Про те, чим жив нацпарк до війни та що змінилося із приходом росіян – читайте далі.

Важливо Українці відчують на собі: у ЗСУ заявили про екоцид й опублікували моторошні дані

Науковець Володимир Яроцький нині живе та працює у Львові. Він не знає достеменно, чи існує його довоєнна посада та навіть місце, де до 24 лютого він працював. Володимир Яроцький родом із міста Кремінна Луганської області. Він співробітник єдиного національного парку Луганщини – "Кремінські ліси".

Володимир – спадковий біолог: його прадід був одним з перших учителів природничих наук на Кремінщині, батько Володимира нині займається біотехнологіями. Для Володимира було очевидним рішення вступати на біологічний факультет. Він навчався в Харківському національному університеті імені Каразіна.

Умовно біологи діляться на дві групи: польові та експериментальні (ті, що в білих халатах). Я вчився 5 років на експериментального біолога, але польова біологія мене перетягнула,
– пояснив науковець Володимир Яроцький.

Випуск Володимира з університету збігся з черговою спробою науковців заповідання кремінських лісів.

У 1930-х роках у Кремінній було заповідне господарство, яке спеціалізувалося на охороні хохулі – рідкісного ссавця з родини кротових. Наприкінці 1950-х господарство ліквідували. У радянський час і в 1990-ті охоронний статус мали різні об'єкти на цій території (приміром, сосновий бір, дубовий гай). На початку 2000-х був розроблений проєкт заказника, який би включив заплаву річок та ширше репрезентував природу краю, однак він був реалізований у дуже усіченому вигляді.

Наступна хвиля припала на 2008 – 2010 роки. За словами Володимира, тоді створили Сіверсько-Донецький нацпарк.

"Я був дотичний до цієї хвилі: спілкувався з науковцями, надсилав свої знахідки червонокнижних тварин, рослин, проводив експедиції, бо я родом звідти, це мої місця сили, я з дитинства ходжу по тих лісах", – згадав він.


Інтерв'ю з біологом Володимиром Яроцьким / Фото Wownature

У цей час Володимир почав працювати в Українському науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації імені Висоцького, що у Харкові. Новостворений парк невдовзі ліквідували. Наукова спільнота наполягала на відродженні парку, і зрештою він знову там постав – 2019 року, практично в межах попереднього. Однак, зауважує Володимир, найцінніші з погляду охорони природи комплекси – широколистяні та вільхові ліси в поєднанні із заплавними луками та водно-болотними угіддями, природні соснові та дубово-соснові ліси, – здебільшого не ввійшли до складу нацпарку.

Якою була робота нацпарку до 24 лютого

Фактично парк почав роботу 2021 року: отримав будівлю та набирав штат. Володимира теж запросили до команди парку. Деякий час він поєднував цю роботу із зайнятістю в інституті, однак потім залишився тільки в парку.

Через те що Кремінна достатньо далеко від наукових центрів – Харкова, Луганська, Старобільська – адміністрації важко знайти фахівців у штат. Я прийшов у жовтні й був одним-єдиним науковцем наукового відділу, а отже, до лютого займався всім, робив літопис природи,
– сказав науковець.

Працювати було цікаво, бо, каже Володимир, він прийшов у щойно посталу організацію, відкриту до нового бачення. Наприклад, у парку:

  • планували проєкт із реінтродукції хохулі;
  • думали про трансформацію лісів до більш природних і стійких до хвороб, пожеж.

Володимир брав участь у проєкті по картуванню ссавців, розставляв фотопастки в Кремінських лісах.

Робота науковця в нацпарку, як на мене, найздоровіша – психологічно та фізіологічно. Адже є баланс між фізичним навантаженням, коли ходиш по природі, та інтелектуальним, коли ти це опрацьовуєш. Плюс є ще й емоційний складник – коли в тебе є відкриття, знахідки,
– зазначив Володимир.

Отже, у парку розробили план на рік, проводили бюджетні закупівлі та загалом були сповнені ентузіазму, запрошували дослідників на експедиції. У листопаді 2021 року провели робочу зустріч із колегами з Угорщини, домовилися про спільні дослідження об'єктів парку, поновлення степу на згарищах культур сосни після пожежі 1996 року.


Заплави, які не ввійшли до парку / Фото Володимира Яроцького

Остання поїздка в ліс та пастки в Білогорівці

До повномасштабного вторгнення Володимир жив на два міста – Кремінну та Харків. 10 лютого востаннє поїхав велосипедом у ліс, поставив фотопастки (до речі, одна з пасток стоїть на березі Сіверського Дінця, навпроти Білогорівки, де росіяни без успіху намагалися навести понтонну переправу) і повернувся до Харкова. Наближення війни він відчув із поведінки іноземних колег на початку лютого – комусь посольство заборонило їздити в парк, а друга-американця з Сєвєродонецька перевели до Києва.

Мої батьки в Горлівці (місто в Донецькій області, окуповане росіянами 8 років тому – 24 канал), тож у мене війна з 2014 року. Й оці російські наративи – "сидіть удома, ми вас швидко демілітаризуємо", – я не сприймав. Розумів, що війна буде довгою,
– зізнався Володимир.

Спочатку Володимир думав поїхати в Кремінну: мовляв, земля, вода є, будинок є. Події відбувалися швидко, і зрештою сім'я поїхала в іншому напрямку – до родичів під Сваляву (Закарпатська обл.). Володимир згадує, що діяти конструктивно їм допоміг польовий туристичний досвід. Діставшись Закарпаття, допомагали виїжджати знайомим зі Сходу України. Зв'язок із парком Володимир втратив із середини квітня.

Напередодні окупації Кремінної (середина квітня) будинок, де залишилася тітка Володимира, був пошкоджений: йому знесло дах. Науковець устиг розповісти тітці, як користуватися польовим спорядженням – спиртівками, пальниками, самонадувними килимками, спальником, щоб перенести екстремальні умови. Відтоді зв'язку з нею він не має. З батьками Володимир востаннє говорив 31 серпня.

Як нацпарк тримає удар

Нині Володимир із родиною мешкає у Львові, працює в науковому проєкті разом із колегами з інституту та Громадської організації "Лісові ініціативи й суспільство", а також розробляє програму навчального тренінгу для державної служби охорони природно-заповідного фонду. Ще проводить екотерапевтичні прогулянки – допомагає впоратися зі стресом внутрішньо переміщеним українцям; мріє працювати з нашими військовими.


Фауна нацпарку / Фото Володимира Яроцького під час останньої поїздки до парку

Науковець думає, що парк дуже пошкоджений. Заплавні діброви з окупованого берега Сіверського Дінця напевно постраждали через спроби наведення понтонних переправ та обстріли. Крім того:

  • найімовірніше, росіяни замінували всю заплаву,
  • вочевидь вони рубають ліс для укріплень, дотів, окопів і гуманітарних потреб: дозволяють колаборантам продавати деревину місцевим мешканцям на дрова.

У мене дуже песимістичні прогнози: якщо навіть окупанти звільнять Кремінну, у Рубіжному, думаю, вони ще сидітимуть і "насипатимуть" у місто з великим цинізмом, як робили це й раніше,
– сказав Володимир.

З іншого боку, через негативний вплив на Кремінські ліси – як-от мінування – у майбутньому можна буде встановити суворіший режим охорони території, зменшити рекреаційне навантаження. Це дасть поштовх відновленню території, вважає Володимир.

"Те, що мене завжди підтримує, – природа. З одного боку, я добре усвідомлюю властивість природи – що вона не відновлюється до того стану, якою була. З другого – вона має здатність до самовідновлення. Це мене підтримує. Мій життєвий сенс – цьому відновленню сприяти, допомагати іншим розуміти цінність природи", – підсумував біолог.

Авторка: Анастасія Сєрікова