Ті, хто вважав, що улюбленим історичним персонажем президента РФ є Сталін, помилялися. Але не фатально. Бо істина – близько: більше за все Володимиру Путіну імпонує Іван Грозний, який у свою чергу був предметом поклоніння у Йосипа Сталіна. Три брати-параноїки настільки схожі, що складно визначити, хто кого мавпує і хто кого перевершує.

Читайте також: ГІМНяна історія: як Путін царем стає

При цьому "найсимпатичнішим" з них виглядає таки Рюрикович – через бодай тимчасове каяття у скоєних злочинах. Щоправда, каяття це традиційно завершувалося поверненням до найжорстокіших страт і тортур. Та навряд чи Путін колись – навіть подумки – сказав би про себе у стилі кіношного Івана Васильовича: "Увы мне, грешному, горе мне, душегубцу окаянному…". А вартувало б.


Тріумвірат Грозного, Сталіна та Путіна. Таким його побачив російський карикатурист Сергій Йолкін

"Это все придумал Черчилль в восемнадцатом году…"

Переможна хода чергової путінської шизофренії почалася у 2016 році, коли в російському місті Орлі встановили пам’ятник московському князю Івану IV. Цю постать не шанували навіть його "колеги" Романови – надто вже неприємний "бекграунд" був у їхнього попередника. Героїзація та реабілітація Грозного почалася за Сталіна, а продовжилася за Путіна.

Як заявив губернатор Орловської області Вадим Потомський, Івана Грозного від самого початку неправильно зрозуміли історики. Наприклад, він казав, що винний у смерті сина, але це аж ніяк не означає, що Грозний вбив царевича. Вони лише вояжували вдвох з Москви до Петербурга (!), і в дорозі "джуніор" підхопив якусь бацилу, а тато-цар не показав чадо придворному консиліуму. От як все було насправді, каже Потомський.


В Росії почали з’являтися пам’ятники Івану Грозному. Цей персонаж обіцяє незабаром потіснити самого Йосипа Віссаріоновича

І байдуже, що Грозний помер у 1584-му, а Петербург було засновано у 1703-му. Цар – за версією Потомського – все одно туди їздив. Та річ у тім, що орловський губернатор вміє не лише переноситися у минуле, він здатен ще й дуже точно відчувати і передчувати майбутнє. Акурат за рік після слів Потомського про те, що Іван Грозний не вбивав свого сина, президент всія Росії Путін підхопив та розвинув цю тему.

Багато дослідників вважають, що нікого він (Грозний) не вбивав взагалі, а придумав це все папський нунцій, який приїхав до нього на переговори і намагався Русь православну перетворити на Русь католицьку. І коли Іван Васильович йому відмовив і послав його за відомою адресою, виникли всякі легенди тощо. З нього зробили Івана Грозного, наджорстоку людину,
– повідав Путін байку під час недавнього візиту у Белгородську область.

Отож, Івана Васильовича оббрехали недружні католики. Як кажуть французи, par dépit, тобто з досади – через отриману ними дулю. Дивно, що це були не американці, які згодом підступно зводили наклеп на "вождя народів". "Надмірна демонізація Сталіна – це один із шляхів атаки на Радянський Союз та Росію", – зауважив Путін в інтерв’ю режисеру Оліверу Стоуну.

І додав: Сталін – фігура складна, а мусування його дій відбувається для того, щоб "показати, що сьогоднішня Росія несе на собі якісь родинні плями сталінізму". "Сталін був продуктом своєї епохи. Можна скільки завгодно його демонізувати і скільки завгодно, з іншого боку, говорити про його заслуги в перемозі над нацизмом", – продовжував просторікувати Путін в розмові зі Стоуном.

Читайте також: Путін заснув під час перегляду фільму про себе, – журналіст

"Аз есмь царь"

А тим часом – яким би неймовірним не видавалося це цивілізованій людині – Путін, можливо, дійсно наслідує Івана Грозного. Свідомо або підсвідомо. Чого варта лише "рокіровка" Путіна з Медведєвим, які по черзі займають місця президента та прем’єра. Немає нічого нового під сонцем, як сказав би Еклезіаст. Сюжет "залишаю вас і йду в монастир" вже розігрував 4,5 століття тому улюблений путінський цар.

Покинувши Кремль в 2008 році і повернувшись туди через чотири роки, глава РФ повторив те, що задовго до його появи на світ зробив Іван Грозний. Злякавшись пророкувань своїх астрологів, які віщували, що "московського царя буде смерть невдовзі", монарх вирішив "відректися від влади". А на російський престол з дотриманням відповідного релігійного і світського церемоніалу всадовив татарина Саін-Булата, сина Бек-Булата, який отримав після хрещення ім'я Сімеона Бекбулатовича.

Читайте також: Чому середньовічна історія стала предметом крадіжки з боку Володимира Путіна

Сам же Іван поїхав зі столиці, оселився в підмосковній Петрівці і став жити як простий боярин. Він писав монарху листи, що, за російською традицією, звалися "чолобитними". Як тоді було прийнято, тон їх був надзвичайно смиренним: "Государю великому князю Сімеону Бекбулатовичу Іванець Васильєв з діточками своїми Іванцем та Федорцем чолом б'ють".

Простий і покірний Іванець на зустрічах бояр з царем займав скромне місце на задній лаві. Але всі й так знали, що саме він, а не цар Сімеон управляє країною. Ось так, з останнього ряду, російською державою керували протягом одинадцяти місяців. Бояри ж з нетерпінням чекали, коли у Івана це мине, а його дублер згідно тодішньому придворному звичаю позбудеться шапки Мономаха (регалії царської влади), а разом із нею і голови.

Проте Іван (як згодом і Путін), оцінив лояльність квазіцаря. Тож Сімеон після повернення Грозного на трон не тільки не втратив голови, але став навіть тверським князем, подібно до того, як екс-президент Медведєв очолив російський уряд. Історія повторюється, а Росія, де рішення про спадкоємність влади ухвалює одна особа, все більше нагадує монархію.

Читайте також: Дивацтва новітньої історії: наскільки Сталін популярний в Росії

"Товарищ Сталин, вы большой ученый…"

І зайвим доказом тому є те, як швидко "монарші" погляди на історію обсмоктали, обґрунтували та поширили лояльні до Кремля (а інших там майже не лишилось) російські ЗМІ. Наприклад, "Московский комсомолец" взявся натягувати сьогоднішній остракізм, якому піддають Росію, та введені щодо неї економічні санкції на епоху Івана Грозного. В потугах зрозуміти, що мав на увазі "В. В. Путін", "МК" нахвалює те, як хвацько й завзято вирішував санкційні питання Іван Васильович. А між рядками читається заклик аплодувати новому ідолу.

Про факти застосування санкцій до держави російської за часів Івана Грозного згадує відомий історик Карамзін. Виявляється, заморські торговці неодноразово скаржилися московському государю, що "уряд Ризький, Ревельський, Дерптський забороняє їхнім купцям ввозити до нас метали, зброю, обладунки і хоче, щоб німці купували наше сало і віск в Лівонії,
– пише "Московский комсомолец".

"Іван Васильович спробував тоді виправити ситуацію. У відповідь на західне ембарго Грозний, як свідчить Никонівський літопис, "положити велів заповідь у Новгороді і Пскові, і на Іванограді, щоб ніхто до німців не їздив ні з яким товаром, а щоб приїхали німці в царя і великого князя вотчину, і з ними велів государ у своїй землі торгувати, опріч заповідного товару... ". Для полегшення такої торгівлі за царевим указом був заснований новий порт в гирлі річки Нарви".

Читайте також: Історик пояснив, який капітал в України вкрав Путін

Ще один яскравий приклад європейських санкцій також належить до часів Івана IV. В середині XVI століття влада західноєвропейських країн заборонила виїжджати до Росії висококваліфікованим медикам, фахівцям в галузі металургії та металообробки, гірничорудної, будівельної, ювелірної, збройової справи... Коли якийсь німець на ймення Ганс Шлітт все-таки спробував організувати доставку понад сотні завербованих ним спеців у російські землі, його самого заарештували в Любеку. Частина майстрів розвернулася назад, а частину заарештували і замкнули в тюремних камерах. А одного такого фахівця, затриманого біля самого кордону, й поготів відправили на плаху. Втім, знаходити західних умільців російському царю все-таки вдавалося. Ці люди просочувалися в обіцяючу їм багаті заробітки Росію манівцями, через треті країни", – розповідає "Московский комсомолец".


Невідомо, чи дозволили б у сучасній Росії зняти такий фільм, який поставив Леонід Гайдай за мотивами п’єси Булгакова. Насміхатися над Іваном Грозним в РФ вже моветон

Отож, до санкцій та "імпортозаміщення" Росії не звикати. Як і до того, що геній чергового "государя" завжди знайде вихід із ситуації, що склалася. Або переманить "західних умільців" багатими заробітками, або полізе до мети "манівцями" та "через треті країни", або придумає свої власні контрсанкції. Не може, далебі, бути поганим цар-батюшка, що так віддано опікується своєю країною.

Ось і "Комсомольская правда" пише в унісон зі своїм майже тезкою:

Як же легко поділяти все на чорне та біле, на героя та злодія! Але ж зазвичай все складніше. Той таки Іван IV, який Грозний: перша частина правління – великий реформатор, а потім щось сталося з мозком, і – великий маніяк…

Про "мозок", з яким "щось сталося", сказано, звісно прекрасно і вичерпно. Цю типову хворобу російських правителів прекрасно описав Дмитрой Биков у своєму "блокбастері" "Іван Грозний НЕ вбиває свого сина". Його Грозний говорить, звертаючись до сина:

Не знаю, ничего не знаю!
Уже я сам, как большинство,
привыкши хлопать очесами,
не понимаю ничего:
так много раз переписали.
И мне оценки не дано,
я – от святого до изгоя,
приходит лысый – я одно,
при волосатых я другое…
Налили воду в решето!
Как хочешь тут борись и ратуй…
Теперь у них неясно кто,
не лысый и не волосатый,
не миротворец и не кат,
и не кровавый, и не белый,
и ни вперед, и ни назад,
а хуже будет, что ни делай…

Що ж, поет має рацію. З таким баченням майбутнього Росії не погодитися складно.

Читайте також: Тиха ресталінізація: як Путін змінює масову свідомість росіян