Так, не має. Але для цього замало повторювати ці слова. Вони мають цілком конкретне значення. Вони означають, що ніколи знову євреї не дадуть вчинити з собою подібне. Не дадуть – тобто більш ніколи знову не чекатимуть, склавши рученята, що все минеться, якщо якась потолоч почне погрожувати їм убивствами та знищенням. Ніколи знову не сподіватимуться ні на здоровий глузд та цивилізованість інших, ні на чиюсь добру волю, ані на допомогу навіть далеких родичів.
Читайте також: Історія про порятунок з перших уст: як українці допомагали євреям під час Голокосту
Бо цивилізованість одного з найкультурніших народів Європи, німців, раптом відмовила повністю, добра воля сусідніх народів перетворилася на пихату відмову бодай якось допомогти (а в деяких – і на фільтраційні табори, в одному з яких сидів і втратив здоров'я, наприклад, великий Ліон Фейхтвангер), а далекі американські родичі просто, вибачайте за французьку, просерили ситуацію та похопилися надто запізно...
Може, це слід розцінювати як колективну національну травму страшну рану, яка не загоюється поколіннями. Може – як розумну пересторогу. Але ніколи знову євреї не дадуть себе знищувати. За перших же ознаках того, що таке знищення може готуватись, у євреїв умикається тепер цей захисний механізм – і вони дають такого відкоша, що мало не буває жодному напасникові. І навіть, якщо напасник думає, що євреї – слабкі й їх можна нищити (насправді, більшість юдожерів так вважає, тому й гадає, що бити отих карикатурних слабких і горбатих єврейських хлопчиків – безпечно та весело, можна не чекати на відповідь), його спіткає гірке розчарування, зазвичай останнє в його житті...
Зрозуміло, що це зовсім не означає, що з тієї пори євреї перетворилися на таких собі "пацифістів п'ятнадцятого ступеню", які "б'ють за підозрою" та відривають голови за косий погляд. Ні. Певний час, поки якесь чергове одоробло просто собі базікає та виливає свою тупу ненависть, воно не те, щоб нікого не цікавить, але його намагаються поставити на місце за допомогою "регулярних" методів – суспільного розголосу, закону, підтримки притомних людей та організацій – так, як зараз це робиться, скажімо, щодо німецької пропутінської партії "Альтернатива для Німеччини", яка зібрала в себе під крильцем вже цілу купу антисемітів, але намагається зробити вигляд, що вона зовсім-презовсім не є антисемітською (навіть утворила всередині себе групу з якихось дурнуватих совкових євреїв, яку назвала "Євреями AfD", а самі євреї вже встигли прозвати її "Нутціге юден" – тобто, "корисними євреями": термін, якого присвоював Гітлер тим євреям, яким дозволяв рабськи працювати на "вищу расу" за право ще трохи пожити).
Але, щойно з'являється пряма загроза вбивств та винищення – вмикається цей захисний механізм. І тоді слабкі начебто євреї починають діяти так, як заповідала колись Голда Мейр: "Ми повинні зробити так, щоб наші вороги нас боялися більше, аніж ненавиділи". Тому що ніколи знову євреї не допустять, аби їх винищували. І, якщо навіть Б-г коли-небудь відверне Своє обличчя й євреям судитиметься бути знищеними – разом з ними загинуть всі напасники. Вони не стануть переможцями.
Мене завжди дивувало, що подібна реакція не розвинулася в українців, з якими чинили три Голодомори. ТРИ! Чому, яким чином оце "ніколи знову" не працює – я не знаю. Було б лише правильно та справедливо, якби працювало. Нині вже п'ять років точиться війна – на українців напали, українців вбивають і намагаються винищити, як народ – хто полишиться живий, має перетворитися навіки на малороса, забути себе та своє, жити з милості загарбника, який ще й прикидається "старшим братом".
Читайте також: Табори смерті: як і де нацисти масово вбивали євреїв
Так, в цій війні ціною страшних зусиль та напруги відродилася та стала справді боєздатною українська армія. Так, вона є об'єктивно слабкішою за армію агресора, хоча й сильнішає, й має прямий шанс у якийсь момент стати міцнішою та сильнішою за ворога. Але поки що вона не б'є ворога так, як це робили ізраїльтяни: хоч слабкішими, хоч сильнішими, але завжди – атакуючими. Я не стану казати, що це неправильно – можливо, українці – мудріші за ізраїльтян та краще вміють чекати. В ізраїльтян спрацьовує оцей інстинкт: "Ніколи знову". В українців, попри Голодомори – чомусь не спрацьовує. Я лише про це. Можливо, з плином часу це зміниться.