Про зірвану зернову угоду в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу розповів радник голови Офісу Президента України Михайло Подоляк. Також він наголосив, що Путін зараз ховається через ордер на арешт.

Дивіться також "Путін веде війну не лише проти України": у ЄС шукають шляхи виходу із зернової кризи

Зірвана зернова угода

У Білому домі вважають, що Росія може атакувати цивільні судна та звинуватити в цьому саме Україну. Речник Ради національної безпеки Білого дому Адам Ходж каже, що офіційні особи США мають інформацію про те, що Росія заклала додаткові морські міни на підходах українських портів. І все це збіглося з тим, що Росія вчергове вийшла з зернової угоди і погрожує стріляти по суднах, які заходитимуть до українських портів.

Це не про зернову угоду. Взагалі не про зернову угоду. Це про три наступні речі.

Перша річ, про яку зараз мовиться – чи існує міжнародне право в будь-якому вигляді. У цій ситуації – міжнародне морське право. Як з’ясувалося, його не існує, тому що дійсно Чорноморська акваторія не є внутрішнім морем Росії, там не є дієвою юрисдикція Росії.

Цитуючи наших міжнародних партнерів: "Росія може бити по цивільних кораблях". І? І далі що? Тоді питання – а навіщо ви тоді говорили про те, що є певні гарантії безпеки для цивільного судноплавства? Значить, цього не існує.

У такому разі це не про зернову угоду, а про відсутність міжнародного морського права.

Ті ж сомалійські пірати можуть нині масштабувати свою діяльність будь-де, якщо під'їде якийсь корвет. Тоді треба кликати росіян, які скажуть: "Ми будемо вважати це правом нашим атакувати ці корвети, які забороняють сомалійським піратам когось грабувати".

Друга складова – мовиться знову ж таки не про зернову угоду, а про суб'єктність тих чи інших країн.

Пан Ердоган говорив достатньо багато речей в останні тижні. Так, могло скластися враження, що турецький президент більш глобальний, суб’єктний гравець, який точно не дозволить Росії монопольно створювати проблеми в акваторії Чорного моря, де існує турецький інтерес, зокрема.

Між тим, нагадаю, що в нас з вами була угода про транспортування зерна саме через термінали Туреччини. Так, Туреччина в цьому всьому мала ключову надважливу роль. І взагалі надважливу роль мала в замовленні ООН щодо забезпечення регіонів зерновим продуктом з України. Це і бізнес, і вплив, і суб'єктність.

Подивимося нині на суб'єктність тих чи інших країн, чи міжнародних інституцій. Зокрема, ООН, до речі. Мені дуже подобається заява Гутерреша, є такий персонаж, не забуваймо про нього. Він мені все більше нагадує таку "піар-агенцію у Росії", я маю на думці ООН.

Керченського чи Кримського моста просто не існує. Коли ми говоримо з вами іронічно: "Кримський міст, завдали удар" – цього юридично не існує.

Не можна завдати удару по тому, чого юридично не існує. Хтось щось побудував, а потім воно буде знищено чи не буде – цього юридично в міжнародному праві не існує.

Однак Гутерреш виходить і робить заяву, мовляв, давайте не бити по "цивільній інфраструктурі". Супер. Зараз друга ніч поспіль йдуть прямі абсолютно демонстративні масштабні удари по цивільній інфраструктурі, портовій – зернових терміналах в Одесі, Миколаєві.

Є відповідна заява Гутерреша – "піар-агенції Росії" під назвою ООН? Немає. А є заява Гутерреша щодо того, що можуть бути видані мандати країнам для того, щоби вони в межах конвою провозили зерновий продукт? Щоби забезпечити 400 мільйонів людей зерном. Є відповідна заява Гутерреша? Немає.

Тобто, суб'єктності абсолютно не існує. Ми з вами це розуміли, але, принаймні, це зараз юридично фіксується. На мій погляд, нині є тільки суб'єктність Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Цікаво Погроза війною ПАР: як "Глобальний Південь" дав ляпаса Путіну і відвертається від Росії

Третя складова, нарешті. Для чого Росія все це робить? Для того, щоби знову перетягнути на себе порядок денний. Домінувати в порядку денному завдяки оцій слабкій позиції міжнародних спільнот. Росії періодично вдається це зробити.

От нині вона домінує. Вона говорить: "Ми будемо атакувати кораблі". Далі. І всі починають це обговорювати та шукати альтернативні маршрути. "Ой, нам, на жаль.. Ми так ставимося до України з розумінням, але ж, дивіться, це ж Росія" тощо.

Росія примітивно перехоплює порядок денний і робить це трьома шляхами.

Три шляхи:

  • крилаті ракети, балістичні ракети, Х-22 протикорабельні і "Онікси", які заходять в цивільні будівлі – і ми з вами не бачимо відповідної реакції;
  • "грозні" заяви Путіна, мовляв, вони зараз щось зроблять;
  • абсолютно індиферентна позиція тих чи інших держав та міжнародних інституцій.

Все очевидно. А знаєте, чому це виглядає вкрай анекдотично? Тому що водночас Міжнародний кримінальний суд видав ордер (на арешт Путіна – 24 Канал).

Інтерв'ю з Михайлом Подоляком: дивіться відео

Після видачі ордера представник Південно-Африканської Республіки говорить про те, що вони запропонували Росії відмовитися від безпосередньої участі (у саміті БРІКС – 24 Канал). І це він все говорив у суді.

Він говорив, що Росія почала погрожувати війною, але вони все ж таки наполягали на тому, що зможуть виконати ордер на арешт Путіна на території Південно-Африканської Республіки.

Що робить Путін після цього? Він тихенько ховається за відеозв'язком. Приїде дехто на прізвище Лавров, Путін братиме участь у всіх обговореннях, але в режимі відеозв’язку.

Тобто, про що це говорить? Щойно міжнародне право починає дійсно формально виконувати всі свої функції – Путін ховається. І тоді в мене питання: нині він порушує міжнародне морське право, чому ніхто не хоче повернутися до банального виконання приписів морського міжнародного права?

Тому що треба щось для того робити, не просто написати і сказати: "Ми дуже занепокоєні". Не просто сказати: "Ми думаємо, якщо вони нам погрожують, то можуть і бити по наших кораблях".

Трохи ширше поставлю вам питання, дуже важливе. От ми з вами чуємо постійно: "Путін може зробити те чи інше". Путін робить те чи інше, атакуючи цивільне населення.

Водночас ми чуємо подекуди конспірологічні версії: "Треба ж, можливо, піти на поступки Росії, треба території віддати. Головне – закінчити війну, це ж геноцидна війна, вам же тяжко, українці. Ви все одно не можете йти вперед, тому що ми вам не дали навіть тієї зброї, яка має бути згідно з контрактом. Ми вам дали 50 – 60% від тих обсягів, які ми вже законтрактували разом".

У мене до вас буде просте питання: а чому ці люди, які так собі зараз розмірковують, вважають, що після того, як Росія не отримує поразки у війні, вона буде дотримуватися тих чи інших положень міжнародного права в інших справах?

Чому Росія має змінитися і поводитися інакше з міжнародними спільнотами? Наприклад, з Німеччиною чи Францією. Чому Росія має не інвестувати в тероризм в цих країнах, має не інвестувати в політичні нестабільності в цих країнах? Має не брати участі у переворотах в цих країнах, у політичних вбивствах?

Чому Росія має дотримуватись міжнародного права, якщо вона сьогодні його не дотримується? Що має їх змусити це робити, якщо вона не програє війну? Я хочу зрозуміти логіку людей, які не відчувають моменту сьогоднішнього. Тобто той, хто порушує все – має програти.

Для того, щоб він програв, єдиній країні, яка готова це зробити – Україні – передати всі обсяги зброї. Треба це зробити максимально швидко для того, щоб Росія не починала окопуватись.

Потрібно абсолютно не звертати уваги і не масштабувати заяви Путіна. Мовляв, ми бачимо, що Росія готова зробити, але не готові робити щось у відповідь.

Це вже очевидно після 17 місяців, чи ні? Чи розум – це сьогодні субстанція, яку не видають.

Україна все одно доведе це до кінця. В нас з вами шансу вижити немає, якщо це не буде доведено до кінця. Ми живемо в складні часи, але маємо усвідомити, що трапиться з Україною далі, якщо не доведемо справи до кінця, з урахуванням поведінки глобальних еліт. І якщо усе закінчиться не програшем Росії.

Роль Туреччини

Шанс того, що Туреччина візьме під конвой кораблі з зерном дорівнює нулю?

Шанс, що будь-яка країна, включно з Туреччиною, може організувати конвой – є. Переговори про це вестимуть. Є пропозиція України, на якій наполягає президент. Мовиться про двосторонню угоду з замовником ООН і гарантом Туреччиною, яку ми готові продовжити.

Для цього є відповідні маршрути та мандати. Тобто вони можуть бути відповідними юридичними мандатами. Для цього є конкретний механізм – гуманітарні конвої. Переговори в цьому напрямку вестимуть, тому що Україна, на відміну від багатьох інших країн, не здається ніколи.

Ми до кінця пробуватимемо розв'язати проблему з постачанням українського зерна на глобальний ринок. З урахуванням того, що вже сьогодні відчувається підвищення ціни, дефіцити в регіонах, а Росія хоче скористатись моментом, аби поглибити проблему з продовольчою безпекою.

У нас угоди з Росією напряму не було. Але було дві: Туреччина – Україна, Туреччина – ООН – Росія. Наша ж угода продовжує діяти?

Наша угода продовжує діяти. Ми хочемо її сьогодні модернізувати. Коли рік тому підписували зернову угоду, тоді до російського Чорноморського флоту ставились з острахом. Мовляв, це такий потужний флот.

Сьогодні, мені здається, до нього так ставитись – дивно. Так, у нього є балістичні, крилаті ракети, ті ж "Калібри". Але хіба інші країни не хочуть показати, що і в них є системи захисту?

Тоді у мене виникає інше запитання "з зірочкою". А навіщо сьогодні триває таке швидке переоснащення країн, які входять, до речі, у військовий альянс НАТО? Щоб приводити дітей дивитись на гарні ракети на бойовому чергуванні?

Якщо у вас є певні інструменти, ви маєте офіційно отримати мандат. Наприклад, Україна це ініціює. В нас є замовник ООН. Ми хочемо, щоб вона провела відповідне засідання, видала мандат, що українське зерно є важливим на певних ринках та його хочуть отримати. Тоді видати мандат для інших країн, які готові забезпечити конвоювання цього зерна. Включно з Туреччиною.

Росія може сказати, що атакуватиме. Однак стоятимуть військові кораблі і щойно Росія захоче щось зробити – удар у відповідь. Тому акваторія Чорного моря – це не юрисдикція Росії.

Інше питання полягає в тому, для чого тоді країнам потрібна зброя?

Виходить що у "друзів" чи країн, які намагались зберігати нейтралітет, спілкуючись з Путіним, має залишитись неприємний присмак. Наприклад, в Ердогана, якого "кинули" з зерновою угодою.

Африка сказала, мовляв, нехай Путін не приїжджає на саміт БРІКС, бо вони за себе не ручаються. Бо Пєсков заявляв, якщо Путіна затримають, то це буде оголошенням війни. У такий спосіб Росія погрожує Африці. Думаю, там теж певний посмак залишився.

Так само Китай просив не зупиняти зернову угоду. Його теж не послухали.

Друзі Путіна

То у Путіна зовсім не залишається друзів в ООН? Чи стали ми на крок ближчими до того, щоб їх звідти витурити?

Не зовсім так все лінійно. Логіка зрозуміла. Там ще Іран зробив відповідні заяви про невизнання окупованих територій російськими. Але, на жаль, це так не працює. Тому що набагато складніші відносини країн з Росією. Вони дають великі можливості отримувати корупційні премії.

Щодо Африки та можливості проведення війни. Якби в Африці затримали Путіна – не те щоб ніякої війни не було б. Було б усе так само як при невдалому "візиті" Пригожина до Москви.

Тобто Путіна затримали б на 12 годин чи на добу. Все його оточення, пропагандисти набрали б у рот води та зникли.

Через 24 години хтось перший сказав би, мовляв, немає ніяких проблем. Нам потрібно виплачувати пенсії, зарплати, треба працювати.

Є "непоганий хлопець" на прізвище Мішустін. "Слава новому царю" – це ж Росія.

Крім того, у Путіна сьогодні, навіть внутрішньо в елітах, немає репутації. Всі розуміють, що це – відсутня людина. Недієздатна, несмілива, не готова приймати рішення, ще й з дивною логікою.

Читайте також Сльози, руйнація та лють: кадри жахливих наслідків атаки на Одесу

Путін все пояснює якимись змовами. Навіть коли він говорив про зернову угоду, то казав, що Росія виконала всі зобов'язання. Наплів, що вони взагалі єдині, хто завжди виконує всі умови. А їх, начебто, знову обманув Захід.

Мені здається, що навіть примітивному оточенню Путіна має це набридати, коли людина одне й те ж саме постійно говорить. Мовляв, він все виконав, але чомусь Росію всі ненавидять.

Можна поставити просте запитання. Вони шикарно жили, купували собі вілли за кордоном, їхні діти навчались в найкращих західних університетах. Зрештою, вони були учасниками провідних світових конкурсів.

А зараз вони обмежені у всьому. Завдяки санкціям їх "викидають" з інших країн. І ось тут сидить людина, яка говорить: "НАТО, НАТО, страны Запада – это они".

Вже можна встати і сказати: "Ти – ідіот".

Безумовно, сьогодні Путін не є центром, який може приймати відповідальні рішення. Проблема в тому, що немає поки альтернативи, тому що все швидко відбувається.

Але, якби його затримали у Південно-Африканській Республіці, то, безумовно, за 24 години в Росії був би новий цар.

Всі б казали, що треба виконувати певні соціальні зобов’язання, мовляв, вони "велика країна".

Це досить цікавий феномен. І знаєте в чому проблема сучасного світу? Ось цей феномен – відсутність Путіна за фактичної його присутності – не розуміють наші західні партнери. І вони по суті є реаніматологами, які продовжують підтримувати життя у мертвому російському тілі.

Читайте другу частину інтерв'ю з Михайлом Подоляком завтра, 21 липня, на сайті 24 Каналу. Не пропустіть!