Велика Британія перетравлює та усвідомлює результати нещодавніх місцевих виборів, де впевнену перемогу здобули праві популісти з партії Reform UK. 24 Канал пояснює причину цього успіху.

Читайте також Хто такий Кір Стармер і чого чекати Україні

1 травня 2025 року у Великій Британії відбулися місцеві вибори. Вони зруйнували традиційний та давно усталений порядок й стали тріумфом для "третьої сили" в особі партії ексцентричного Найджела Фараджа Reform UK. Ця політсила обійшла британські класичні партії – Лейбористів (лівоцентристів) та Консерваторів (правоцентристів), які фінішували другими та третіми відповідно.

  • "Реформісти" перемогли у 10 з 23 муніципалітетів, отримавши там більшість. Всього ж партія Фараджа отримала 677 з 1641 місць.
  • Крім того, Reform UK перемогла на двох виборах мерів, представники політсили стали міськими головами в Галлі та Великому Лінкольнширі.

Ну а головним успіхом Reform UK стала перемога в битві за місце до британського парламенту на додаткових виборах, де долю переможця визначила різниця в 6 голосів. Саме таку перевагу отримала "реформістка" Сара Почін у виборчому окрузі Ранкорн та Гелсбі.

При чому там було справжнє шоу з ручним перерахунком, скандалами та безпрецедентною загальнонаціональною увагою. Можливо, навіть більшою, ніж до чергового кулінарно-садового шоу герцогині Сасекської.


Найджел Фарадж і Сара Почін / фото Getty

Насправді – ні, бо вибори відбувалися лише у 23 муніципалітетах, яких у Сполученому Королівстві взагалі-то 317. Тобто маємо справу з незначною частиною органів британського місцевого самоврядування.

При цьому вибори проходили здебільшого у північних та північно-західних районах країни – тих самих стереотипних депресивних постіндустріальних регіонах, відомих нам із британських серіалів (тих самих, де хтонь, а також постійна сирість і дощі). Натомість результати у великих агломераціях можуть суттєво відрізнятись.

Крім того, система влади у Королівстві дає муніципалітетам доволі обмежену владу, яка здебільшого зосереджена в практичному вимірі, тоді як політикою в класичному розумінні опікується Лондон. Отже, пост радника і навіть мера в глибинці – це медійна перемога, але не варто її переоцінювати.

Тому зняття українських прапорів над меріями міст, де перемогли "реформісти" – це буквально єдина можлива шпилька, на яку здатні переможці виборів. Вони ніяк не вплинуть на курс уряду на підтримку України.

Не варто ламати руки й від перемоги на додаткових виборах до парламенту, бо вони стали можливими лише через скандальний казус: рік тому в окрузі Ранкорн та Гелсбі впевнено перемогли лейбористи, але їхній представник Майк Еймсбері був дискваліфікований через таку геть не парламентську звичку, як мордобій.

Ця перемога дозволила збільшити фракцію Reform UK в парламенті на 25%, до 5 "багнетів". Всього ж Палата громад, нагадаємо, налічує 650 депутатів. При цьому навіть ця група неоднорідна та має "свої підводні камені", про які розповімо трохи далі.

Фракція правих популістів дуже медійна, але вона не впливає на ухвалення рішень у Вестмінстерському палаці. Фактично "реформісти" здатні лише на демарші, які будуть гучними завдяки ЗМІ та соцмережам, але не матимуть практичного значення. Ситуацію могли б змінити нові вибори, але вони відбудуться не раніше 2029 року, тому на владу та право ухвалювати доленосні рішення Найджелу Фараджу і компанії сподіватися наразі не варто.

Але ж чого тоді британські ЗМІ здійняли таку потужну моральну паніку, якщо нема чого хвилюватися?

Насправді підстав для хвилювання чимало, просто вони мають такий собі відкладений ефект. Наступні парламентські вибори у Королівстві – лише через 4 роки. І десь стільки в традиційних партій є часу на виправлення ситуації.

У Великій Британії останні 80 років сформувалася двопартійна система, коли почергово владу отримують або Консерватори (вони ж "торі"), або Лейбористи. Саме їм виборці довіряють свою долю і дають мандат на реформи та управління державою.

Фіксує цей статус мажоритарна система, яка фактично не залишає шансів не те що малим партіям, а й навіть "третій силі", роблячи її третьої зайвою. Тому нині та сама партія Фараджа може мати загальнонаціональний рейтинг у 20 чи більше відсотків (на виборах-2024 "реформісти" отримали 4 мільйони голосів), але все одно залишатися на маргінесі та радіти фракції з 5 депутатів.

Але це лише "нині", бо традиційні партії у великій кризі.

Зараз вже рік при владі Лейбористи, але прем'єру Кіру Стармеру не вдається розв'язати економічні проблеми країни.

Це об’єктивно непросто, бо світ увійшов у турбулентну фазу, а до найбільшої війни в Європі з 1945 року додався фактор Трампа, який всіма силами намагається занурити світ в економічну кризу небачених масштабів. При цьому в уряду Стармера вистачає помилок на внутрішній арені, що суттєво впливає на невдоволення виборців і призводить до падіння рейтингів.

Консерватори були владою довгі 14 років, останні з яких запам’яталися лише гучними фіаско та скандалами. Ковідні вечірки улюбленця всіх українців Бориса Джонсона, відчайдушна спроба у форматі бліцкригу зруйнувати британську економіку від Ліз Трасс та неспроможність дати з усім цим спадком раду від Ріші Сунака – це те, чим запам'яталися торі.

Не дивно, що на виборах 2024 року вони зазнали розгромної поразки. В інші часи в торі був зрозумілий шлях – вони б отримали час на аналіз власних помилок і шанс все виправити на наступних виборах. Бо існувала система, коли опозиція, якою могли бути представники або торі, або лейбористів, гарантовано отримувала так звані протестні голоси.

Нині ж вони цього привілею позбавлені й ризикують самі стати третім зайвим і повторити шлях Ліберальної партії (спадкоємців "вігів") з британського політичного Олімпу в небуття. Бо тепер невдоволені лейбористами голосують не за торі, а за "реформістів".

З огляду на це місцеві вибори стали підтвердженням гіпотези. У лютому 2025 року соціологія вперше показала, що Reform UK стала найпопулярнішою політсилою в Сполученому Королівстві. Нині ж "реформісти" святкували вибори на місцевих виборах. Так, лише в обмеженій кількості муніципалітетів, але це зріз суспільства та орієнтир для всіх інших.

Показовим стало змагання за посаду мера Лінкольнширу, який традиційно вважався вотчиною "торі". А втім, скандальна втікачка з Консервативної партії та ексміністерка освіти Андреа Дженкінс, яка нині представляє партію Фараджа, перемогла тут із великим відривом.


Мабуть, найвідоміше фото в політичній кар'єрі пані Дженкінс. Це 2022 рік, вона тоді була міністеркою освіти в уряді Бориса Джонсона і так реагувала на несхвальні крики виборців на Даунінг Стріт / Скриншот

Цей факт змусив експертів і аналітиків говорити про тектонічні зміни в британській політичній системі, а саме: про те, що Reform UK "прийшла по душу" консерваторів та, цілком вірогідно, може залишити їх на наступних виборах за бортом. Власне, про те ж саме говорить і сам засновник партії:

Ми пережили найбільш сейсмічний момент у британській політиці, який коли-небудь бачили. Ми замінили Консервативну партію і стали головною опозицією. Тепер саме ми замінимо Кіра Стармера.

Партія Reform UK – це і є Найджел Фарадж. Точніше, так було до 2025 року. Пана Фараджа часто називають британським Трампом, але це не зовсім правильно, бо цей джентльмен був Трампом ще задовго до того, як Трамп додумався перестрибнути з Демократичної партії до Республіканської та здійснити рейдерське захоплення останньої.


Фарадж із Дональдом Трампом 12 листопада / Фото Nigel_Farage / Twitter

Нині Фараджу 61 рік, це доволі дотепний і харизматичний, але стереотипний британський джентльмен у твідовому костюмі та з постійною цигаркою.

Він у політиці з початку 1990-х, якщо не раніше. Фарадж – представник британської еліти, хоча й не має спадкових аристократичних титулів, як умовний Борис Джонсон. У 1980-ті Найджел примножив батьківський капітал на біржі, як доволі вправний брокер, а далі пов’язав своє життя з політичною діяльністю.

Фарадж був членом Консервативної партії, але залишив її через незгоду з курсом спадкоємців Маргарет Тетчер на євроінтеграцію. У наступні роки саме ідея виходу Сполученого Королівства з ЄС стане наріжним каменем ідей Фараджа, а сам він отримає неформальний статус ідеолога брекзиту.

Тривалий час він був відвертим маргіналом, а його максимальна аудиторія ніколи не була більшою за паб, де збираються хильнути пінту-другу наприкінці важкого дня. Ситуацію змінила поява соцмереж, які несподівано стали точкою збору для маргіналів та допомогли їм усвідомити власну кількість. Новий подарунок долі Найджелу Фараджу та його прихильникам зробив уряд Девіда Кемерона, який вирішив здобути перемогу в "маленькій переможній війні" та оголосив референдум про вихід Великої Британії з ЄС.

Його результати стали тріумфом Фараджа і шоком для всього світу, а ще – проклали шлях до успіху для популістів в усьому світі.

Після брекзиту Фарадж оголосив про вихід на політичну пенсію, адже його мрія здійснилася, але згодом передумав і у 2018 році заснував свою кишенькову партію Reform UK (тобто "Реформуй Сполучене Королівство" – 24 Канал), з якою заходився формувати новий політичний порядок денний.

Його пропозиції були прості, а головною мішенню стала міграція. Саме вона, на переконання Фараджа та його прихильників, є головною причиною всіх бід і проблем країни.

Оскільки "реформісти" ні за що не відповідали, а лише критикували владу, їхня популярність лише зростала, в кращих традиціях глобального тренду, відомого як "правий поворот". Фарадж став зіркою соцмереж (нині в його доволі спокійному акаунті в тіктоці понад 1 мільйон підписників) та жовтої преси. Кожна його заява чи витівка ставала вірусною, а скандали не лише не "ховали" політичну кар'єру, а тільки збільшували популярність.

До теми У парламент Британії пройшли популісти, лідер яких робив неоднозначні заяви щодо України

У 2024 році Фарадж і Reform UK здобули першу перемогу та виборах, ставши парламентською партією, а сам Фарадж з 8-ї спроби нарешті став депутатом Палати громад (при цьому довгий час засідав у Європарламенті, як би це парадоксально не було). У лютому 2025-го "реформісти" вперше стали найпопулярнішою партією країни, відповідно до даних соціології.

А тепер поговоримо про "підводні течії" у фракції та партії Reform UK, які згадувалися вище. І тут варто згадати про США.

Для Трампа і трампістів Найджел Фарадж тривалий час був взірцем для наслідування і подекуди навіть іконою. Можливо, навіть більшою за куди успішнішого угорського колегу Віктора Орбана, бо той править у країні, про яку Трамп не знає і постійно плутає з Туреччиною, натомість Велика Британія – це міцно та солідно. Сам Фарадж цим активно користувався і не менш активно свою популярність в Америці монетизував.

Після перемоги Трампа на виборах він сподівався отримати ще більше уваги, але все пішло не за його планом, бо самопроголошеним "куратором" британських правих популістів (як і їхніх колег у Німеччині, Румунії та Франції) став Ілон Маск, який оголосив у соцмережах війну британському уряду та почав проти нього потужну інформаційну атаку. Він публічно підтримав Reform UK, пообіцявши мільйони фунтів фінансування, але у своїх кращих традиціях спробував усунути Фараджа від керівництва партії, ніби це який твітер.

Через це у фракції Reform UK в парламенті, яка тоді налічувала 4 особи (спершу було 5 депутатів, але одного Фарадж забанив), в березні 2025 року стався розкол. Його очолив ставленик Маска Руперт Лоу, відомий численними скандалами ще з часів, коли очолював клуб місцевої Прем’єр-ліги "Саутгемптон". Але Фарадж, який замкнув на собі всі процеси в партії, доволі легко переміг внутрішні чвари та відстояв свої позиції. Натомість позиції Маска у Великій Британії та всій Європі суттєво обвалилися і нині спалення або розчавлення танком "тесли" на британських островах вже стало ледь не правилом хорошого тону.


Найджел Фарадж і Руперт Лоу (справа) / Фото PA Media

До теми Британський союзник Трампа розкритикував США через позицію у питанні переговорів Росії й України

Саме через призму протистояння з Ілоном Маском варто розглядати проукраїнські заяви Фараджа і не надто їм радіти, пам'ятаючи, що перед нами той самий популіст, просто в трохи незвичайних обставинах.

Нині Фарадж і його політсила перебувають на піку, але дотягнутися до влади буде непросто. До великих виборів, нагадаємо, кілька років. Рівно стільки є у Лейбористів, щоб виправити ситуацію та розв'язати проблеми виборців. Рівно той самий час на те, щоб перезібрати чи навіть перевинайти себе заново, є в Кемі Баденок і Консерваторів.

Крім того, ці роки – також і перевірка для самої Reform UK, бо вони тепер, хоч і місцева, але влада. Так, це лише 10 муніципалітетів і 2 крісла мера, але нині до них буде прикута особлива увага всієї держави. Чи витримають перевірку "мідними трубами" та реальними справами популісти, для яких раніше чи не єдиним засобом розв'язання проблем було тикання середніх пальців (так робила пані обрана мер Лінкольнширу Андреа Дженкінс, коли була міністеркою освіти).

Нині ж ця стратегія може бути прийнятна в соцмережах для фанатів, але не для виборців, які хочуть побачити як "прості рішення" стають реальністю.