Вони сподівалися разом забезпечити регіональну і національну безпеку від агресії сталінського СРСР та нацистської Німеччини. Натомість сьогодні наступник Союзу – РФ системно загрожує країнам сучасного Міжмор'я – Україні, Грузії та Азербайджану. Кремль окупував, анексував, або сприяв анексії територій у кожної із цих країн Чорноморсько-Каспійського басейну.
Читайте також: Що буде з Росією після визволення Криму: заява Порошенка
Логіка Кремля примітивна, але доволі результативна. Там знаходять і роз'ятрюють рани у країнах опонентах, аби ослабити їх геополітично, фінансово та мілітарно. Ідеться про окуповані чи анексовані анклави – Крим, Донбас, Абхазію, Південну Осетію, Нагорний Карабах. Політика контрольованого сепаратизму дозволяє Кремлю зберігати геополітичний вплив у регіоні.
Останні роки є показовими щодо агресивних дій РФ щодо Азербайджану. Баку розглядається як регіональний лідер, тож у Москві його вважають прямим конкурентом. А конкуренцію там сприймають як виклик і загрозу. Росіяни на ментальному рівні відторгають вільну конкуренцію. Адже у більшості випадків вони її програють. Натомість Кремль здатен брати гору, коли створює штучні конфлікти і перетворює їх на власний бізнес. Він діє у стилі рекету 1990-х, коли бізнесу "привозили" проблеми і задля їх вирішення клієнта "ставили на лічильник".
Читайте також: "Росія заплатить дуже високу ціну": голова МЗС Британії розповів про зустріч з Лавровим
Москва не заспокоїться, доки Азербайджан лишатиметься конкурентним центром впливу у регіоні. Її тиск на Баку має кілька вимірів. Ключовий – через роздмухування конфлікту у Нагірному Карабаху. Те, що саме Кремль підкидає туди хмиз, не є таємницею для будь-кого.
Зрештою, цього не приховують і в Москві. Адже російські пропозиції щодо сприяння у вирішенні питання Карабаху подаються Азербайджану разом із наполегливими вимогами вступити, хоча би у статусі спостерігача, до Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) та Євразійського економічного союзу (ЄАЕС). Одночасно росіяни тягнуть Баку до тристороннього формату РФ-Азербайджан-Іран, перший саміт якого відбувся у листопаді 2017 року в Тегерані, а наступний очікується цього року в Москві.
Володимир Путін намагається "зачарувати" Ільхама Алієва
Ільхам Алієв розуміє, що інтересів "партнерів" для Москви в принципі не існує. Тож не пристає на ці пропозиції. Прикладом є продаж Росією упродовж останніх років зброї тому самому Азербайджану, попри його конфлікт із Вірменією – членом прокремлівського ОДКБ. Тобто з одного боку Кремль декларує партнерство з Єреваном, а з іншого – продає його ворогу зброю, заробляючи на потребах Баку.
Мета Росії – під будь-яким приводом проштовхнути на територію Азербайджану так звану миротворчу місію. Власне, це та сама логіка, як і на Донбасі. З огляду на ризики, президент Алієв змушений балансувати, часом до рівня "геополітичного шпагату". Адже він усвідомлює, що кошти, заплачені Путіну за зброю, аж ніяк не є фактором стримування нащадків ординської культури.
Відтак, Азербайджан прагне диверсифікувати джерела постачання озброєння та військової техніки. Це – логічний і правильний курс. Адже бути залежним в оборонній сфері від російських поставок неприпустимо для країни, що реально претендує на регіональне лідерство і має територіальний конфлікт із сателітом Кремля, а фактично із самим Кремлем.
Тому у Баку поглиблюють співпрацю із Україною, Ізраїлем та Туреччиною. Якісний стрибок у взаєминах Баку із Анкарою відбувся після підписання у 2010 році договору про стратегічне партнерство. Документ передбачає взаємну військову допомогу на випадок конфлікту з третіми країнами. Після цього зросли обсяги поставок турецької зброї до Баку і було збудовано азербайджанський завод з ліцензованого виробництва артилерійських систем.
Баку зацікавлений у співпраці з Україною
Між країнами регулярно відбуваються спільні навчання, до яких з 2012-го приєднується Грузія. Подібний формат дозволяє забезпечити безпеку проекту Південний газовий коридор, що поєднає азербайджанське газове родовище Шах-Деніз з європейським ринком через Транс-Анатолійський газопровід (TANAP). Останній зведено раніше запланованого графіку і відкрито 12 червня цього року просто у день Росії.
Активно просуваються в Азербайджані й жителі Ізраїлю. Щоправда, у них викликає інтерес інший партнер Кремля – Іран. Ізраїль вже розмістив на азербайджанській території станцію радіорозвідки, а замість орендної плати постачає сучасне озброєння. Таким чином Баку вже отримав ізраїльські безпілотники, протитанкову зброю, оперативно-тактичні ракетні комплекси. До речі, міністр оборони Ізраїлю Авігдор Ліберман провів п'ять днів в Азербайджані напередодні міжнародної оборонної виставки ADEX-2018, що відбулася днями у Баку.
Щодо України, то її роль із ключовою країною Чорноморсько-Каспійському міжмор'ї також є досить вагомою. Це підтверджують високий рівень політичного діалогу, а також – традиційно великі обсяги ВТС із Азербайджаном, які вже вийшли на рівень проектів міжнародної промислової кооперації.
На ADEX-2018 український стенд, який представляв ДК "Укроборонпром", за три дні відвідали усі перші особи країни – Президент Алієв, Прем'єр-міністр Мамедов, перший віце-прем'єр Еюбов, Міністр оборони Гасанов. Кожен із них наголосив на вагомих перспективах двосторонньої співпраці і стратегічному партнерстві Баку і Києва. Такою увагою на форумі можуть похвалитися лише кілька країн. І така увага ще більш показова, з огляду на те, що саме цього дня у Баку перебував вождь "країни-бензоколонки", за влучним висловленням Джона Маккейна.
Гендиректор ДК "Укроборонпром" Павло Букін на українському урочистому прийнятті у Баку за участі першого віце-прем'єра Азербайджану наголосив, що геополітичні зміни стимулюють країни Чорноморсько Каспійського знаходити нові політичні та військові конфігурації, зокрема, у галузі ВТС і трансферу оборонних технологій. Павло Букін сказав:
Україна переходить із площини виробництва, ремонту та обслуговування радянської і пострадянської техніки до інноваційних розробок. Для цього Україні потрібні надійні партнери в стратегічних регіонах. Таким ми бачимо Азербайджан. І ми готові посилити науково-технічне співробітництво і виробничу кооперацію в інтересах наших країн та міжнародного ринку. Між Україною і Азербайджаном існує довіра, яку необхідно конвертувати в реальні проекти. Ми днями обговорювали із Міністром оборони Азербайджану спільні проекти щодо систем активного і динамічного захисту. Укроборонпром пропонує Баку кейси, пов'язані із виготовленням і модернізацією бронетехніки, авіаремонтом і модернізацією бойових літаків, високоточною зброєю.
Окрім протокольних моментів, із першими особами Азербайджану на ADEX-2018 обговорювалися й суто конкретні проекти, частина з яких вже реалізується. Скажімо, українські ПТРК "Скіф" прийняті на озброєння армією Азербайджану ще 2010-го. Баку також цікавлять український досвід у ракетобудуванні, бронетехніці та високоточній зброї.
Україна зарекомендувала себе надійним партнером, тож у Баку зважають на нашу геополітичну вагу. До того, ми маємо надійні відносини із стратегічними партнерами Азербайджану – Туреччиною та Ізраїлем. Це додає можливостей у подальших перспективах спільних проектах. Частина із них уже в роботі. Приміром, наш ПТРК "Скіф" встановлюють на турецький бронеавтомобіль "Otokar Cobra" азербайджанської армії. Тож така політика здатна посилювати друзів і разом послаблювати спільного ворога – Кремль.
Читайте також: Ізраїль запропонував арабськими країнами створити аналог НАТО
Відносна слабкість Баку полягає у тому, що РФ – серед його найбільш важливих торгових партнерів (майже 10 відсотків товарообігу за результатами минулого року). Тому Москва, окрім шантажу військовою, може тиснути конкурента й економічно.
Водночас відповіддю Баку може стати участь в амбітному енергетичному проекті "Південний газовий коридор", спрямований на зменшення залежності ЄС від російського газу. У РФ це розглядають як виклик. Адже Азербайджан, в очах Росії, фактично, оголосив їй війну. Натомість Азербайджану перемогти в ній можна тільки разом із надійними партнерами, але в жодному разі не поступками путінській імперській сверблячці.
Втім, Україні варто зважати на традиційну на Сході геополітичну стриманість Баку. Там уникають публічних загострень із Кремлем, намагаючись просуватися тихою сапою. Через це Азербайджан часом утримується при голосуванні за принципові для України питання в ООН. Але це в жодному разі не говорить про його залежність від політики від РФ. Рана Карабаху ятрить азербайджанцям так само боляче, як українцям Крим та Донбас. І там так само мріють танцювати лезгинку на геополітичних руїнах Москви. Тож наше партнерство виглядає справді щирим і перспективним.
Читайте також: Він оголошує війну на Близькому Сході, – іноземний дипломат про суперечну заяву Трампа