У Києві підірвали відділення "Сбербанку" Росії. Колишнього "міністра оборони" терористичної "ЛНР" Олега Бугрова затримали співробітники ФСБ в Санкт-Петербурзі. З’явилися нові факти про те, що терористи вивозять з Донбасу обладнання промислових підприємств.
Читайте також: Історія газових війн України: коли все почалося та чим закінчиться
А в політичній площині України у цей час відбулася доволі важлива подія. Голова політради "Партії регіонів" Борис Колесніков написав заяву про вихід з політичної сили. І невдовзі найуспішніший політичний проект часів незалежності буде закрито.
"Партія регіонів" була монстром. Вона виграла 3 парламентських кампанії підряд, була представлена у більшості місцевих рад, мала силове та молодіжне крило, змогла привести до влади свого президента і, зрештою, здійснити мрію багатьох політичних сил – захопити в Україні владу, поступово перетворивши її з демократії на диктатуру.
Якщо запитати перехожих на вулиці про причини її успіху, то більшість скаже про гроші, адмінресурс, олігархів, підконтрольні ЗМІ та кримінальне минуле частини партійців. Але це усе було і у багатьох інших партій, багато з яких навіть не змогли потрапити до місцевих рад.
Історія "Партії регіонів" розпочалась у жовтні далекого 1997 року. Тоді було створено політичну силу під назвою "Партія регіонального відродження України". На той момент ця партія могла б стати "місцем тусовки" донецьких бізнесменів чи політичним бізнес-проектом, який згодом можна було б продати. Наступного 1998 року вона пішла на вибори, але не змогла набрати навіть одного відсотка голосів.
У 2000 році партії "Регіонального відродження України", "Солідарності України", "Праці", "Всеукраїнська партія пенсіонерів" та партія "За красиву Україну" об'єдналися в "Партію регіонального відродження "Трудова солідарність України", співголовами якої стали лідери об'єднаних партій Володимир Рибак, Валентин Ландик та Петро Порошенко, а до президії нового утворення увійшли Микола Азаров, Юхим Звягільський та Леонід Черновецький.
Петро Порошенко – один із засновників "Партії регіонів"
У березні 2001 року партія провела частковий ребрендинг та змінила свою довгу назву на простішу і уже відому нам. Головою партії став Микола Азаров. У своїй промові він сказав, що зробить усе, аби об’єднати ресурс, чим відчутно насторожив український бізнес, якому Азаров був більше відомий як тодішній голова податкової служби.
Читайте також: Чому Ігор Коломойський більше не олігарх номер один
Своєю ідеологією партія назвала неоцентризм, який полягатиме у творенні та матиме культуру політичного компромісу.
Перший компроміс не змусить довго себе чекати. Уже за кілька місяців "Партія регіонів", "Аграрна партія", "Партія промисловців і підприємців", "Народно-демократична партія" та "Трудова Україна" об’єднались в блок "За єдину Україну" більш відомий як "ЗаЄдУ!". Цей блок буде очолювати тодішній голова адміністрації президента Кучми Володимир Литвин. Тому не важко здогадатись чиї інтереси вона мала представляти у парламенті.
Влітку 2001 року під час свого традиційного сходження на Говерлу Віктор Ющенко заявить про намір створити опозиційний до Леоніда Кучми блок партій. У цей момент, щоб приєднатися до нового політичного супротивника, "Партію регіонів" покине один з її засновників, якого зватимуть Петро Порошенко.
Виступ лідера партії "За єдину Україну!" Володимира Литвина
Взагалі доля "ЗаЄдУ!" була багато у чому пророчою для "Партії регіонів". Це теж була партія влади, яка в середині нагадувала той іще серпентарій: 5 груп, які її утворювали були конкурентами у політичному і бізнес-середовищі. Але за рахунок спільних зусиль, тимчасового подолання розбіжностей і адміністративного ресурсу вони змогли вперше перемогти комуністичну партію на виборах в Україні.
І як "Партія регіонів" перестала існувати після втечі Януковича, так і "ЗаЄдУ!" перестала існувати невдовзі після першого Майдану. А її представники розтеклися по іншим утворенням, одним з яких стала "Партія регіонів".
Коли ми говоримо про Майдан 2004 року, то думаємо про Ющенка, але ми рідко задумуємось про те, наскільки великого репутаційного поштовху він надав Віктору Януковичу. Український народ завжди любив жертв і в очах свого електорату Віктор Федорович виглядав жертвою обману та маніпуляції іноземних сил. Частина людей на Донбасі дійсно вірила у наколоті помаранчеві апельсини, так само як через 10 років вони повірять у наркотики в майданівському чаї та чарівність тістечок від пані Нуланд.
Помаранчева революція 2004 року
В 2010 році для "Партії регіонів" настали золоті часи: Янукович був обраний президентом, всі ключові посади в уряді, на держпідприємствах та в областях обійняли регіонали.
З 2010 по 2013 роки Конституційний суд ухвалив 5 рішень, що дозволили Януковичу отримати повний контроль над всіма гілками влади: сформувати парламентську більшість, надати майже необмежені повноваження президенту, замінити все керівництво центральних органів виконавчої влади, обмежити право особи на захист в суді своїх інтересів, "вручну" регулювати рівень соціальних виплат і унеможливити проведення місцевих виборів в Києві.
Читайте також: Хронологія брехні Путіна: як "самооборона Криму" чекала на "потяг дружби", який їде їх убивати
"Партія регіонів" окрім тотального політичного та адміністративного контролю почала активно продавлювати власну "ідеологію" із захисту російськомовних, близькості до Росії та теми позаблоковості України. Ще у травні 2012 року у Криму під час військової реконструкції під прапорами "Партії регіонів" ходили бійці у нацистській формі, а агітатори партії почали роздавати книжки про злочини ОУН-УПА.
На початку липня 2012 був прийнятий закон авторства нардепів "Партії Регіонів" Ківалова та Колесніченка про основи державної мовної політики. Закон дозволяв жителям окремих областей ввести регіональну мову – по суті, мова йшла про преференції російській мові і обмеження використання української. Цей закон гарно доповнив українофобську політику міністра освіти Табачника.
В 2013 році "Партія регіонів" до порядку денного включила нову ідеологічну модель, в рамках якої українські націоналісти почали відігравати роль гітлерівців, а партію регіонів та її прихильників ототожнювали з "воїнами-визволителями". Одразу в їхніх меседжах відбулась й сегментація країни, де західна Україна стала форпостом підтримки неофашизму. Активно тему боротьби з фашизмом регіонали використали навесні й на початку літа. Далі були історичні реконструкції, мітинги бюджетників "проти неофашизму" та виступи гурту "Любе"
Один з проектів "Партії регіонів" називався "Україна має фашистське обличчя". Технологи партії, які орієнтувалися на Сергія Льовочкіна, створили і сайт "Антифашист", який існує до цих пір і є одним з інформаційних майданчиків сепаратистів.
Марш проти фашизму в Україні ініційований "Партією регіонів"
Що було далі ви знаєте: Євромайдан, голосування за диктаторські закони, розстріл Небесної Сотні, втеча Януковича і війна.
В заяві від 23 лютого у своєму зверненні парламентська фракція "Партії регіонів" поклала відповідальність за кровопролиття та кризу в країні на президента Януковича і його оточення.
Читайте також: Ракети Путіна: чи здатна Росія обійти американську систему протиракетної оборони
Іще 30 листопада 2013 року з партії та фракції вийде Інна Богословська. А в період з січня по травень 2014 року фракцію покинули ще 106 депутатів. А 28 березня Віктор Янукович у зверненні до з'їзду "Партії регіонів" попросив зняти з нього повноваження почесного голови та виключити з партії.
Наприкінці 2014 року відбулись вибори до Верховної Ради, де правонаступник "Партії регіонів" "Опозиційний блок" набрав трохи менше 10% голосів.
В 2016 році буде оприлюднена так звана "амбарна книга" "Партії регіонів", в якій можна буде побачити витрати на її утримання. Найбільшою статтею витрат очікувано виявляться гроші на рекламу та піар, підкуп Центрвиборчкому, утримання депутатського корпусу та послуги політичних конкурентів, які теж не стидалися брати цих грошей, та на утримання регіональних осередків партії.
Наявність внутрішньої етики, партійної дисципліни та уміння поступатися власними інтересами заради спільних і стали запорукою настільки довготривалого успіху. Нажаль, їх інтереси та цілі рідко співпадали з цілями суспільства. Сумарна електоральна підтримка проєвропейських політиків часто була більшою ніж у регіоналів. Проте це не заважало їм перемагати. Вони вміло сіяли розбрат в рядах супротивника, щоб потім шантажем, підкупом чи обіцянкою перетягувати його політиків на свій бік.
Сьогодні нас теж намагаються ділити. Російські боти, політичні сили, продажні ЗМІ та неадекватні лідери громадської думки готові ділити Україну за мовною, територіальною, національною, релігійною та багатьма іншими ознаками. А це означає, що десь у цей час тихо посміхається колишній регіонал.
Ми звинувачували в усьому "Партію регіонів" як абсолютне зло. І були праві. Але якщо ми хочемо колись це абсолютне зло перемогти – нам треба навчитись об’єднуватись навколо спільних цілей, як це було на Майдані та на початку війни, а не чубитись через дрібниці. В умінні грати командою "Партія регіонів" дуже часто перегравала нас з вами. І якщо їй це вдасться ще, то наступного разу може уже не бути.
Читайте також: Чому Донбас зараз став більш дотаційним, ніж був до війни
Тому навчіться поважати інших людей, які готові боротися за цілісну і успішну Україну незалежно від їхньої мови, національності, релігії чи регіону народження. Робіть щось самі, а не чекайте цього від політиків. І не забудьте допомогти своїй армії.