Молодший син Ігоря – Олександр розповів деталі того трагічного дня і про рішення батька йти воювати разом із сином. Батько сказав, що не відпустить його самого і піде з ним і таки зумів його вберегти.
Дивіться також Вберіг побратимів, але не вберігся сам: в боях за Бахмут загинув командир Олександр Павлишин
Тато загинув на мій день народження, мені виповнився 21 рік. Єдина втіха, що тіло таки знайшли й змогли евакуювати з того пекла. Ми змогли батька із почестями поховати. Без перебільшення, він був найкращим батьком, без роздумів долучився до Рената, щоби завжди бути поруч і оберігати його на війні,
– розповів Олександр Руденко.
Руденки від початку воювали разом
Спочатку Ренат з батьком обороняли аеропорт у Гавришивці, по якому росіяни на початку березня 2022 року вдарили ракетами. Тоді обидвом пощастило вижити, бо на момент атаки перебували в іншій будівлі. Після навчання на Львівщині у лавах 35 окремої бригади морської піхоти Руденки вирушили на Донеччину.
Олександр пригадав, що в одній з останніх розмов батько розповів, що вони охороняють важливу трасу у напрямку Авдіївки. 8 квітня там був важкий стрілецький бій, багато наших військових загинули чи отримали поранення. А вже наступного дня цією трасою почала йти важка артилерія – танки, в хід пішли ракети.
Першим отримав поранення брат – снаряд поцілив йому у праву ногу та розірвався. Осколки поцілили у ліву кінцівку… Тато в той момент перебував в іншій групі. А дізнавшись, що сталось, прибіг до Рената. Брат вже не міг сам йти. Тут знову почався бій. Тато лишився із Ренатом, заявивши побратимам, що хай би це коштувало йому життя, але він не залишить свою дитину,
– розповів журналістам молодший син Ігоря Олекандр.
З Ігорем Руденко попрощались 20 квітня / Фото з фейсбук-сторінки Іллінецької міської громади
Накрив собою пораненого сина і сказав цінувати життя
Ігореві вдалося відтягти пораненого сина в укриття. Та окупанти підняли дрон, за допомогою якого координували атаку танка. Зрозумівши, що по укриттю може прилетіти, Ігор накрив Рената своїм тілом.
Ренат відчув лише удар в плече. Дивиться — тато на ньому лежить поранений. Батько сказав, що не відчуває лівої сторони. Він був ще певний час при тямі, мав міцне серце. Вмираючи, тато встиг сказати Ренату, щоби він вижив та цінував своє життя, бо воно безцінне,
– пригадує Олександр Руденко.
Він переповів розповідь брата, який мусив покинути тіло батька, аби вижити. Каже, що розповідати те, що сталось далі – без сліз – неможливо.
Про Ігоря Руденка у громаді згадують лише хороше / Фото з фейсбук-сторінки Іллінецької міської громади
"Брат почув, що наближається російська піхота, й це би означало одне – його теж вб'ють. Він цілував вже мертвого тата, стискав його руку, яка холонула, й прощався із ним. А сам змушений був відповзти далі, аби вижити", – каже Олександр.
Руденка молодшого змогли евакуювати медики: спершу у комі, з великою крововтратою, розірваною правою ногою та пораненнями у районі коліна та стегна на лівій відвезли у Покровськ, де прооперували. Далі переправили у Дніпро, зараз лікарі борються за те, щоб зберегти воїнові ногу.
Ренат Руденко у госпіталі в Дніпрі / Фото "Факти"
