Окремо треба сказати про російські еліти. Еліти в Росії – це зовсім не найкращі люди нації, а лише ті, кому вдається зосередити у своїх руках більше багатства та розпорядчих повноважень.
Читайте також Путіну вдалося стабілізувати ефект початкової поразки
У нормі, однак, вони повинні прагнути до збереження статус-кво і таким чином – своїх придбань. Тобто грати стабілізуючу роль, захищаючи націю та державний механізм від рухів, здатних зруйнувати статус-кво.
Крах стратегії еліти
У цьому сенсі російські пострадянські еліти першого покоління, безумовно, продемонстрували свою слабкість та неспроможність.
Протягом останніх 15 – 20 років вони дотримувалися стратегії "двох кишень". Вирішивши не намагатися вплинути на внутрішньополітичну ситуацію, вони перейшли до тактики "заробляємо в Росії – сек'юритизуємо і зберігаємо капітали на Заході".
Саме цієї моделі керувалися Абрамович та акціонери "Альфа-груп", і на своєму дрібнішому рівні – сотні та сотні інших.
В якийсь момент ця стратегія виглядала егоїстичною, але раціональнішою, ніж невдала спроба Ходорковського "встрягти в бійку".
Проте, відмовившись інвестувати у захист своїх активів усередині країни і віддавши поле внутрішньої політики путінській опричнині, вони дійшли парадоксального фіналу: розв'язавши цю цілком божевільну війну, опричнина завдала нищівного удару по їх "сек'юритизованих" на Заході капіталах.
Так само як і по мрії про тиху пенсію в Іспанії, Італії чи Греції тисяч інших "попутників опричнини".
Загалом Михайло Фрідман не зовсім справедливо скаржиться, а в тому, що сталося, є своя жорстка логіка. Так чи інакше, цей приклад цілком претендує на місце у підручниках політології для пояснення взаємозв'язку стратегій еліт, гарантій захисту власності та системи стримувань та противаг у політиці.
Жорстокі обстріли по цивільних – це симптом, що у Росії проблеми: