Не зумівши дивитися на те, як розгортаються події в Україні, Сергій Петришин разом із Семом відправився на Донеччину охороняти державний кордон.

Зараз прикордонник і його пес повернулися до мирного життя на Львівщині. Виділивши кілька годин, Сергій розповів про те, як правильно дресирувати собаку та як з дикого чужого пса зробити солдата.

"Коли собака приносить господарю м’ячик – він вже наполовину вихована"

Сергію, розкажіть, як ви опинилися у Ялті і чим там займалися, адже народилися ви у Львові?

Так, народився у Львові, в мене тут зараз живе батько. А в Ялті жив з 1976-го року. Переїхав туди після того, як розлучилися мої батьки. Під час навчання у Харкові зацікавився дресируванням собак. Я на цих тваринах взагалі не розумівся, навіть боявся їх. Але якось, коли працював у санаторії, директор сказав, щоб я набрав собак і мене переведуть на посаду керівника охорони. Тоді я і для себе вирішив взяти вівчарку.

Навчився її дресирувати, але мені стало цікаво як дресирують собак, щоб вони вміли затримувати злочинців. У той час познайомився з дресирувальником на прізвище Фролов, який викладав у Ялті основи дресирування. Він, побачив, що вміє моя вівчарка, запропонував іншу роботу – вчити собаку у Харкові. Це був старт моєї кар’єри. Згодом мені вдалося познайомитися з дуже відомою людиною у сфері собаківництва – кандидатом наук із зоопсихології Варлаковим В.С. з Москви.

Це саме він навчив мене всього, що допомогло стати одним з найрейтинговіших дресирувальників Харкова. А у 2001-му році я організував у Ялті Громадську організацію "Еко-Скіф", яка займалася питаннями розвитку собаківництва.

Як у вас з’явився Сем (пітбуль Сергія — "24")?

Від Сема відмовилося два господарі, пояснивше це неконтрольованістю собаки. У Ялті відбувалися собачі бої. А потім тварин почали викидати просто на вулицю, адже у них поведінка ставала неконтрольована. Сему було трохи більше року, і я вирішив зайнятися цим псом. Відтоді почав займатися пітбулями, доводити, що це насправді слухняні собаки. Це ж люди самі орієнтують пітбулів на агресію і бої. А їхнє коріння мисливське – бульдог.

Коли люди звертаються до кінолога?

Найперше, що люди замовляють – це курс слухняності. До дресирувальника звертаються, як до останньої інстанції. Коли вдома ніхто не справляється, бо всі награлися, а собака дорога чи подарована. Люди постають перед вибором: чи віддавати комусь тварину, чи присипляти. Це вже крайній випадок, коли власники за гроші готові звертатися до послуг дресирувальника. Але я робив не собаку, а коригував поведінку. Часто, після того, як пес ставав слухнянішим, власники просили навчити їх охороняти.

Це довготривалий процес навчання. Після корекції поведінки, я віддавав собаку власнику. Через чотири місяці ми зустрічалися, і якщо поведінка залишалася під контролем, тоді переходили до серйознішого навчання на охорону.

Справа у тому, що після такого навчання я вже не можу втрутитися в корекцію поведінки собаки, якщо вона раптом знову перестане у чомусь слухатися. Адже мій зв’язок із твариною буде розірваним.

Тобто, у собаки з часом стирається пам’ять і вона не запам’ятовує вас, як дресирувальника?

Ні, це не пам’ять стирається. Щоб це зрозуміти, потрібно вам розповідати "Теорію Мауглі", яку написав Варлаков. Вона заключається у тому, що собаки у людських сім’ях – це Мауглі, але навпаки. Ми з їхньої родини беремо їх у свою, і тварини стають такі, як ми. Який господар, така і собака.

Проте, собаку потрібно навчити стрибати, кусатися, іншим речам, притаманним їм. Ми ж, коли беремо тварину, заганяємо її у рамки – цього не можна, туди не можна, так не можна...

Скільки потрібно часу, щоб видресирувати собаку?

По-різному. Вони, як діти-Мауглі, випадки яких трапляються у світі, – усі на різних стадіях розвитку. Найперше – має бути гра з собакою. Можна вважати, що собака вихована наполовину, коли вона господарю приносить м’ячик. Це ж умовна здобич, яку вона переслідує, ловить, приносить і ділиться нею. Саме у цьому моменті простежується контакт. До прикладу, ви посварилися з собакою, за щось її насварили, а дістали м’ячик – і вже помирилися. Інший рівень спілкування з собакою — це коли вона сама здогадується, як повинна виконати команду. Не потрібно їй підказувати, коли вона сама здогадається, як найправильніше виконати команду, вона перейде на інший щабель.

Сергій Петришин і Сем в позі "Бетмена"

А чи має собаківництво врегульовуватися на державному рівні?

Коли я жив у Ялті і працював у громадській організації, розробив цілий закон щодо цього. Там його практично ухвалили на міському рівні, але сталася анексія Криму. Переконаний, потрібно ухвалити такий закон, щоб кожен власник собаки щомісячно сплачував певну суму до міського бюджету. Наприклад, по гривні за один кілограм ваги собаки. Комусь доведеться заплатити щомісяця 6 гривень, а комусь – 30 гривень. А якщо власник тримає кілька собак – сума збільшується. У такому випадку люди думатимуть, чи варто заводити стільки тварин.

Що дасть цей закон?

Буде створено загальну базу собак і їхніх власників у місті. Контроль власників тварин дуже потрібен. Адже, 95% покусів здійснюється собаками, у яких є власники. Отже, кошти, сплачувані власниками, будуть перенаправлені на потреби собак. По 20% на п’ять проблем собаківництва: собаки-безхатченки, організація собачих туалетів у місті, майданчики для дресирування собак, утримання самої служби у міськраді та на військових собак в армії.

Для собак дуже важлива соціальна значимість

Розкажіть, як ви потрапили в АТО?

Влітку 2014-го року, коли у Слов’янську вбили горлівського депутата Володимира Рибака, мене це страшенно розізлило. Тоді вже Крим анексували росіяни, а я при зустрічі з однокласником на все горло кричав патріотичні гасла. А потім побачив по телебаченню, що формується четвертий батальйон Нацгвардії. Захопивши Сема, приїхав до Львова, до батька — і в Нацгвардію. Пробув у цьому батальйоні місяць і вони мене відправили до прикордонників, тому що у них не було умов для утримання собак. А з Кінологічного центру у Мукачевому мене, як фахівця, перевели в місто Великі Мости на Львівщині. В АТО я був з вересня до лютого, на Донеччині. Я сам хотів, адже, на моє переконання, кінолог потрібен на війні. І Сем їздив зі мною.

Сему випадало брати участь у серйозних операціях на кордоні?

Розвідка хотіла нас з ним задіювати. Але мене берегли, як фахівця, а Сема боялися самі брати. Так нам і не випало брати участь у чомусь серйозному.

Скільки потрібно часу, щоб виховати військову собаку?

Варто зрозуміти, що кожна собака – це особистість. Найнеобхідніші навики слухняності. Собакою потрібно займатися від самого початку, від кількох місяців. А люди переважно чекають кілька років, таким чином, виховний процес відбувається стрибками. З’являється швидкість, хватка, темп, стрибок. А якщо займатися вихованням змалечку, для військових умов достатньо буде лише пояснити, що від собаки вимагається. Коли військові в АТО побачили мого Сема, сказали, що мені потрібно йти у прикордонники, адже він вмів шукати автомати після кількох занять. Йому достатньо було лише пояснити, що саме потрібно шукати. На війні мені віддали ще одну собаку – вівчарку Хану. Спочатку вона була просто дикою – втікала, страшенно боялася обстрілів. Зараз Хана – молодий військовий пес, дисциплінована і вправна. До речі, хочу її продати. Хочу, щоб в Хани був хороший власник, щоб собака ще більше проявилася.

Чи бувають у собак нервові зриви?

Бувають. Вони ж прив’язуються до людей. Їм потрібно цілком довіряти людині. А у військових собак буває так, що людина їх зраджує. Наприклад, звільнився кінолог, і пес сидить у вольєрі, нікому не потрібен. Потрібно зробити так, щоб у військових була одна собака на два кінологи. Також, необхідно переглянути умови утримання собак у військових частинах. Кінолог і пес завжди повинні бути поряд. Не може собака, яку вчать шукати вибухівку чи зброю, жити окремо від власника. Необхідний постійний контакт із твариною. До того ж, коли собака живе з кінологом і раптом захворіє, власник зразу це зрозуміє і вживе заходів. Коли кінолог працює з собакою, йому потрібен результат. А якщо собаку тримати в поганих умовах – результату не буде.

Наскільки взагалі собака важлива на війні?

Насправді, було багато суперечок. Я вважаю, що собака потрібна, особливо прикордонникам. Наприклад, коли біля мене Сем, я знаю, що нас двоє. В мене сон спокійний, бо я знаю, що він проспить менше, за мене. Ми напарники. Ну і я люблю його. Але, насправді, у нас дуже проблемна сфера собаківництва. Наприклад, зовсім немає собак, які шукають трупи, гроші. Адже через кордон везуть не лише зброю. Ще важливим моментом є злагодженість між кінологом, його собакою і рештою бійців. Усі повинні бути командою, тоді буде результат. Адже, усі – один колектив: і люди, і службові собаки.

Які породи собак найвитриваліші в умовах війни?

Собака загалом – витривала істота. Але, як і з людиною, все залежить від умов існування. При нормальному харчуванні, питній воді та теплі собаки можуть служити близько восьми років. Потім вони змушені пройти перевірку. За її результатами можуть продовжити службу. Але якщо пес спатиме на бетонній підлозі, їстиме раз на добу і питиме брудну воду... Ну скільки тварина проживе в таких умовах? Тому "витриваліші" – це гарне слово, але двояке.

Наскільки для собаки, що виховується для війни, важлива доброта?

Дуже важлива. Доброта – це довіра. Собака повинна довіряти своєму господарю. Для собак дуже важлива соціальна значимість. Вони робитимуть усе, що подобається господарю, якщо він їх любитиме.

Поясніть про вміння собак розуміти команди, які виконуються лише жестами

Це правда. Собаки краще розуміють жести, аніж слова. Наприклад, команда: "Ко мне" схожа на "Дай мне"; "Лежать" схоже на "Гулять". А жест зрозуміти легше. Собака чітко знає, що звертаються до неї. Люди ж не показують один одному "ко мне", плескаючи собі по плечу. До того ж, у військових умовах, собаці можна дати команду рукою, не видаючи себе голосом.