Кілька днів поспіль між Ізраїлем та Іраном триває активний збройний конфлікт, з однією лише специфікою – через віддаленість країн одна від одної, проведення наземної військової операції практично неможливе. А отже все протистояння відбувається в повітрі, з використанням далекобійних ракет і дронів. Мережу облітають кадри пожеж і руйнацій на іранських інфраструктурних об'єктах, а також кадри зруйнованих будинків у самому Ізраїлі.

Ситуація з кожним днем лише загострюється. Ізраїль намагається знищити верхівку іранського режиму, але реалізувати ці плани в повному обсязі їм не дозволяють США. Воночас Дональд Трамп повертається до своєї "миротворчої риторики", закликає до переговорів, де пропонує російського диктатора Владіміра Путіна в якості посередника.

24 Канал проаналізував останні події в ірано-ізраїльскому конфлікті, щоб з'ясувати куди рухається це протистояння, наскільки стійкий іранський режим, як Трамп легітимізує Путіна та наскільки поганою є для України чергова велика війна на Близькому Сході.

У ніч на 13 червня Ізраїль розпочав масштабну повітряну атаку по території Ірану. Операція під назвою "Висхідний Лев" стала прямою військовою відповіддю на невдалі перемовини між США та Іраном щодо "ядерної угоди" і спробам іранських вчених створити ядерну бомбу.

За повідомленнями The New York Times та NPR, удари були завдані по ключових обʼєктах ядерної програми – зокрема по Натанзу, Ісфахану та Фордо. Крім того, атак зазнали штаби Корпусу вартових ісламської революції, центри ППО, ракетні бази та склади боєприпасів.

Частину обʼєктів було знищено, інші – серйозно пошкоджено. Відомо також про загибель кількох високопоставлених офіцерів КВІР, інших військових формувань та науковців, повʼязаних із ядерною програмою.


Ключові військові фігури та науковці-ядерники, яких ліквідував Ізраїль з початком атаки 13 червня та у минулі роки / Інфографіка Anadolu Agency

У відповідь Іран завдав масованого удару по ізраїльських містах, випустивши сотні ракет та дронів-камікадзе. Частина з них була перехоплена системою ізраїльською системою ППО "Залізний купол". Однак масштаб атаки виявився надзвичайно великим, і перехопити всі повітряні цілі не вдалося, про що свідчать чисельні відео ударів, знятих очевидцями. У Хайфі, Тамрі, а також у передмістях Тель-Авіва зафіксовані прямі влучання в житлові будинки. За попередніми даними, є загиблі серед цивільного населення Ізраїлю та десятки поранених.


Наступного дня Ізраїль завдав другої хвилі ударів – цього разу ціллю стали обʼєкти іранської інфраструктури, зокрема нафтобази. За даними CNN, пожежі тривали годинами, а іранські рятувальні служби заявляли про значні руйнування.

Іран відповів ще кількома хвилями обстрілів, внаслідок чого знову постраждали цивільні, що лише підняло градус ескалації. Зокрема в Ізраїлі була оголошена мобілізація резервістів, а в Ірані закликають до національного єднання на тлі конфлікту.

Очевидно, що обидві сторони не готові зупинятись. І хоча офіційного оголошення війни не пролунало, небо над Тегераном і Хайфою говорить про протилежне.

Ще до того, як ізраїльські F-35 з’явилися в небі над Тегераном, у Ірані вже вибухали перші цілі. І зробили це не пілоти, а дрони. За даними The Wall Street Journal, Ізраїль заздалегідь перекинув на територію Ірану сотні дронів за допомогою вантажних фур, валіз і навіть комерційних вантажів. Вже на місці ізраїльські спецгрупи розгорнули техніку поруч із пусковими установками ракет та системами ППО. І коли настала година Х — завдали удару, поки іранські ракети ще не встигли розпочати запуск.

Операція була класичною диверсією: малопомітна, точкова, максимально ефективна. Дрони на землі знищували ракети до запуску, поки в повітрі готувався простір для бойових літаків. Усе це дозволило Ізраїлю в перші 48 годин кампанії досягти повітряної переваги над західним Іраном – включно зі столицею.

Паралелі з війною в Україні тут не випадкові. У матеріалі WSJ прямо згадується, що подібний підхід кількома тижнями раніше використала Україна в операції "Павутина". Тоді, за повідомленнями західної преси, українська розвідка завдала удару по російським стратегічним бомбардувальникам, сховавши дрони у вантажних контейнерах, які проникли на територію Росії.

Як і у випадку з операцією СБУ, мовиться не просто про технологічне домінування, а про інтелектуальне, адже де працює уява, не потрібен флот з авіаносцями.

Ще одна паралель, або, радше, контраст – у самій війні в повітрі. Ізраїль зміг зробити те, що так і не вдалося Росії за понад три роки війни проти України – повністю подавити ППО супротивника і завоювати небо.

The Wall Street Journal наводять слова генералів НАТО і ВПС США, які підкреслюють, як на тлі ізраїльської кампанії видно, наскільки відстає Росія у тактиці, координації та гнучкості своєї авіації. Українське небо й досі не належить росіянам – і в цьому причина стратегічного глухого кута для Путіна.

Ключовою причиною, чому ізраїльтяни досягли успіху там, де росіяни зазнали поразки, є загальна культура, високий рівень підготовки, інноваційність ВПС Ізраїлю та їхня інтеграція з розвідкою і кіберможливостями. У росіян є тільки пілоти. Їх вирощують, аби керувати літаючою артилерією – і все,
– вважає відставний маршал авіації Великої Британії Едвард Стрінґер.


Ізраїльский літак проводить дозаправку в повітрі над містом Нетанья, Ізраїль\ Фото Getty Images

Ізраїльський Генштаб прямо заявив: десятки бойових літаків годинами діяли над Тегераном, здійснюючи "бої за повітряні маршрути", вражаючи сотні цілей, поки Іран лише намагався розгорнути свої сили для відповіді. Водночас Росія, маючи в рази більшу авіацію, не змогла пробити навіть частину українського повітряного щита. І замість блискавичних повітряних операцій отримала окопну війну з щоденними втратами у понад тисячу солдатів.

Зрештою, дрони в цій історії – це не лише про зброю. Це про концепцію війни: хто мислить ширше, той і перемагає. І Моссад, і СБУ довели, що в 2020-их навіть валіза з деталями, перевезена на територію ворога може змінити хід бойових дій. А той, хто покладається виключно на "велику авіацію", залишається з купою уламків і нездійсненими планами.

Атака Ізраїлю по ядерних та військових об'єктах Ірану стала безпрецедентною за масштабом – але аж ніяк не несподіваною. Вона логічно вписується в п'ятирічну серію кібератак, ліквідацій, диверсій, ударів по проксі-силах і символічних "операцій без авторства", які велись між Ізраїлем та Іраном з 2019 року. Фактично, це не початок нової війни – це кульмінація давно триваючої.

  • 2019: логістика під прицілом

Ізраїль методично зриває іранські спроби розширити свій вплив у регіоні. Під ударами опиняються склади зброї в Лівані, запаси дронів в Іраку та конвої зі зброєю в Сирії, призначені для іранських проксі-сил. Ізраїль також атакує кораблі з іранською нафтою та боєприпасами в Середземному та Червоному морях, намагаючись перекрити маршрут постачання до "Хезболли" в Лівані. Це не виглядає війною за територію – це війна за лінії постачання.

  • 2020: дистанційна ліквідація

Ліквідовано головного іранського ядерного науковця Мохсена Фахрізаде – за допомогою керованого дистанційно кулемета. Офіційно Ізраїль не визнав свою участь, але у Вашингтоні ніхто не сумнівався, хто за цим стоїть.

  • 2021: війна на воді

Протистояння між Ізраїлем та Іраном набуває нової форми – морських диверсій. Сторони обмінюються ударами по торгових і військових суднах у Середземному, Червоному морях та біля узбережжя Оману. Ізраїль звинувачує Іран в атаці на власне вантажне судно, натомість Іран – у закладенні мін на своїх кораблях. Море стає зоною тіньової війни без прапорів і прямої відповідальності.

  • 2022: точкові ліквідації

Цього року протистояння набуває більш особистого характеру. В Тегерані ліквідують офіцера КВІР Саєда Ходаї. При чому робиться це прямо на вулиці, з мотоцикла. Двоє іранських науковців раптово помирають від симптомів отруєння. За версією Тегерана, їх "нагодував Моссад". Ізраїль звинувачення ігнорує, але у Вашингтоні це сприймають як чергову серію ліквідацій з чітким меседжем: "Ми знаємо, хто ви, і дістанемо де завгодно".

  • 2023: 7 жовтня – теракт і початок війни

Атака ХАМАС на Ізраїль провокує початок війни в Секторі Гази. Разом з цим Ізраїль ліквідує іранських генералів у Сирії. У відповідь Іран запускає понад 300 ракет і дронів, та майже жоден з них не досягає цілі та вибухає на підльоті. Ізраїль відповідає атаками проти іранських систем ППО.


Бойовики ХАМАС зупиняють машини та атакують цивільних 7 жовтня 2023 року / Скриншот відео з нагрудної камери одного з членів ХАМАС

  • 2024: ліквідації, удари у відповідь і "пейджерна операція"

Протягом року Ізраїль проводить серію гучних точкових атак та знищує лідера ХАМАС Ісмаїла Ганію прямо в Тегерані. Зокрема гине керівник "Хезболли" Хасан Насралла поблизу Бейрута. Згодом руйнуються системи ППО, які охороняли ядерні об'єкти Ірану. Слідом за цим розпочинається хвиля нетипових атак на електронні пристрої бойовиків — так звана пейджерна операція, що скалічила й вбила сотні рядових бойовиків та командирів "Хезболли". У відповідь Іран запускає близько 180 балістичних ракет по Ізраїлю, більшість з яких вдається перехопити. Проте стратегічна перевага залишилась за Ізраїлем.

Хаменеї під прицілом — і буквально, і політично

Коли ізраїльські ракети вдарили по Тегерану, ці атаки вочевидь були спрямовані не лише по обʼєктах інфраструктури, ВПК та ядерній програмі. Вони також несли символічне послання, адже Ізраїль атакував центр системи, що десятиліттями зводилась навколо однієї фігури – аятоли Алі Хаменеї.

Йому вже 86 років, а списки його можливих наступників виглядають як потенційні зведення з завтрашнього некролога. Геронтократія в майже ідеальному виконанні.

Сам Хаменеї очолює країну з 1989 року, успадкувавши посаду Верховного лідера від аятоли Рухолли Хомейні, попри те що мав нижчий духовний сан. Втім, це не завадило йому побудувати режим, де влада тримається не на харизмі лідера, а на державному апараті, куди входять Корпус вартових ісламської революції (КВІР), спецслужби, Рада експертів і ретельно підібрана політична еліта.

Аналітики Washington Institute ще кілька років тому зазначали, що Хаменеї навмисно уникає відкритих суперників, а натомість вибудовує лояльну, але слабку політичну номенклатуру. Ставка робиться на контроль, а не на конкуренцію. Саме тому реальні реформи ніколи не доходили до фінішу, а всі потенційні наступники рано чи пізно втрачали вплив.


Культ особистості Алі Хаменеї десятками років насаджується в Ірані / Фото Getty Images

Нині ця система стає вразливою, адже ізраїльські авіаудари знищили ракетні бази, центри ППО, логістичні вузли. Зокрема ліквідовано кількох генералів КВІР, які належали до найближчих владних кіл. В результаті це може стати не просто тактичною поразкою, а ударом по самому образу іранського режиму, який намагався демонструвати себе як недоторканний.

Хаменеї зараз не має добрих варіантів на руках. Відповісти – значить ризикнути масштабною війною. Промовчати – показати слабкість. Просити зовнішнє посередництво – зрадити власну агресивну риторику. Але, як зауважують аналітики, ще небезпечніше – це внутрішній вакуум, який може утворитися зі смертю Верховного лідера. Хаменеї зараз останній великий авторитет революційного періоду, і після нього система не має чіткого плану "наступного дня".

Теоретичний кандидат на спадкоємність — його син Можтеба Хаменеї. Він давно керує тіньовими справами країни, контролює релігійні організації та має вплив у спецслужбах. Але, як зазнчає Foreign Affairs, Можтеба не має формального духовного авторитету. Та й серед еліт багато хто вважає "спадковість" у революції надто відвертим кроком. Навіть на рівні кулуарних обговорень в самому Ірані це видається занадто зухвало.

Зрештою, це створює вразливу ситуацію для режиму аятол, адже якщо Хаменеї помре або тимчасово втратить здатність керувати державою, відсутність узгодженого наступника може спричинити розкол у самому владному центрі – між КВІР, Радою експертів, релігійним істеблішментом і силовиками. А в момент зовнішньої атаки будь-який внутрішній розрив – це вже не політична криза, а ризик краху всієї системи.

Додати тиску може також відкрите суспільне невдоволення, адже чинний іранський режим поступово набридає іранському населення, яке прагне змін та реформ в самій системі, а не лише зміни обличь. Про це свідчать періодно спалахуючи протести в Ісламській республіці.

У перші дні після ізраїльської атаки на Іран стало відомо про ще один епізод, який міг повністю змінити хід подій. Як повідомляє Reuters, Ізраїль повідомив Вашингтон, що має реальну можливість ліквідувати верховного лідера Ірану Алі Хаменеї, але зрештою американці ветували цей план.

Іранці ще не вбили жодного американця. Поки цього не станеться, ми навіть не обговорюємо удари по політичному керівництву,
– заявив один із високопосадовців адміністрації Трампа в коментарі Reuters

За даними джерел, між американськими та ізраїльськими посадовцями велись постійні контакти після початку операції "Висхідний лев". І хоча Ізраїль звітував про можливість удару по Хаменеї, з Вашингтона пролунало однозначне – "ні".

Чи передав цю позицію особисто Трамп – джерела не уточнюють, однак він активно спілкувався з Біньяміном Нетаньягу в цей період. Сам ізраїльський прем'єр у коментарі Fox News ухилився від прямої відповіді, назвавши цю інформацію "різними повідомленнями про розмови, яких ніколи не було". Зокрема прем'єр Ізраїлю наголосив на тому, що саме Іран стоїть за невдалими замахами на президента США Дональда Трампа, адже за словами Бібі, саме Трампа в Тегерані вважають "ворогом номер один".


Біньямін Нетаньягу в ефірі Fox News 15 черня, 2025 року

Цей епізод показує межу, яку навіть за найжорсткішої ескалації Вашингтон наразі не готовий перетнути. Ізраїль діє автономно, але без формального схвалення з боку США ліквідація політичного лідера Ірану – все ще табу.

Сам Трамп не зраджує свою "миротворчу позицію". В інтерв’ю ABC News він заявив, що США "можуть долучитися" до врегулювання конфлікту між Ізраїлем та Іраном. І що найцікавіше – він "відкритий" до того, щоб у ролі посередника в цьому конфлікті виступив Путін. За словами Трампа, російський президент сам зателефонував йому з цією ініціативою, і вони "довго обговорювали" можливу роль російського диктатора.

Цей крок виглядає черговою спробою Трампа легітимізувати Путіна – ізольованого, під санкціями, з ордером Гаазького суду – в ролі миротворця на Близькому Сході. І це в той момент, коли Кремль ігнорує всі публічні заклики того ж Трампа припинити вогонь в Україні. Президент США, який тільки що наклав вето на удар Ізраїля по Хаменеї, сьогодні відкриває дипломатичні двері "посередника" Путіну, який поміж іншого є стратегічним партнером іранського лідера.

Кожен масштабний конфлікт у світі сьогодні є конкуренцією за ресурси, політичну прихильність, та що не менш важливо – увагу. І якщо Ізраїль вдарив по Ірану, а Іран відповідає масованими ракетними атаками, то хтось у Кремлі вже відкриває шампанське. Адже це означає, що Україна на кілька днів, а то й тижнів точно випаде з перших шпальт західних видань та серед тем для розмови для політиків у США.

У цій новій близькосхідній драмі є все: ядерна програма, проксі-групи, диверсійні атаки, удари по містах та інфраструктурі, ізраїльські F-35 у небі над Тегераном. Це типовий випадок, коли картинка війни перемагає її зміст.

І поки Київ переконує Конгрес США у важливості чергового траншу допомоги, у Вашингтоні знову ставлять собі питання: чи вистачить у нас ресурсів "на все"?

Для України це ризик не лише інформаційний, а й стратегічний.

  • По-перше, загроза регіональної війни на Близькому Сході може змусити США перерозподіляти ресурси – зокрема ППО, супутникову розвідку, авіацію, навіть увагу своїх військових аналітиків.
  • По-друге, Ізраїль, на відміну від України – традиційний і ключовий союзник Вашингтона, і якщо конфлікт затягнеться, він може перехопити левову частину американських пріоритетів.
  • По-третє, Росія вже намагається конвертувати ситуацію у свою вигоду. Дональд Трамп прямо сказав, що Путін запропонував йому виступити в ролі посередника між Ізраїлем та Іраном і йому сподобалася ця ідея. Те, що, на перший погляд, може здатися дрібницею насправді є черговою спробою Трампа реабілітувати Кремль, вивести його з режиму міжнародної ізоляції.

Водночас обидві країни – Іран і Росія, сьогодні тісно співпрацюють у військово-промисловій сфері. І якщо Тегеран справді буде загнаний у глухий кут, він може ще більше активізувати постачання дронів, ракет і технологій Москві. Зрештою, Україна може відчути це напряму – не через заяви, а через нову хвилю "Шахедів" по мирних містах.

Цей конфлікт – не про Україну, але Україну він зачіпає. Бо кожна ракета над Хайфою – це ще один шанс для Росії залишитися поза фокусом. А кожна згадка про Путіна як миротворця – це ще один постріл у спину світового порядку, в якому Україна бореться за своє виживання.