історіографія використовує поняття "османське панування", тоді як слово "рабство" має виразне політичне й емоційне забарвлення догматів минулого століття, тобто часів фактичної радянської окупації Болгарії.

Отже, навряд ці слова можна сприйняти за випадкову обмовку, скоріше, за спробу Радева політизувати релігійне питання. Виходить так, що Віктор Орбан пішов, і тепер патріарха Кирила нема кому "захищати" в Європейському союзі. Отже, вочевидь, Румен Радев вирішив зайняти звільнену нішу.

Дмитро Корнієнко

політолог, засновник аналітичного центру Resurgam

Санкції проти Кирила були б корисними, щоб спростувати російський наратив про утиски церкви в Україні. Це був би європейський прецедент, який демонстрував би, що йдеться не про утиски церкви, а про забезпечення національної безпеки й протидію структурам, які підтримують вторгнення та військові дії проти України. Тому санкції, найімовірніше, будуть ухвалені. Питання лише в тому, чи буде включений туди Кирил.

Проте, проводити прямі паралелі між Радевим та Орбаном наразі в усіх сенсах поки зарано. Болгарський прем'єр, звісно ж, погрожує виключити окремі санкції, але одночасно підтримує переговори про вступ України до ЄС.

Виглядає так, що він намагається всидіти одночасно на кількох стільцях – в ролі прагматичного партнера для Брюселя, і одночасно – захисника національних інтересів вдома.

Румен Радев прийшов до влади на хвилі антисистемного запиту болграського суспільства. Його партія зрештою отримала абсолютну більшість в парламенті та завершила тривалу політичну кризу. Однак проблема для України полягає не лише у самому прем'єрі, а й у загальному сприйнятті російсько-української війни з боку болгар.

Детально Болгарія обрала свого "Орбана": хто такий Румен Радев

За оцінками соціологів, "проросійськими" або тою чи іншою мірою "співчуваючих" Росії в Болгарії близько 45% населення. Але пояснювати перемогу Румена Радева лише симпатіями болгар до Росії було б надто просто. Насамперед він прийшов до влади завдяки втомі суспільства від власної держави – корупції, слабких коаліцій та нескінченної політичної кризи.


Передвиборчі плакати Румена Радева в Болгарії / Фото – AFP

З 2021 року Болгарія пережила вісім парламентських виборів. Уряди змінювалися, коаліції розвалювалися, а обіцянки реформ залишалися переважно на папері.

Поки традиційні партії все глибше тонули у скандалах і взаємних звинуваченнях, Радев дев'ять років залишався президентом. Формально, він перебував над сутичкою, що й додало його образу певної аури стабільності.

Дмитро Корнієнко

політолог, засновник аналітичного центру Resurgam

Радев на посту президента був єдиним стабільним інститутом Болгарії. І під час будь-якої кризи, коли є один стабільний інститут, це має значення. А він стабільний суто через свою форму, бо президентські вибори дають дуже мало приводів для дострокових переобрань чи некоректної роботи самого інституту. Відповідно, він виїжджав на образі цієї стабільності. І коли соціологія почала показувати відповідні настрої населення – мовляв, "ну, спробуймо Радева", – він одразу склав мандат і пішов із власним блоком у парламентські перегони.

Його партія "Прогресивна Болгарія" запропонувала виборцям простий алгоритм – сильна влада в обмін на завершення багаторічної нестабільності. На квітневих виборах вона отримала 44,6% голосів і першу парламентську монобільшість у Болгарії майже за 30 років.

Допомогла Радеву й глибока недовіра болгар до медіа. За даними Reuters Intitute for Study of Journalism, новинам у країні повністю довіряє лише 21% громадян.

Це один із найнижчих показників серед країн Європейського Союзу. Болгарські медіа роками критикують за політичну ангажованість, одностороннє висвітлення проблем і залежність від власників, пов'язаних із великим бізнесом та політичними партіями.

Цифри не брешуть – сумна статистика чітко вказує на втому та зневіру громадян Болгарії:

У такому середовищі складні пояснення майже завжди програють простим. Інфляцію можна пояснити не структурними проблемами економіки, а підступними діями Брюсселя. Війну в Україні – не тривалою російською агресією, а небажанням Заходу домовлятися. Зрештою, допомогу Україні – не захистом європейської безпеки, а недоцільними витратами коштів, які нібито забрали у болгар.

Радев не створив цю недовіру, але навчився нею користуватися. Його популізм працює саме тому, що поєднує реальні проблеми – корупцію, високі ціни та внутрішню нестабільність – зі зручними зовнішніми винуватцями.

Зрештою, і проросійська риторика стає лише одним з інструментів значно ширшої політики. Тобто населенню це пояснюється так, що заради збереження суверенітету країну необхідно приймати рішення в піку офіційній позиції Брюселя, і часто ці рішення йдуть на користь саме Росії.

Україна поки що реагує на болгарський демарш максимально обережно. У Києві не поспішають записувати Софію до табору "Обранівської Угорщини" чи звинувачувати всіх болгар у проросійськості.

Україна поки діє в більш прагматичний бік, адже будь-яка публічна сварка лише допомогла б Румену Радеву зміцнити образ політика, який нібито захищає країну від тиску Брюсселя та Києва. Ба більше, нам наразі вистачає проблем з Польщею, де тамтешній президент Навроцький спровокував гучний конфлікт.

Тому сваритися ще з Болгарією є вочевидь зайвим. Тому Володимир Зеленський запропонував Болгарії те, що може бути значно переконливішим за стандартні моральні заклики. Україна пропонує конкретну економічну вигоду.


Володимир Зеленський обговорив з Руменом Радевим потенційну співпрацю між Україною та Болгарією / Фото – Офіс Президента України

Після зустрічі двох лідерів сторони заговорили про спільне виробництво дронів, оборонну промисловість, енергетичні проєкти, постачання газу та електроенергії. Для Болгарії це означає нові контракти, робочі місця і шанс перетворити підтримку України в очах болгарських виборців із політичного тягаря на партнера, який пропонує вигідну співпрацю.

Це також дозволяє обійти й рішення нового уряду більше не передавати Україні зброю з державних запасів. Відмова від прямих постачань не обов'язково означає повний розрив військової співпраці.

Вона може трансформуватися у спільне виробництво, передачу технологій та прямі контракти для болгарських оборонних підприємств, зокрема з виробництва дронів. Таким чином допомога Україні подаватиметься електорату вже не як спроба "обібрати" болгарську армію, а як повноцінна інвестиція у власну промисловість і безпеку.

Це особливо важливо у випадку Радева, який будує свою політику не лише на симпатіях до Росії, а й на обіцянках захищати гаманці болгар. Якщо співпраця з Україною стане вигідною для місцевих заводів, енергетичних компаній та бюджету, прем'єру буде значно складніше пояснювати, чому ці зв'язки потрібно обмежувати заради Москви.

Дмитро Корнієнко

політолог, засновник аналітичного центру Resurgam

Радев – це поки не новий (Віктор) Орбан. Це радше щось між (Робертом) Фіцо і (Андреєм) Бабішем. Але є загроза, що може утворитися колективний Орбан, коли такі маленькі недоорбани, як Фіцо і Радев, почнуть займати спільну позицію.

Однак Київ може паралельно працювати через європейські інституції. Болгарія сьогодні значною мірою залежить від європейських грошей. Країна розраховує на мільярди євро з фондів відновлення ЄС, а подальші виплати як раз і пов'язані з реформами, стриманим підходом до бюджету та виконанням європейських зобов'язань.

Це не означає, що Брюссель має відкрито карати Софію за кожне заперечення. Але простір для компромісу можна поєднувати з чітким сигналом, що захист болгарських споживачів не повинен перетворюватися на безстроковий захист російських активів.

Дмитро Корнієнко

політолог, засновник аналітичного центру Resurgam

Поки що це не заблокований пакет санкцій. Це пакет санкцій, який пройде наступний етап. У понеділок зберуться посли ЄС і проведуть ще одне обговорення. І якщо буде достатній тиск у європейських столицях, то Болгарія максимум зможе гарантувати собі виключення Кирила. І, ймовірно, це те, чим Радев хоче вислужитися перед Кремлем.

Найреалістичніша формула для України та Брюселя – все ж погодитися на технічні винятки, які дозволять Бургаському НПЗ працювати без перебоїв, але не допустити повернення контролю чи прибутків "Лукойлу". Тобто відокремити інтереси болгарських автомобілістів від інтересів російської компанії.

Румен Радев грає на двох полях, бо поки може отримувати політичні дивіденди і від Москви, і від Брюсселя. Завдання України – зробити так, щоб прагматична співпраця із Заходом приносила Болгарії більше, ніж суто популістська дружба з Росією.