Це аж ніяк не жарт і не "стьоб" над нашими сусідами, а документально підтверджена ініціатива. Як примудряються росіяни поєднувати відроджений культ Сталіна із ностальгією за знищеною ним же (та іншими більшовиками) монархією – питання окреме. В медицині розколотість свідомості називають шизофренією, але не пояснюють, чи може ця хвороба стати епідемією. Втім, мова не про психіатрію.
Мова про те, що свого власного оригінального гімну у Росії ніколи не було. І "Боже, царя храни" – не виключення з ряду повного або часткового плагіату. Хоча, власне, один гімн у Росії таки є. Чи то пак міг би ним стати. Його автором на просторах називають барда Леоніда Єфремова. У тексті цього твору (доволі довгого, до речі) є такі слова: Да не кляните вы его // А вдруг дойдут проклятия... // Ведь прибрал уж одного // Черт в свои объятия. // Ни народного суда, // Ни расплатной жути... // – А прикиньте: что тогда, // Если так же Путин? // Боже, Путина храни // Для суда и для петли.
"Дуже приємно. Цар!". Колаж КорреспонденТ.net
Історія державних крадіжок
Ось такий гімн – в разі ухвалення його Держдумою – був би стовідсотково автентичним панегіриком нинішньому правителю Росії. Та інтуїція підказує, що парламент РФ за нього не проголосує. Це якось суперечить віковим російським традиціям – брати чуже. Так, як, наприклад, президент РФ Путін "вкрав" нещодавно нашу київську Анну Ярославну, приписавши її походження Росії.
Читайте також: "Мазурік" Анну вкрав: підсумки візиту Путіна до Парижа
До речі, після смерті батька Анни – князя Ярослава Мудрого – на київський престол сходили його сини, один з яких – Всеволод Ярославович – передав владу синові Володимиру. Цей Володимир отримав прізвисько Мономах, і коли настала його черга покинути цей світ, довкола княжого трону утворився цілий натовп. Він залишив по собі вісьмох синів, і це не рахуючи братів, дядьків, онуків. Рюриковичів стало більше, ніж могло вмістити невелике Київське князівство. Один із молодших синів Мономаха – Юрій Долгорукий – стояв перед дилемою: йти в служіння до старших братів або відправитися на пошук земель, які було б легко завоювати.
Від блазня – блазневі: Геннадій Хазанов дарує Путіну корону
Зупинившись на другому варіанті, Долгорукий надовго визначив "психотип" зачатої ним держави. Він впевнено підгрібав під себе численні племена так званої Заліщанської (від слова "ліс") землі. Цим розмитим топонімом за часів нащадків Мономаха іменували все, що лежало за межами Київського князівства. А лежали там, зокрема, землі фінських племен з ріжучими слов'янське вухо назвами – мокша, чудь, вєсь, мєря, мурома, мещера, печора тощо. Одну з місцевих красунь (з чуді або вєсі, не має значення) Долгорукий взяв за дружину, і привів від неї на світ спадкоємця Андрія, якого московіти пізніше прозвали "Боголюбським".
Онук Мономаха не мав уже нічого спільного ані з Києвом, ані з київськими предками. Андрій Боголюбський був плоть від плоті свого батька, а також племен, які перебували на досить невисокому рівні соціального розвитку. Долгорукий виділив синові ділянку землі в районі Клязьми – там, в лісовій глушині, і стояло "князівство" Боголюбського з "хоромами", які топили по-чорному. (Установкою пічної труби і димоходу росіяни не обтяжували себе аж до XVII століття, поки Петро I не заборонив "курні" хати, та й те – його табу стосувалося тільки Петербурга).
Читайте також: Карикатурист висміяв Путіна-нежінку
На дозвіллі Андрій Боголюбський займався тим, що грабував недограбоване в фінських племенах. А в 1169-му здійснив набіг на Київ. І, як це було прийнято у росіян, розорив, знищив місто і спалив його храми, прихопивши звідти все цінне, що можна було поцупити – від ікон до дзвонів. У киян Боголюбський забрав "малу батьківщину", а у фінів, на чиїй землі з комфортом розташувалися його нащадки, – забрав їхню власну історію, звичаї та навіть імена, нав'язавши їм чуже (і теж вкрадене!) ім'я "Русь". До Русі нещасні фіни мали таке ж відношення, як Андрій Боголюбський – до святості. Проте, в 1702 році Боголюбського канонізували. Що, в принципі, цілком прогнозовано.
Що ж стосується російського гімну, то його історія була також низкою відвертих та не дуже крадіжок. Найперша версія гімну була створена у 1791-му. Вірш "Гром победы, раздавайся" належав перу Гаврила Державіна, а от музика була запозичена – нею слугував мотив полонезу. "Гром" протримався недовго, адже в першій половині XVIII століття англійці придумали дещо справді красиве та величне – приблизно з 1745 року відомо про появу гімну британського монаршого дому God Save the King/Queen. Спокуса "приміряти" на себе чужу знахідку була надто сильною, аби Росія могла встояти. І вона не встояла.
Від 1816 по 1833 рік московіти грають свій новий гімн під назвою "Молитва русских". Музика цього твору – цілковитий плагіат, вона повністю дублює God Save the King/Queen, написаного Генрі Кері. Що ж стосується слів (написаних Жуковським), то концепція, скажімо так, теж не нова.
Боже, Царя храни!
Славному долги дни
Дай на земли!
Гордых смирителю:
Слабых хранителю,
Всех утешителю —
Все ниспошли!
Порівняймо із сучасним фемінізованим варіантом британського гімну:
God save our gracious Queen (King)!
Long live our noble Queen (King)!
God save the Queen (King)!
Send her (his) victorious,
Happy and glorious,
Long to reign over us:
God save the Queen (King).
Боже, бережи нашу милостиву королеву (короля)!
Хай живе наша шляхетна королева (король)!
Боже, бережи нашу королеву (короля)!
Пошли їй (йому) перемоги,
Щастя і славу,
І довге царствіє над нами:
Боже, бережи королеву (короля)!
Гімн британської монаршої родини, який запозичили росіяни
Наступним гімном Росії (щоправда, гімном радше релігійним, аніж державним) був "Коль славен наш Господь в Сионе" на слова Хєраскова і музику Бортнянського. Але Господь в Росії – фігура другорядна, на відміну від царя. Від 1833 року акценти знову зміщено на монаршу персону. Так виникає "Боже, царя храни" – твір, написаний на слова все того ж таки Жуковського (вони дещо перероблені, але варіації незначні) і музику композитора Львова, яка дуже сильно нагадує God Save the King/Queen, тільки в уповільненому темпі.
Гімн Росії "Боже, царя храни" (1833-1917 рр.)
"Боже, царя храни" протримався до 1917 року і був знесений більшовиками разом з усіма коронованими персонами. Після перемоги "великої жовтневої соціалістичної революції" мали місце (якщо відкинути пару проміжних несуттєвих варіанта) два великі плагіати. Перший – так звана "Робоча Марсельєза", вкрадена у француза Клода Жозефа Руже де Ліля, який написав автентичну "Марсельєзу" у 1792 році. Другий плагіат – це "Інтернаціонал", твір, що виник як епітафія розгромленій у 1871 році Паризькій комуні і був написаний Еженом Потьє.
Автентична "Марсельєза", створена у 1792 році
"Інтернаціонал" слугував гімном РСФСР, а пізніше СРСР до 1944 року. В 1944-му було затверджено нову пісню – "Союз нерушимый республик свободных" на слова Міхалкова та музику Александрова. Поет Сєргєй Міхалков, батько режисера Нікіти Міхалкова, поведеного на царизмі й путінізмі, у 1977 році дещо підрихтував текст гімну – у відповідності до більш актуального порядку денного. Наприклад, з другого куплету випарувалася згадка про Сталіна, а з третього – про "захватчиков подлых". (Ба й справді: не можна так про загарбників!).
"Робоча Марсельєза" більшовицької Росії (1917 рік)
В такому вигляді гімн лишався неторканим аж до 1990-го. Наступних десять років були віддані на відкуп "Патриотической песни" Міхаіла Глінки. А у 2000-му Держдума ухвалила повернення до "Союзу нерушимого", до котрого 87-річний Міхалков не погребував втретє внести правки. В результаті слова:
Союз нерушимый республик свободных
Сплотила навеки Великая Русь.
Да здравствует созданный волей народов
Единый, могучий Советский Союз!
Славься, Отечество, наше свободное,
Дружбы народов надежный оплот!
Знамя советское, знамя народное
Пусть от победы к победе ведет!
набули такого прочитання:
Россия — священная наша держава,
Россия — любимая наша страна.
Могучая воля, великая слава —
Твоё достоянье на все времена!
Славься, Отечество наше свободное,
Братских народов союз вековой,
Предками данная мудрость народная!
Славься, страна! Мы гордимся тобой!
Проте пишалося мудрістю "отєчєство свабодное" недовго. На зміну дуже й дуже сумнівній мудрості прийшов нестерпний свербіж провести "апгрейд" скинутої монархії, почавши з суто зовнішнього антуражу. Проте якщо в Росії немає царя, кому буде адресовано її гімн?..
Третина росіян – за "царствіє" Путіна
Як зазначала в березні цього року газета "Московский комсомолец", "у нас монархія не переривався ніколи. Просто вона у нас така особлива – виборна. Єлизавету, Катерину і Алєксандра "обирала" гвардія. І XVII століття, і XX не обійшлися без палацових переворотів (…). З династичної точки зору Єльцин де-факто просто призначив спадкоємця, а народ схвалив. Так що ми 17 років тому вже вибрали собі царя всенародним голосуванням в кращих традиціях давньої Русі. А государ тепер раз в п'ять років збирає народ і питає: "Любо вам, росіяни?" "Любо! Любо!" – відповідає народ за допомогою ходіння до урн (…). Але все ж ці заміряння челяді до монаршої влади – це, звісно, від лукавого. Вони самі хочуть спадкоємця вибирати, без всенародного помісного собору. Не вийде. Традиція все-таки скільки років тримається", – пише "МК".
Так би мовити, "на прохання трудящих"…
Видання коментує у такий спосіб інформацію від "Левади-центру" про те, що "лише третина росіян висловилася за те, щоб Путін став царем. Решта, попри їхню повагу до ВВП, висловилася проти".
Втім, на ті дві третини, котрі "висловилися проти", зважати, очевидно, ніхто не збирається. Депутат Держдуми Борис Чернишов, один з ініціаторів повернення царського гімну, говорить таке:
Найважливіше в цьому те, що даним гімном ми відновлюємо історичну спадкоємність і повертаємося на заданий історією шлях розвитку нашої держави. Це все-таки важлива віха, величезний пласт історії Росії, пов'язаний з гімном "Боже, царя храни". Тому для нас важливіше повернутися в історію, в ці розірвані моменти, які були розірвані двома кровопролитними жахливими революціями 1917 і 1991 року,
– цитує Чернишова Радіо "Свобода".
Його колега Віталій Пашин додає, що саме в ті часи, коли "Боже, царя храни" був державним гімном, "Російська імперія набрала свою міць. В цьому році виповниться 100 років, як ми цю імперію втратили. Буде дуже символічно відновити старий гімн як історичну справедливість саме зараз", – зазначає він в інтерв’ю виданню Ura.Ru
Цього року Росія Путіна відзначатиме одночасно скорботний та радісний ювілей: 100-літні роковини по династії Романових (на фото) та 100-річчя більшовицької революції. Як вони це поєднають – загадка
Слід зазначити також, що, окрім заміни гімну, команда Жириновського обстоює законопроект, здатний повернути час назад. Причому в буквальному сенсі. Йдеться про відновлення юліанського календаря, яким зараз в Росії користується тільки РПЦ. Ліберал-демократи пояснили, що григоріанський календар не враховує уповільнення обертання Землі, яке подовжує тривалість дня. Вони додали також, що "для Росії юліанський календар важливий саме як національна, багатовікова історична і культурна традиція, порушена прийнятим в 1918 році Декретом про григоріанський календар, котрий перервав природний хід історії Росії".
Одним словом, як далеко збираються зайти симпатики юліанського календаря та царського гімну – сказати важко. Але маючи уявлення про сучасну Росію, припустити впровадження у ній будь-якої дикої ретроградної чи алогічної ідеї не буде перебільшенням.
Читайте також: Одіозний Жиріновський підготував пафосну присягу для отримання громадянства Росії