Сотні американських генералів зібралися у великій залі в очікуванні виступу президента США Дональда Трампа та очільника Пентагона Піта Гегсета. Масштаб і специфіка події викликали активне обговорення в ЗМІ. Дехто очікував, що Трамп планує оголосити війну, інші скаржилися на безпекові проблеми, адже зібрати все командування США в одному місці у відомий час – дуже ризиковано. Однак у результаті подія виявилася менш разючою і одночасно більш тривожною за будь-які очікування.

24 Канал проаналізував, навіщо Трамп зібрав американське командування для особистого виступу, як на це реагують самі американські військові та до чого тут "культурна війна" та боротьба з опозицією? У цьому нам допоміг розібратися політолог та експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма" Олександр Краєв.

Президент США Дональд Трамп та міністр війни (згідно з новим ребрендингом, проведеним напередодні в Пентагоні) Піт Гегсет провели кількагодинну зустріч із вищим офіцерським складом збройних сил США.

Трамп і Гегсет обрали формат, що радше нагадував передвиборчу промову, ніж класичну військову нараду, адже левову частину виступу зайняла критика попередників-демократів та особисто Джо Байдена, вихваляння власними досягненнями та обіцянки реформувати військо, щоб воно більше не виглядало "слабким".


Гегсет пообіцяв боротися з "woke-культурою" всередині армії / Фото Getty Images

Піт Гегсет зосередив увагу не стільки на бойових здобутках американської армії, скільки на зовнішньому вигляді офіцерів та їхній фізичній підготовці. Міністр наголосив, що демократи надто "розслабили" війська додатковими політичними завданнями – від питань статевого та расового різноманіття до кліматичної політики.

Зрештою все звелося до критики "ліваків" та їхнього підходу до державного управління, зокрема, у військовій сфері. Політолог, експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма" Олександр Краєв в коментарі для 24 Каналу назвав це частиною "культурної війни", розгорнутою MAGA проти політичних опонентів.

Олександр Краєв

політолог та експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Треба розуміти, що тепер і демократи, і республіканці однаково чіплятимуться до будь-яких питань. Одне з ключових – це культурна війна, яку MAGA веде проти "лівих". Велика частина промови як Трампа, так і Гегсета була саме про те, що вони робитимуть інакше. Як зроблять армію знову великою, як змінять підхід до несення служби, як демонструватимуть силу. Чому Міністерство війни? Що таке "етос воїна"? Все це не лише про дисципліну, а й про наратив. Навіть такі дрібниці, як правила щодо носіння бороди, мовляв, хочеш бороду – йди у спецназ, а інакше – голися, стають частиною пропаганди. По суті, це підготовка суспільства та армії до культурної війни та можливих екстрених сценаріїв.

Втім, сам президент США у своєму потоці свідомості, сумбурно перескакуючи з теми на тему, пригадав і своє розчарування у Путіні та знову розкритикував слабкість Росії на полі бою. Трамп вчергове схарактеризував війська Путіна як "паперового тигра" через їхню нездатність перемогти у війні та підкреслив неприйнятність російських атак дронами на Київ. Також він знову запропонував налагодити дипломатію та організувати зустріч між Володимиром Зеленським і Путіним заради припинення бойових дій в Україні.

Не залишився без уваги й комічний, на думку багатьох українців, коментар Трампа щодо експрезидента Росії Дмитра Медведєва. Дональд Трамп у властивій йому манері поставив під сумнів розумові здібності Медведєва, або точніше "хлопця, який працює на Путіна", і підкреслив, що минулого разу наказав перемістити атомні підводні човни США ближче до Росії у відповідь на пости останнього в соцмережах.


Трамп назвав ядерну зброю "n-word" та підкреслив, що обидва варіанти вживання цього терміну – неприпустимі / Фото Getty Images

Та якою б комічною не здавалася ця історія, подібні заяви можуть навпаки послабити позиції американського президента. Олександр Краєв пояснює, що така обсесія Трампа навколо ядерної зброї відкриває для ворогів США широкий простір для маніпуляцій. Адже якщо під час публічних виступів ти постійно повторюєш, що ядерна зброя страшна й неприпустима, тоді опонентам дуже легко тиснути на цю больову точку, буквально погрожуючи її застосуванням.

Олександр Краєв

політолог та експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Коли Трамп називає ядерну зброю "словом на N" і повторює, що про неї "ніколи не можна говорити" і "ніколи не можна застосовувати", але це не просто табу чи риторика. Це також демонструє його вразливість, що ним дійсно можна маніпулювати через ядерний шантаж. Те, що Росія довго успішно використовувала проти європейців, тепер може працювати й проти нього – тобто буквально примушувати його до певних рішень через страх перед ядерною ескалацією.

Реакція генералів і адміралів була стриманою. Аплодисментів і фанфар майже не було – всі сиділи тихо, хтось із присутніх робив нотатки. Водночас Трамп намагався розрядити атмосферу жартами, закликаючи слухачів почуватися "вільно", але водночас підкреслював свою головну лінію – "мир через силу" і готовність застосувати військові опції, якщо дипломатія зазнає краху.

Під час своєї промови Дональд Трамп згадав і про Венесуелу, звинувативши її в підтримці наркотрафіку до США та провокуванні міграційних потоків. Він прямо заявив, що Венесуела збирає у своїх в'язницях злочинців і нелегально переправляє їх на територію США. Ці риторичні звинувачення, озвучені перед американським генералітетом, частково стали виправданням військової активності США поблизу венесуельських берегів. Утім, за такою риторикою стоять і ширші стратегічні інтереси.

Військова ескалація в Карибському регіоні почалася у вересні 2025 року.

  • Президент Трамп санкціонував серію ударів по венесуельських суднах, які підозрювали у контрабанді наркотиків.
  • Операції супроводжувалися розгортанням військових кораблів та авіації поблизу венесуельських вод.
  • У відповідь президент Венесуели Ніколас Мадуро заявив про готовність запровадити надзвичайний стан і мобілізувати збройні сили у разі подальших агресивних дій США.

Олександр Краєв

політолог та експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"

По-перше, Венесуела дійсно є хабом, звідки, за участю китайців, росіян і картелів, до США потрапляє величезна кількість наркотиків. По-друге, враховуючи її запаси нафти, газу та навіть рідкісноземельних копалин, Трамп прагне створити важелі тиску. Якщо Венесуела хоче повернутися до життя без санкцій, це має відбутися на умовах США. Це частина його стратегії, коли перед будь-якими переговорами він намагається отримати максимальну кількість козирів. У випадку Венесуели ці козирі здебільшого військового характеру.

Та окрім боротьби з наркотрафіком, Венесуела залишається важливим енергетичним вузлом для США. У серпні 2025 року адміністрація Трампа дозволила компанії Chevron відновити видобуток нафти у Венесуелі, хоч і з обмеженнями щодо обсягів експорту та забороною на прямі фінансові операції з урядом Мадуро.

В умовах посилення санкцій проти Росії та прагнення змусити Індію скоротити імпорт російської нафти відновлення постачань із підсанкційної Венесуели виглядає цілком реалістичним варіантом.


Сьогодні США вже перемістили кораблі, літаки та близько 4,5 тисячі військових поблизу Венесуели / Al Jazeera

Водночас після кількох тижнів тарифного тиску й суперечок із Вашингтоном, в Індії заявили, що готові скоротити закупівлю російської нафти, але за однієї умови – США мають відкрити один із підсанкційних каналів: Іран або Венесуелу. Зняти санкції з Ірану нині практично неможливо, тож через силовий тиск Трамп намагається переформатувати Венесуелу та її режим під власні стратегічні потреби.

Олександр Краєв

політолог та експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Так, видобуток у Венесуелі дорожчий і складніший, але саме тому він цінний – це запасний варіант на випадок нестабільності в ОПЕК. Трамп не може дозволити собі тиснути настільки жорстко на ключових арабських партнерів, тож потрібен ресурс, який можна використати як важіль. І Венесуела на цю роль підходить чудово. Через неї можна одночасно тиснути і на Росію, і на Китай, які мають там свої інтереси. Це такий двосічний меч, що його можна спрямувати як проти одного опонента, так і проти іншого.

Отже, військова ескалація США довкола Венесуели може мати не лише безпекові, а й економічні та геополітичні мотиви. Під виглядом боротьби з наркотрафіком і нелегальною міграцією США прагнуть забезпечити собі доступ до венесуельських енергоресурсів – важливого елементу у контексті санкційної політики та глобальної енергетичної безпеки.

Очевидно, що для досягнення своїх цілей Трампу знадобиться посилення армії та збільшення її фінансування. Президент США з трибуни заявив американським генералам, що наступний військовий бюджет стане "рекордним" і сягне 1 трильйона доларів. Утім, на думку аналітика Олександра Краєва, у цьому немає нічого нового – історія з постійним підвищенням оборонних витрат у США триває вже роками.

Олександр Краєв

політолог та експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Слід пам'ятати, що США майже щороку встановлюють новий рекорд військового бюджету протягом останнього десятиліття. Тепер Трамп оголосив про трильйон доларів, тоді як торік видатки становили близько 900 мільярдів. І навіть ця цифра перевищувала сукупний бюджет двадцяти наступних за США держав із найбільшими оборонними витратами. Таке зростання є цілком економічно обґрунтованим: воно враховує інфляцію, підвищення цін і загальні ринкові коливання. Тож насправді Трамп приписує собі "досягнення", які такими по суті не є.

Якщо ж подивитися на ситуацію з іншого боку, то й сам виступ, і спроба заробити прихильність військових коштом підвищеного фінансування вписуються у популістичні мотиви Трампа напередодні проміжних виборів. Він намагається створити образ президента-захисника армії, який повертає їй "колишню велич" і водночас підкреслює власну роль у зміцненні збройних сил.


Командувачі Збройних сил США у Європі, Азії та на Близькому Сході також були змушені прибути до США для виступу Трампа і Гегсета / Фото AP

Зрештою, в американських медіа почала з'являтися реакція військових, як чинних, так і відставних. Багато офіцерів сприйняли зустріч радше як передвиборчий захід, ніж як серйозну нараду з питань підготовки армії. Дехто порівнював її з пресконференцією, а не з робочим брифінгом. Зазначалося також, що подію можна було б замінити звичайним імейлом, замість того, щоб відривати офіцерів від виконання обов'язків тривалими перельотами.

Крім того, сама концентрація сотень топофіцерів у межах однієї події, яка мала б створити символічний ефект тиску на опонентів США, водночас несла й певний ризик. Зібрання більшості командного складу США в одному відомому місці й у конкретний час викликало здивування серед генералітету через очевидне нехтування заходами безпеки.

Найтривожнішою заявою Трампа став його заклик готуватися до війни з "ворогом всередині". Президент прямо назвав великі американські міста "полем бою" – і зробив це не як влучну метафору, а швидше як практичну інструкцію. Мовляв, міста на зразок Сан-Франциско, Чикаго, Нью-Йорка та Лос-Анджелеса мають стати "тренувальними майданчиками" для військових.

Разом із поки що риторичною кампанією Піта Гегсета проти "woke-армії" та лівих цінностей у війську і з огляду на реальне використання Національної гвардії в опозиційних штатах, такі заклики "боротися з внутрішнім ворогом" звучать значно моторошніше, ніж звичайний передвиборчий популізм. За цією риторикою ховається чітка тактика, згідно з якою для досягнення політичних цілей може бути застосовано пряме силове втручання – не коштом найманої масовки, а руками збройних сил США.
Військовослужбовці Національної гвардії США під час протестів у Лос Анджелесі в липні, 2025 року / Фото AP

Варто зауважити, що захоплення Трампа авторитарними лідерами не проходить безслідно. Маркування інакодумців як внутрішнього ворога полегшує легітимацію надзвичайних заходів проти них. Фактично, президент США і міністр "війни" публічно говорять про можливе застосування військових у мирних містах, що поступово нормалізує ідею залучення армії до внутрішньополітичних процесів. Це вкрай ризиковано навіть за умови, що в окремих американських містах дійсно зростає рівень злочинності.

Юридичні та суспільні наслідки такої політики очевидні. Масові мілітаризовані патрулі, залучення Національної гвардії або активних підрозділів армії для приборкання протестів чи контролю над містами можуть суперечити конституційним принципам і підривати саму американську демократичну систему, яка спирається на широкі повноваження місцевого самоврядування.

Отже, риторика про "внутрішнього ворога" це не лише інструмент популізму та спроба догодити генералітету, повернувшися до образу "старої-доброї Америки" в умовах зростання оборонних бюджетів. Це також рецепт для системного придушення громадянських свобод: замість політичного діалогу з опозиційними губернаторами або мерами буде увімкнено силовий механізм тиску.