Українська делегація вирушила на Мюнхенську безпекову конференцію – один із головних світових майданчиків для обговорення питань міжнародної безпеки та глобальної політики. Щороку в Мюнхені збираються глави держав і урядів, міністри, військові, дипломати та експерти, щоб визначити ключові виклики та пріоритети у безпекових питаннях.

Для України це створює можливість напряму координувати позиції з партнерами, консолідувати підтримку та впливати на полдальші рішення, що в умовах повномасштабної війни та мирного процесу є надзвичайно важливою задачею.

Напередодні поїздки в Мюнхен 24 Канал поспілкувався з речником Міністерства закордонних справ – Георгієм Тихим, щоб обговорити плани України на Мюнхен, що змінилося на мирних перемовинах з росіянами, чи варто очікувати вступу України в ЄС вже в 2027 році та широку стратегію України в Арктиці.

До теми "Закінчення війни навесні?": у МЗС України відреагували на публікацію Politico

Хотів би почати з Мюнхенської безпекової конференції. Загалом подібні заходи – це не стільки про конкретні рішення, скільки про сигнали. Однак чи плануються якісь конкретні зустрічі з іншими делегаціями, зокрема, з американцями?

Мюнхенська безпекова конференція – це один із ключових майданчиків у світі, де відбуваються саме такі політико-дипломатичні, військові, оборонні контакти різного рівня. Ми розраховуємо на дуже інтенсивний дипломатичний порядок денний: двосторонні й багатосторонні зустрічі з нашими союзниками та партнерами, з міністрами, представниками країн і компаній, з якими складно зустрітися в інших форматах. Тому порядок денний буде дуже насиченим.


Георгій Тихий, речник Міністерства закордонних справ України / Фото Валентини Поліщук для 24 Каналу

Програма міністра закордонних справ Андрія Сибіги формується просто зараз. І я вже бачу там десятки зустрічей – двосторонні переговори, зустрічі у форматі "Україна плюс низка союзників". Зокрема запланована зустріч міністра Сибіги з колегами-міністрами держав Групи семи, а також його двосторонні переговори з ключовими державами Азії, Індо-Тихоокеанського регіону, Близького Сходу та інших регіонів, участь у панельних дискусіях, зустрічі з керівниками низки авторитетних міжнародних організацій.

У фокусі переговорів будуть питання мирного процесу, безпекових гарантій, російських обстрілів енергетики та першочергових потреб України, оборонної підтримки та санкційного тиску на Росію.

З американцями, які будуть присутні на конференції, в української делегації також плануються зустрічі. Це нагода синхронізувати українсько-американський порядок денний і, звісно, проговорити прогрес у переговорах після двох зустрічей делегацій в Абу-Дабі, а також обговорити подальші кроки.

Також планується виступ президента, наскільки я розумію. Його промова в Давосі спричинила певний фурор. За вашою оцінкою, подібні промови – це більше про медійний ефект чи все ж про реальний вплив на позицію партнерів?

І медійний вплив, і вплив на позицію партнерів – однозначно. Часто саме медійне середовище і формує позиції. Коли президент виступає та надсилає певні сигнали, це ніколи не буває випадково, це завжди продумана стратегія, спрямована на те, щоб пришвидшити необхідні для України рішення.

І справді, український президент іноді звучить різко, твердо. Але в такій ситуації перебуває наша країна – у стані війни, під постійними балістичними обстрілами, атаками по енергетиці, коли сотні тисяч людей залишаються без тепла і води. Як інакше може звучати президент України в таких умовах?

Мета виступу в Давосі, і, думаю, виступів на Мюнхенській безпековій конференції, – пробудити європейських партнерів, закликати їх до негайних дій, які потрібні не лише нам, а й їм самим. Російська загроза – це не лише загроза для України, а безпосередня загроза для країн Європи, для всього євроатлантичного простору – і Європи, і США.

Тому рішення, про які ми говоримо, потрібні не тільки нам, вони потрібні самим партнерам. Достатньо подивитися на те, якими темпами нарощується російська оборонна промисловість – очевидно, що це розраховано не лише на війну проти України. Ми постійно наголошуємо, що коли ви вводите санкції, ви робите це не просто для підтримки України. Це запорука того, що завтра ці ракети, "Шахеди" та інша зброя не полетять у ваш бік.

У цьому контексті згадується як одна з передумов – чи то до гарантій безпеки, чи до подальшої підтримки України – вступ України до Євросоюзу вже у 2027 році. Наскільки це реалістична мета та які формати розглядаються? Водночас, як ви оцінюєте протидію з боку деяких, навіть провідних країн Європи, – зокрема канцлер Німеччини заявив, що це неможливо. Як Міністерство з цим працює?

За попередні роки, особливо за роки повномасштабної війни, ми дуже часто чули, що щось "неможливо", а потім це ставало можливим. Ми поважаємо заяви наших друзів і партнерів, зокрема канцлера Німеччини, а також рішення, які він ухвалював на підтримку України. Усі ці заяви ми сприймаємо спокійно. Для нас це певний етап на шляху до позитивного рішення.

Що стосується вступу України до ЄС: Україна вже виконала ті кроки й те "домашнє завдання", які були необхідні для відкриття кластерів – тобто для фактичного початку вступного процесу і переговорів.

Єдина причина, чому кластери досі формально не відкриті, хоча робота паралельно триває, – це блокування з боку Угорщини. Воно політично вмотивоване і не пов’язане з виконанням критеріїв. Це стратегія уряду Віктора Орбана щодо блокування цього процесу. Саме це і є тією перешкодою, про яку ви питаєте. Але ми працюємо над тим, щоб її зняти.


Георгій Тихий пояснив, хто блокує шлях України в ЄС / Фото Валентини Поліщук для 24 Каналу

Саме хотів запитати щодо Угорщини. Чи є реальні важелі впливу на угорську позицію? І чи існує певна стратегія на випадок, якщо чинний уряд переможе на виборах і продовжить свою політику?

Ми готуємося до будь-яких сценаріїв за підсумками виборів в Угорщині і працюватимемо з тими, кого обере угорський народ. Яким буде результат – з тим і працюватимемо. Це наш загальний підхід до всіх країн.

Ми переконані, що вступ України до Європейського Союзу відповідає насамперед інтересам самої Угорщини. Зокрема, мовиться про угорську громаду в Україні. Угорська сторона постійно наголошує на необхідності захисту їхніх прав і турботи про них.

Найкращий спосіб подбати про угорську громаду в Україні – розблокувати вступ України до ЄС, щоб ці люди, етнічні угорці в Україні, отримали всі переваги життя в державі-члені Євросоюзу. Тому коли Орбан говорить про намір на десятиліття заблокувати вступ України, фактично це сигнал і угорцям в Україні.

Щодо інструментів впливу – за попередній рік активного блокування було випробувано багато важелів. Ви пам'ятаєте історію з "виходом на каву", коли ухвалювалося рішення про початок переговорів – це також був один зі способів знайти компроміс, щоб рішення просувалося.

Нагадаємо, що під час саміту ЄС у грудні 2023 року лідери держав-членів мали ухвалити рішення про початок переговорів щодо вступу України до Євросоюзу. Угорщина на чолі з Віктором Орбаном тривалий час блокувала це питання, а сам прем'єр погрожував ветувати рішення.

У підсумку тодішній канцлер Німеччини Олаф Шольц запропонував Орбану вийти зі зали на коротку перерву – "випити кави" – під час голосування. Поки угорський прем'єр був відсутній, решта 26 лідерів одноголосно підтримали рішення про відкриття переговорів. Шольц згодом підтвердив, що це був узгоджений крок відповідно до правил ЄС, але наголосив, що такий механізм не може застосовуватися регулярно.

Станом на зараз ми бачимо категоричну позицію Орбана, очевидно, що до виборів жодних рішень щодо вступу України він ухвалювати не планує. Тому шукаються альтернативні способи рухатися вперед навіть без формального відкриття кластерів.


Георгій Тихий / Фото Валентини Поліщук для 24 Каналу

Відбувається паралельна неформальна робота з Європейським Союзом – ми опрацьовуємо кластери, проходимо процедурні етапи без офіційного запуску. І коли з’явиться можливість формально все закріпити, ми зафіксуємо вже пройдений шлях. Мовиться про те, щоб не втрачати час через політизовану позицію однієї сторони. У нас цього часу немає.

Я переконаний, що це тимчасове явище. Вступ України до Європейського Союзу – це вже фактично сформована реальність. У Брюсселі та інших столицях ЄС це розуміють і вже прораховують кількість депутатів від України в Європарламенті, зміни в інституціях, механіку роботи. Процес незворотний, він уже на своїх рейках. Максимум, чого можуть досягти такі дії, – це певне затягування часу.

Потрібно знайти формулу швидкого вступу України до ЄС, навіть якщо окремі блоки питань ще потребуватимуть доопрацювання. Для нас важливе політичне закріплення: Україна – член Європейського Союзу. Це означатиме, що всі спроби Росії вирвати Україну з європейського простору остаточно провалилися. І саме це має принципове значення.

Лунають також думки про формат так званого обмеженого вступу – нібито формальне приєднання до Євросоюзу, але без участі в ухваленні рішень, поки триватимуть решта реформ. Наскільки це можливо?

Зараз триває обговорення різних сценаріїв приєднання України, зокрема з розумінням того, що членство в ЄС — це так само складова гарантій безпеки для нашої держави в контексті мирного процесу. Як сказав президент України, ми хотіли би мати точно зафіксовану дату та розуміння часу нашого приєднання. Для того, щоб РФ не могла згодом маніпулювати чи затягувати цей процес.


Георгій Тихий вірить у незворотній шлях України до ЄС / Фото Валентини Поліщук для 24 Каналу

Якщо навіть оминути Віктора Орбана, в Європі ми бачимо зростання популярності партій, які виступають з антиукраїнських позицій. Чи є стратегія роботи з ними, можливо ведеться пряма комунікація, і чи ведуться спроби пом’якшити їхню позицію?

Комунікація ведеться – залежно від країни і конкретної політичної сили.

Давайте про найпомітніших – "Альтернатива для Німеччини" або "Національне об’єднання" Марін Ле Пен.

Ми бачимо ці партії і їхню риторику щодо України. Водночас варто зауважити, що їхні позиції еволюціонують. Якщо порівняти заяви до повномасштабного вторгнення, у перший рік війни і зараз – зміни очевидні.

З частиною таких сил, не лише тими, які ви згадали, підтримуються робочі контакти, особливо якщо йдеться про парламентські партії. Україна готується до будь-яких сценаріїв, зокрема й до посилення їхніх позицій.

Важливо розуміти, що риторика партій під час виборчої кампанії і риторика тих самих сил, коли вони приходять до влади, – це часто різні речі. Ми вже бачили приклади, коли політичні сили, які вважалися популістичними, змінювали тон після входження в уряд і взяття на себе відповідальності, зокрема щодо підтримки України.

Чому це відбувається? Тому що російська агресія і російська загроза для Європи – це реальність, яку неможливо ігнорувати. Можна в передвиборчій кампанії говорити про припинення допомоги Україні чи перерозподіл коштів на соціальні програми. Але це не скасовує того факту, що в Європі триває повномасштабна війна, яка безпосередньо загрожує європейським державам.

Безпека – це передумова всього іншого. Без безпеки не буде ні економічного зростання, ні соціальної стабільності.

Тому з такими силами потрібно працювати: розмовляти, доносити позицію, переконувати. Мовиться не лише про політиків, а й про їхніх виборців. Наприклад, у Румунії перемогли проєвропейські сили, які підтримують Україну. Але мільйони людей проголосували за кандидата зі скептичною позицією щодо підтримки України. І з цими людьми також потрібно працювати – пояснювати, що це не питання благодійності, а питання захисту їхніх власних інтересів. Щоб зрештою російська пропаганда мала менше простору для спекуляцій у цій темі.

Якщо обережно зачепити питання мирних переговорів, ми бачимо, що змінилася російська делегація. Чи помітили ви зміни в риториці під час переговорів або в заявах після їхнього завершення та з чим ви це пов’язуєте?

Під час переговорів риторика стала більш нейтральною, технічною і професійною – і це, безперечно, позитивний знак. Приїхали люди, які говорять про конкретні технічні речі, без псевдоісторичних лекцій і відверто неадекватних заяв, які українська делегація чула, зокрема, в Стамбулі минулого року.

Але проблема з Росією в іншому: одна справа – риторика, інша – реальність. А реальність така, що обстріли тривають, кількість балістичних ударів зростає, атаки по енергетиці відбуваються навіть за мінусових температур. Тому я пропоную дивитися не лише на тональність заяв, а на факти. А факти свідчать про те, що Росія не хоче припиняти агресію і терор.

Отже, попри певні зміни тональності, необхідний тиск на Москву – санкційний, військовий та інший – щоб сформувати її здатність до домовленостей. Переговори і тиск мають відбуватися паралельно, одне не замінює іншого.

Якщо ж подивитися на заяви після переговорів – позиція залишається категоричною. Варто послухати Пєскова, Лаврова та інших російських спікерів – це мова ультиматумів. І на це, на нашу думку, має звертати увагу передусім американська сторона, яка вкладає значні зусилля в досягнення миру. У відповідь на ці зусилля Росія демонструє обстріли і ультимативну риторику.

При цьому Росія не досягла жодної стратегічної мети у цій війні. Міністр закордонних справ Андрій Сибіга днями акцентував, що за минулий рік Росія втратила щонайменше 480 тисяч військових убитими й пораненими, захопивши близько 0,7% території України. За таких показників говорити про стратегічну перевагу складно – це радше провал. І на тлі цього провалу недоречно Росії висувати ультиматуми щодо умов завершення війни.

Україна ж продемонструвала готовність до низки компромісів і конструктивно працює з американською стороною. Ми виходимо з реалій на лінії бойового зіткнення і шукаємо практичні рішення. Але для реалістичного завершення війни потрібен більший тиск саме на Москву.

У медіа звучала інформація про певний дедлайн від США – чи до весни, чи до літа – для підписання мирних угод, із погрозою посилення тиску на обидві сторони. Який тиск потенційно може чинитися на Україну та який тиск міг би змусити Росію бути більш зговірливою?

Більшість цих дедлайнів з’являється в медіа – там постійно шукають якісь дедлайни та часові рамки. Позиція України проста – ми хочемо завершення війни якомога швидше. Йдеться не про дедлайни, а про результат.

Україна готова до конкретних кроків уже зараз, щоб припиняти вогонь і рухатися до завершення війни. Однак, проблема не в Україні – проблема в Росії. Відповідно, ми говоримо про тиск саме на Росію.

Ми вдячні американській стороні за мирні зусилля – і президенту Трампу, і адміністрації Білого дому, і Державному департаменту. Минулого року були зроблені важливі кроки: запроваджені санкції, стимульовано збільшення оборонних видатків НАТО, але ми разом маємо справу з дуже незговірливою стороною, яка продовжує війну й терор.

Щодо гарантій безпеки від Сполучених Штатів. Наскільки просунувся цей процес та чи варто очікувати офіційного схвалення гарантій ще до підписання можливих мирних угод?

Як уже зазначав президент, гарантії безпеки практично готові до підписання. Ми вдячні Сполученим Штатам за серйозний підхід до цієї розмови. Вперше за роки незалежності йдеться саме про гарантії безпеки, які підлягатимуть ратифікації в Конгресі, а не про так звані "запевнення" на кшталт тих, що були в Будапештському меморандумі. Тобто мова про серйозні забов'язуючі юридичні конструкції.

Міністр закордонних справ Андрій Сибіга неодноразово наголошував, що Україна має чітко розуміти параметри гарантій безпеки до фіналізації мирного процесу. Ми повинні бути впевнені, що цей мир буде гарантований.

Днями урядом була ухвалена стратегія щодо Арктики, Антарктики та Світового океану, в чому важливість цього кроку для України?

Це дійсно важливий стратегічний документ, який був розроблений з ініціативи міністра закордонних справ Андрія Сибіги. Фактично, він визначає параметри довгострокової стратегії України щодо цих регіонів.

Забезпечення систематичної присутності нашої держави в регіонах Антарктики, Арктики та Світового океану має важливе геополітичне значення та сприятиме посиленню національної безпеки України, а також міжнародних позицій нашої держави на світовій арені в цілому. Реалізація Стратегії також сприятиме протидії агресивній політиці Росії в цих регіонах.

Глава МЗС переконаний, що Україна має залишатися серед країн-лідерів дослідження Антарктики та посилити свою присутність в Арктиці та Світовому океані. Схвалення стратегії дозволить забезпечити участь України в майбутньому розподілі ресурсів Антарктики та Арктики, а також освоєнні живих ресурсів Світового океану та покладів металевих корекцій на дні Світового океану в довгостроковій перспективі.


Українська арктична станція "Академік Вернадський" / Фото ДУ Національний арктичний науковий центр

Варто звернути увагу, що подібні полярні стратегії вже застосовуються низкою держав, зокрема Польщею, Німеччиною, Францією та Нідерландами.

Схвалення Стратегії в день 30-ої річниці офіційного відкриття Української антарктичної станції "Академік Вернадський" має символічне значення та засвідчує, що Україна залишається однією з провідних держав світу, що активно працює в полярних регіонах та робить значний внесок у розвиток науки, досліджень клімату, біології та геофізики в глобальному вимірі.

Ще хотів наостанок запитати про Азію. У перші роки ми бачили багато пропозицій від Китаю – мирні плани, саміти, заяви. Останнім часом, можливо вже понад рік, – значно менше активності, дуже стримані коментарі щодо переговорів і питання України. З чим ви це пов’язуєте і як сьогодні Міністерство оцінює відносини України та Китаю?

Заяви з боку Китаю були постійно, просто вони, можливо, не були настільки гучними. Китайська сторона висловлювалася щодо мирного процесу і, до речі, підтримувала зусилля адміністрації Трампа.

Я думаю, що певне зниження публічної активності пов’язане з тим, що основний напрям переговорних зусиль зараз координують Сполучені Штати. Китай не буде щодня виходити з окремими заявами. Загалом вони підтримували процес, і він триває.

Наразі також ведеться робота над подальшими контактами з китайською стороною, зокрема на рівні міністра закордонних справ Андрія Сибіги. Сподіваємося, що найближчим часом будуть нові контакти – ми в цьому зацікавлені.

Відносини України та Китаю мають тривалу історію. Обсяг торгівлі між нашими країнами значний, і в попередні роки він зростав. Ми вважаємо, що Китай як глобальна сила має важелі впливу на режим у Москві для сприяння завершенню війни.

Крім того, Україна як майбутній член Європейського Союзу є важливим партнером для Китаю. Для Пекіна надзвичайно важливі торговельні відносини з ЄС. Ми переконані, що Китай має розглядати Україну як частину європейського простору. Завершення російської агресії безпосередньо пов’язане з якістю відносин Китаю з Європою. Якщо в Європейському Союзі побачать, що Китай допомагає Росії продовжувати війну або сприяє її незаконній агресії, це неминуче вплине на відносини між Пекіном і Брюсселем. І навряд чи Китай у цьому зацікавлений.

Ми розуміємо, що між Китаєм і Росією існує стратегічне партнерство, проголошене як "партнерство без обмежень" напередодні повномасштабної агресії. Китай отримує від Росії ресурси, що водночас посилює залежність Москви від Пекіна. Саме тому ми вважаємо, що Китай має реальні важелі впливу і могли б вітати їх використання для припинення війни.

На сьогодні реальна геополітична суб’єктність значною мірою перебуває в Пекіні, а не в Москві. І розмова з Китаєм – як з боку України, так і з боку наших партнерів – має сенс у контексті пошуку шляхів завершення війни.

А щодо інших партнерів в Азії – більш прозахідних, як Японія та Південна Корея? Чи посилюється взаємодія з ними, зокрема в галузі озброєнь, технологій та інших напрямів, які для нас зараз є критично важливими?

У регіоні ми маємо таких близьких партнерів, як Японія та Республіка Корея, з якими підтримуємо дружні відносини. Ми зацікавлені в розвитку технологічної та оборонної взаємодії з ними – з урахуванням тих обмежень, які існують у їхній внутрішній політиці.


Міністр закордонних справ Андрій Сибіга супроводжує японську делегацію в Києві / Фото МЗС України

З Японією у нас особливе партнерство і дуже добрі двосторонні відносини. Це країна, яка підтримує санкції проти Росії та надає Україні широку допомогу. Важливо й те, що японське суспільство щиро підтримує Україну – і ця підтримка відчувається.

Японія може відігравати суттєву роль у відбудові України, зважаючи на власний історичний досвід повоєнного відновлення. Крім того, є потенціал для розвитку економічної співпраці та обміну технологіями. Японія має низку технологій, які можуть бути корисними Україні, і водночас Україна має власні розробки, які можуть бути цікавими японській стороні.

Щодо Республіки Корея – ми також зацікавлені в розвитку торговельного партнерства, бізнес-контактів, політичного діалогу та безпекової співпраці. У нас є спільні виклики.

Поглиблення співпраці між Росією та Північною Кореєю створює загрози як для Європи, так і для Азії. Ця співпраця не є безкоштовною, адже в обмін на солдатів і боєприпаси Москва надає Пхеньяну підтримку – економічну, технологічну, можливо й військову. Це може посилити військові спроможності режиму в Північній Кореї і зробити його ще більш агресивним. Тому це пряма безпекова загроза і для Корейського півострова.

Ми готові до взаємовигідної співпраці з Японією, Республікою Корея та іншими країнами регіону для спільної протидії цим викликам – так, щоб це відповідало інтересам усіх сторін.